Розділи сайту
Самовивіз 
Оплата при отриманні
фармакодинаміка. Диклофенак натрію є нестероїдною сполукою з вираженими протизапальними та знеболювальними властивостями. Основним механізмом дії цієї речовини вважається пригнічення біосинтезу простагландинів, які відіграють важливу роль у виникненні запалення та болю.
Застосування диклофенаку сприяє збільшенню об’єму рухів в уражених суглобах.
У дослідах in vitro у концентраціях, еквівалентних тим, які досягаються при лікуванні пацієнтів, диклофенак не пригнічує біосинтез протеогліканів хрящової тканини.
Диклак чинить також позитивний вплив у разі нападів мігрені.
При посттравматичних та післяопераційних станах із наявністю запалення Диклак полегшує біль під час руху і зменшує набряки, спричинені запаленням та ранами.
Якщо диклофенак натрію застосовують одночасно з опіоїдними знеболювальними засобами для усунення післяопераційного болю, необхідність у них суттєво зменшується.
Диклак особливо необхідний на початку лікування запальних та дегенеративних ревматичних хвороб та больового стану внаслідок запалення неревматичного походження.
Фармакокінетика. Абсорбція. Диклак, таблетки кишково-розчинні. Хоча абсорбція відбувається повністю, початок дії може бути сповільненим у результаті проходження через шлунок, на що може вплинути прийом їжі, який уповільнює випорожнення шлунка. Середня Cmax 1,48±0,65 мкг/мл (1,5 мкг/мл = 5 мкмоль/л) досягаються в середньому через 2 год після застосування таблетки у дозі 50 мг.
Диклак, р-н для ін’єкцій. Після введення 75 мг диклофенаку натрію шляхом в/м ін’єкції абсорбція розпочинається негайно, а Cmax у плазмі крові, що становить близько 2,5 мкг/мл (8 мкмоль/л), досягається приблизно за 20 хв. Величина абсорбції лінійно залежить від дози. У разі введення 75 мг диклофенаку натрію шляхом в/в інфузії протягом 2 год середня Cmax у плазмі крові становить близько 1,9 мкг/мл (5,9 мкмоль/л). AUC після в/м або в/в введення приблизно вдвічі більша, ніж після перорального або ректального застосування, тому що в останньому разі близько половини активної субстанції метаболізується під час першого проходження через печінку. Фармакокінетичні властивості не змінюються після повторного введення. За умов дотримання рекомендованих інтервалів дозування накопичення препарату не відбувається.
Диклак ID, таблетки з модифікованим вивільненням — двошарові таблетки з комбінацією швидкого (1/6 загальної кількості) та поступового вивільнення (5/6 загальної кількості) натрію диклофенаку. Таке поєднання ефектів в одній таблетці дозволяє забезпечити як швидкий початок дії, так і довготривалу циркуляцію активної речовини у системному кровотоці та терапевтичний ефект протягом доби.
Після перорального застосування препарату диклофенак повністю абсорбується і, залежно від тривалості проходження крізь шлунок, Cmax у плазмі крові досягається через 1–16 год, у середньому через 2–3 год. Кількість абсорбованої активної речовини лінійно залежить від дози препарату.
Розподіл. 99,7% диклофенаку зв’язується з протеїнами сироватки крові, головним чином із альбумінами. Уявний об’єм розподілу становить 0,12–0,17 л/кг.
Диклофенак потрапляє до синовіальної рідини, де Cmax встановлюється через 2–4 год після досягнення Cmax у плазмі крові. T? із синовіальної рідини становить 3–6 год. Через 2 год після досягнення Cmax у плазмі крові концентрація диклофенаку в синовіальній рідині перевищує цей показник і залишається вищою протягом 12 год.
Біотрансформація. Біотрансформація диклофенаку відбувається частково шляхом глюкуронізації вихідної молекули, але переважно за рахунок гідроксилювання та метоксилювання, що призводить до утворення кількох фенольних метаболітів, два з яких біологічно активні, але меншою мірою, ніж диклофенак.
Виведення. Загальний системний кліренс диклофенаку з плазми крові становить 263±56 мл/хв, T? — 1–2 год. Близько 60% отриманої дози виводиться з сечею у вигляді метаболітів. Менше 1% виводиться у вигляді незміненої сполуки, решта — у вигляді метаболітів із жовчю.
Спеціальні групи пацієнтів. Не виявлено різниці щодо вікової залежності в абсорбції, метаболізмі або екскреції препарату. Однак у деяких пацієнтів літнього віку після 15–хвилинної в/в інфузії концентрація диклофенаку в плазмі крові була на 50% вищою, ніж у молодих здорових осіб.
У пацієнтів із порушенням функції нирок при дотриманні режиму звичайного дозування накопичення активної речовини не відбувалося.
У пацієнтів із хронічним гепатитом або цирозом кінетика та метаболізм диклофенаку є такими ж, як і у пацієнтів без захворювання печінки.
Диклак, таблетки кишково-розчинні:
Відповідно до загальних терапевтичних принципів основне захворювання слід лікувати засобами базисної терапії. Лихоманка сама по собі не є показанням до застосування препарату.
Диклак, р-н для ін’єкцій
В/м введення:
В/в інфузії:
Диклак ID, таблетки з модифікованим вивільненням. Полегшення болю та зменшення вираженості запалення різного ступеня при різних станах, включаючи:
Диклак, таблетки кишково-розчинні. Для перорального застосування.
Препарат слід застосовувати у найнижчих ефективних дозах протягом найкоротшого періоду часу, враховуючи завдання лікування кожного окремого пацієнта.
Застосування препарату слід розпочинати після виникнення перших больових симптомів та продовжувати декілька днів, залежно від динаміки регресу симптомів.
Таблетки бажано приймати перед прийомом їжі не розжовуючи, запиваючи водою.
Дозу препарату та тривалість застосування визначає лікар залежно від характеру та перебігу захворювання, реакції пацієнта на препарат та терапевтичного ефекту.
Початкова доза для дорослих зазвичай становить 100–150 мг/добу. При невиражених симптомах, а також при тривалій терапії достатньо дози 75–100 мг/добу. Добову дозу розподіляти на 2–3 прийоми. При необхідності прийому дози 75 мг застосовувати препарат з відповідним дозуванням. Максимальна добова доза препарату не повинна перевищувати 150 мг.
При первинній дисменореї добову дозу слід підбирати індивідуально, зазвичай вона становить 50–150 мг. Початкова доза може становити 50–100 мг, при необхідності її можна підвищити протягом кількох менструальних циклів до максимальної, що становить 200 мг/добу. Застосування препарату слід розпочинати якомога раніше після появи перших больових симптомів; тривалість лікування, залежно від симптоматики, становить кілька днів.
Диклак, р-н для ін’єкцій.Препарат слід застосовувати у найнижчих ефективних дозах протягом найкоротшого періоду часу, враховуючи завдання лікування у кожного окремого пацієнта.
Дорослі. Препарат не слід застосовувати більше ніж 2 дні. У разі необхідності лікування можна продовжити таблетками Диклак.
В/м ін’єкції. З метою запобігання пошкодженню нервової або інших тканин у місці в/м ін’єкції потрібно дотримуватися наступних правил.
Добова доза зазвичай становить 75 мг (1 ампула), яку вводять шляхом глибокої ін’єкції у верхній зовнішній сектор великого сідничного м’яза. У тяжких випадках (наприклад коліки, добову дозу можна підвищити до 2 ін’єкцій по 75 мг, інтервал між якими має становити кілька годин (по 1 ін’єкції у кожну сідницю). Як альтернативу 75 мг р-ну для ін’єкцій можна комбінувати з іншими лікарськими формами препарату Диклак (наприклад таблетками) до максимальної сумарної добової дози 150 мг диклофенаку натрію.
В умовах нападу мігрені, згідно з клінічним досвідом, слід якомога раніше ввести в/м 75 мг диклофенаку натрію і при необхідності застосувати супозиторії по 100 мг у той же самий день. Загальна добова доза не має перевищувати 175 мг у 1-й день. Немає доступних данних щодо застосування препарату Диклак для лікування нападів мігрені більше ніж 1 день. У разі необхідності у наступні дні лікування можна продовжити супозиторіями до максимальної добової дози 150 мг.
В/в інфузії. Безпосередньо перед початком в/в інфузії Диклак слід розвести у 100–500 мл 0,9% р-ну натрію хлориду або 5% р-ну глюкози. Обидва р-ни слід буферизувати р-ном бікарбонату натрію (0,5 мл 8,4% р-ну або 1 мл 4,2%). Використовувати можна тільки прозорі р-ни.
Диклак, р-н для ін’єкцій, не слід вводити у вигляді в/в болюсної ін’єкції.
Рекомендовані альтернативні режими дозування препарату Диклак, р-н для ін’єкцій:
для лікування помірного і тяжкого післяопераційного болю 75 мг необхідно вводити безперервно від 30 хв до 2 год; у разі необхідності лікування можна повторити через 4–6 год, але доза не повинна перевищувати 150 мг/добу;
для профілактики післяопераційного болю через 15 хв — 1 год після хірургічного втручання слід ввести навантажувальну дозу 25–50 мг, після цього необхідно застосувати безперервну інфузію приблизно 5 мг/год аж до максимальної добової дози 150 мг.
Диклак ID, таблетки з модифікованим вивільненням. Дозу препарату підбирає лікар індивідуально, починаючи з мінімальної ефективної дози. Щоб мінімізувати небажані ефекти, слід застосовувати найнижчу ефективну дозу протягом найкоротшого періоду часу для контролю симптомів, враховуючи завдання лікування у кожного окремого пацієнта.
Рекомендована початкова доза препарату для дорослих становить 75–150 мг/добу залежно від вираженості симптомів захворювання. При тривалій терапії, як правило, достатнім є застосування 1 таблетки (75 мг) на добу. Якщо симптоми захворювання найбільш виражені протягом ночі або вранці, Диклак ID слід застосовувати ввечері.
Максимальна добова доза становить 150 мг і її не слід перевищувати. Диклак ID призначений для короткочасного застосування (максимум 2 тиж).
Тривалість лікування визначає лікар.
Таблетки слід ковтати цілими не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини, бажано під час або після їди.
Діти. Препарат Диклак не застосовувати у дітей.
підвищена чутливість до діючої речовини або будь–яких інших компонентів препарату;
кровотеча або перфорація ШКТ, пов’язана з попереднім лікуванням НПЗП;
активна форма виразкової хвороби/кровотечі або рецидивуюча виразкова хвороба/кровотеча в анамнезі (?2 окремих епізодів встановленої виразки або кровотечі);
III триместр вагітності;
як і інші НПЗП, диклофенак також протипоказаний пацієнтам, у яких застосування ібупрофену, ацетилсаліцилової кислоти або інших НПЗП провокує напади БА, ангіоневротичного набряку, кропив’янки або гострого риніту;
запальні захворювання кишечнику (наприклад хвороба Крона або виразковий коліт);
печінкова недостатність;
ниркова недостатність (кліренс креатиніну <15 мл/хв/1,73 м2);
застійна серцева недостатність (NYHA II–IV);
високий ризик розвитку післяопераційних кровотеч, незгортання крові, порушень гемостазу, гемопоетичних порушень чи цереброваскулярних кровотеч;
лікування періопераційного болю при аортокоронарному шунтуванні (або використання апарату штучного кровообігу).
ІХС у пацієнтів зі стенокардією, перенесеним інфарктом міокарда;
цереброваскулярні захворювання у пацієнтів, які перенесли інсульт або мають епізоди транзиторних ішемічних атак;
захворювання периферичних артерій;
У формі р-ну для ін’єкцій препарат протипоказаний дітям.
Тільки щодо в/в застосування:
одночасне застосування НПЗП або антикоагулянта (в тому числі низьких доз гепарину);
наявність в анамнезі геморагічного діатезу, підтверджена або підозрювана цереброваскулярна кровотеча в анамнезі;
операції, пов’язані з високим ризиком кровотечі;
БА в анамнезі;
помірне або тяжке порушення ниркової функції (креатинін у сироватці крові >160 мкмоль/л);
гіповолемія або зневоднення з будь-якої причини.
категорія частоти небажаних реакцій, починаючи з найчастіших, визначається таким чином: дуже часто (>1/10); часто (?1/100, <1/10); нечасто (?1/1000, <1/100); рідко (?1/10 000, <1/1000); дуже рідко (<1/10 000); частота невідома (неможливо оцінити за наявними даними).
Нижчезазначені небажані ефекти включають явища, про які повідомляли за умов коротко- або довготривалого застосування препарату.
З боку крові та лімфатичної системи: дуже рідко — тромбоцитопенія, лейкопенія, анемія, включаючи гемолітичну та апластичну анемію, агранулоцитоз.
З боку імунної системи: рідко — гіперчутливість, анафілактичні та анафілактоїдні реакції (включаючи артеріальну гіпотензію і шок); дуже рідко — ангіоневротичний набряк (включаючи набряк обличчя).
Психічні порушення: дуже рідко — дезорієнтація, депресія, безсоння, дратівливість, нічні кошмари, психотичні порушення.
З боку нервової системи: часто — головний біль, запаморочення; рідко — сонливість, втомлюваність; дуже рідко — парестезії, порушення пам’яті, судоми, занепокоєння, тремор, асептичний менінгіт, розлади смаку, інсульт; частота невідома — сплутаність свідомості, галюцинації, порушення чутливості, загальне нездужання.
З боку органа зору: дуже рідко — зорові порушення, затуманення зору, диплопія; частота невідома — неврит зорового нерва.
З боку органа слуху та лабіринту: часто — вертиго; дуже рідко — дзвін у вухах, розлади слуху.
З боку серцево-судинної системи: дуже рідко — відчуття серцебиття, біль у грудях, серцева недостатність, інфаркт міокарда, АГ, артеріальна гіпотензія, васкуліт; невідомо — синдром Коуніса.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: рідко — астма (включаючи задишку); дуже рідко — пневмоніт.
З боку ШКТ: часто — нудота, блювання, діарея, диспепсія, біль у животі, метеоризм, анорексія; рідко — гастрит, шлунково–кишкова кровотеча, гематемезис, мелена, геморагічна діарея, виразки шлунка і кишечнику, що супроводжуються або не супроводжуються кровотечею, гастроінтестинальним стенозом або перфорацією (іноді з летальними наслідками, особливо у пацієнтів літнього віку), які можуть призвести до перитоніту; дуже рідко — коліт (включаючи геморагічний коліт, ішемічний коліт та загострення виразкового коліту або хвороба Крона), запор, стоматит (включаючи виразковий стоматит), глосит, порушення функції стравоходу, діафрагмоподібний стеноз кишечнику, панкреатит.
З боку гепатобіліарної системи: часто — підвищення рівня трансаміназ; рідко — гепатит, жовтяниця, розлади печінки; дуже рідко — блискавичний гепатит, некроз печінки, печінкова недостатність.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: часто — висип; рідко — кропив’янка; дуже рідко — висип у вигляді пухирів, екзема, еритема, мультиформна еритема, синдром Стівенса — Джонсона, синдром Лайєлла (токсичний епідермальний некроліз), ексфоліативний дерматит, випадіння волосся, реакції фоточутливості, пурпура, у тому числі алергічна, свербіж.
З боку нирок та сечовидільної системи: гостре ушкодження нирок (гостра ниркова недостатність), гематурія, протеїнурія, інтерстиціальний нефрит, нефротичний синдром, папілярний некроз нирки.
Загальні порушення: рідко — набряк.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз: дуже рідко — імпотенція.
Дані клінічних досліджень та епідеміологічні дані свідчать про підвищений ризик тромботичних ускладнень (наприклад інфаркту міокарда або інсульту), пов’язаних із застосуванням диклофенаку, зокрема у високих терапевтичних дозах (150 мг/добу) та при тривалому застосуванні.
Зорові порушення. Порушення зору, його погіршення і диплопія є ефектами, що характерні для класу НПЗП і, як правило, є зворотними після відміни препарату. Найбільш імовірним механізмом порушень зору є інгібування синтезу простагландинів та інших споріднених сполук, які порушуючи регуляцію ретинального кровотоку, сприяють розвитку візуальних порушень. Якщо такі симптоми виникають під час лікування диклофенаком, необхідно провести офтальмологічне дослідження для виключення інших можливих причин.
при застосуванні всіх НПЗП у будь-який час упродовж лікування можуть виникати шлунково-кишкова кровотеча, виразки або перфорації з/без попереджувальних симптомів, без серйозних шлунково-кишкових явищ в анамнезі, і вони можуть мати летальні наслідки. Ризик виникнення вищезазначених ефектів у хворих літнього віку підвищується. У разі виникнення шлунково-кишкової кровотечі диклофенак натрію необхідно відмінити.
Дуже рідко через застосування НПЗП, включаючи Диклак, виникали алергічні реакції, у тому числі анафілактичні/анафілактоїдні, та реакції з боку шкіри, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона і токсичний епідермальний некроліз. Найвищий ризик розвитку таких реакцій існує на початку терапії, у перший місяць лікування. Застосування препарату Диклак слід припинити при першій появі висипу на шкірі, уражень слизових оболонок або будь-яких інших ознаках гіперчутливості.
НПЗП можуть підвищити ризик виникнення серйозних серцево–судинних тромботичних явищ, інфаркту міокарда та інсульту, які можуть виявитися летальними, у зв’язку з чим Диклак не рекомендується застосовувати для лікування післяопераційного болю під час операції з аортокоронарного шунтування.
Як і інші НПЗП, Диклак завдяки своїм фармакодинамічним властивостям може маскувати ознаки та симптоми інфекції.
Загальні застереження. Слід уникати застосування препарату Диклак одночасно із системними НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, через відсутність будь-якої синергічної дії і можливість розвитку додаткових побічних ефектів.
Слід дотримуватися обережності при призначенні препарату особам літнього віку. Зокрема для пацієнтів літнього віку зі слабким здоров’ям та з низьким показником маси тіла рекомендується застосовувати найнижчі ефективні дози.
БА в анамнезі. У хворих на БА, сезонний алергічний риніт, з набряками слизової оболонки носа (тобто назальними поліпами), ХОЗЛ або хронічними інфекціями дихальних шляхів частота виникнення побічних реакцій на НПЗП зростає. До таких реакцій належать загострення БА (анальгетична астма), набряк Квінке або кропив’янка. Таким хворим рекомендовані спеціальні застережні заходи (готовність до надання невідкладної допомоги). Це також стосується хворих з алергією, наприклад, зі шкірними реакціями, свербежем або кропив’янкою.
Особливі застереження рекомендуються пацієнтам із БА у випадку, коли Диклак застосовується парентерально, оскільки симптоми можуть загострюватися.
Вплив на травний тракт. При застосуванні всіх НПЗП, включаючи диклофенак, були зареєстровані випадки шлунково-кишкових кровотеч (блювання кров’ю, мелена), утворення виразки або перфорації, які можуть бути летальними і виникати у будь–який час у процесі лікування як з попереджувальними симптомами, так і без них, а також за наявності в анамнезі серйозних явищ з боку ШКТ. Ці явища зазвичай мають серйозні наслідки в пацієнтів літнього віку. Якщо у хворих, які отримують диклофенак, виникають шлунково-кишкові кровотечі або виразки, застосування препарату необхідно припинити.
Як і при застосуванні інших НПЗП, при призначенні препарату Диклак пацієнтам із симптомами, що свідчать про порушення з боку травного тракту, обов’язковими є медичний нагляд і особлива обережність. Ризик шлунково-кишкових кровотеч, ульцерації або перфорації зростає при підвищенні дози НПЗП, у пацієнтів із виразкою в анамнезі, особливо при ускладненнях типу геморагії або перфорації, та в осіб літнього віку, тому лікування їм слід проводити, застосовуючи найнижчу ефективну дозу впродовж якомога коротшого часу.
Таким пацієнтам, а також хворим, які потребують супутньої низької дози ацетилсаліцилової кислоти, слід застосовувати комбіновану терапію протекторними препаратами (наприклад мізопростолом або інгібіторами протонної помпи).
Застереження також необхідні для хворих, які отримують одночасно ліки, що можуть підвищити ризик виникнення виразки або кровотечі, такі як системні ГКС, антикоагулянти (наприклад варфарин), антитромботичні засоби (наприклад ацетилсаліцилова кислота) або селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС).
Диклак необхідно з обережністю призначати хворим, в анамнезі яких є запальні захворювання кишечнику, такі як хвороба Крона або неспецифічні виразкові коліти, та встановлювати їх ретельний медичний нагляд у зв’язку з можливістю загострення стану.
Вплив на печінку. Ретельний медичний нагляд потрібен у випадку, коли Диклак призначають пацієнтам із порушенням функції печінки, оскільки їх стан може загостритися.
Лікування диклофенаком натрію, як і іншими НПЗП, може призвести до підвищення рівня одного або кількох печінкових ферментів, тому під час застосування препарату Диклак необхідний регулярний нагляд за функцією печінки в якості застережного заходу. Якщо під час лікування функція печінки погіршується або відмічають інші прояви (наприклад еозинофілія, висип), застосування препарату слід припинити. При лікуванні диклофенаком натрію перебіг гепатиту може проходити без продромальних симптомів.
Обережність необхідна у разі призначення Диклаку пацієнтам із печінковою порфирією через імовірність провокації нападу.
Вплив на нирки. Оскільки при лікуванні НПЗП повідомлялося про затримку рідини та набряки, особливу увагу слід приділити хворим із порушенням функції серця або нирок (у тому числі із функціональною нирковою недостатністю на тлі гіповолемії, нефротичного синдрому, вовчакової нефропатії та декомпенсованого цирозу печінки), АГ в анамнезі, хворим літнього віку, хворим, які отримують супутню терапію діуретиками або препаратами, що суттєво впливають на ниркову функцію, та пацієнтам із суттєвим зниженням позаклітинного об’єму рідини з будь-якої причини, наприклад, до або після серйозного хірургічного втручання. У таких випадках рекомендується моніторинг ниркової функції. Припинення терапії зазвичай зумовлює повернення до стану, який передував лікуванню.
Вплив на шкіру. У зв’язку із застосуванням НПЗП, у тому числі препарату Диклак, дуже рідко були зареєстровані серйозні реакції з боку шкіри (деякі з них були летальними), включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона і токсичний епідермальний некроліз. Очевидно, найвищий ризик розвитку цих реакцій відмічається на початку курсу терапії, в більшості випадків — протягом першого місяця лікування. Застосування препарату Диклак необхідно припинити при першій появі шкірного висипу, уражень слизової оболонки або будь-яких інших ознак підвищеної чутливості.
Системний червоний вовчак (СЧВ) і змішані захворювання сполучної тканини. У пацієнтів із СЧВ і змішаними захворюваннями сполучної тканини може спостерігатися підвищений ризик розвитку асептичного менінгіту.
Вплив на гематологічні показники. При тривалому застосуванні диклофенаку натрію рекомендується моніторинг показників крові. Як і інші НПЗП, Диклак може тимчасово пригнічувати агрегацію тромбоцитів. Слід ретельно спостерігати за станом хворих з порушеннями гемостазу.
Вплив на серцево-судинну систему. Призначати диклофенак пацієнтам із значними факторами ризику кардіоваскулярних явищ (наприклад АГ, гіперліпідемія, цукровий діабет, куріння) можна лише після ретельної клінічної оцінки. Оскільки кардіоваскулярні ризики диклофенаку можуть зростати з підвищенням дози та тривалості лікування, його необхідно застосовувати якомога коротший період та в найнижчій ефективній дозі. Слід періодично переглядати потреби пацієнта у застосуванні диклофенаку для полегшення симптомів та відповідь на терапію. З обережністю застосовувати пацієнтам віком від 65 років.
Для пацієнтів із наявністю в анамнезі АГ та/або застійної серцевої недостатності легкого або помірного ступеня тяжкості необхідним є проведення відповідного моніторингу та надання рекомендацій, оскільки у зв’язку із застосуванням НПЗП, включаючи диклофенак, були зареєстровані випадки затримки рідини та набряків.
У зв’язку із застосуванням НПЗП, у тому числі і диклофенаку, особливо у високих дозах та протягом тривалого часу, може підвищуватися ризик виникнення серйозних серцево-судинних тромботичних явищ (інфаркту міокарда та інсульту).
Пацієнтам із неконтрольованою АГ, застійною серцевою недостатністю, стійкою ІХС, захворюваннями периферичних артерій та/або цереброваскулярною хворобою призначати диклофенак не рекомендовано, у разі необхідності застосування можливе лише після ретельної оцінки ризику/користі тільки в дозі не вище 100 мг/добу. Подібну оцінку слід провести перед початком довгострокового лікування пацієнтів із факторами ризику розвитку серцево-судинних явищ (наприклад, АГ, гіперліпідемією, цукровим діабетом та курінням).
Пацієнти повинні бути поінформовані щодо можливості виникнення серйозних випадків (біль у грудях, задишка, слабкість, порушення мовлення), яке може виникнути у будь-який час. У цьому разі треба негайно звернутися до лікаря.
БА в анамнезі. У хворих на БА, сезонний алергічний риніт, пацієнтів із набряком слизової оболонки носа (назальні поліпи), ХОЗЛ або хронічними інфекціями дихальних шляхів (особливо пов’язаними з алергічними, подібними до ринітів симптомами) частіше, ніж у інших, виникають реакції на НПЗП, схожі на загострення астми (так звана непереносимість анальгетиків/анальгетична астма), набряк Квінке або кропив’янка. У зв’язку з цим таким хворим рекомендовані спеціальні застережні заходи (готовність до надання невідкладної допомоги). Це також стосується хворих із алергією на інші речовини, що виявляється шкірними реакціями, свербежем або кропив’янкою.
Як і інші препарати, що пригнічують активність простагландинсинтетази, диклофенак натрію та інші НПЗП можуть спровокувати розвиток бронхоспазму в пацієнтів з БА або цією патологією в анамнезі.
Фертильність у жінок. Застосування препарату Диклак може призвести до порушення фертильності у жінок і не рекомендується жінкам, які прагнуть завагітніти. Стосовно жінок, які можуть мати труднощі із зачаттям або які проходять обстеження з приводу безпліддя, слід розглянути питання про відміну препарату Диклак.
Застосування у період вагітності або годування груддю
Вагітність. У I і II триместр вагітності препарат Диклак можна призначати лише в разі, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода, лише в мінімальній ефективній дозі, тривалість лікування повинна бути настільки короткою, наскільки це можливо. Як і інші НПЗП, препарат протипоказаний в останній триместр вагітності (можливе пригнічення скорочувальної здатності матки і передчасне закриття артеріальної протоки в плода).
Інгібування синтезу простагландинів може негативно позначитися на вагітності та/або розвитку ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень свідчать про підвищений ризик викиднів та/або ризик розвитку серцевих вад і гастрошизису після застосування інгібітора синтезу простагландинів на ранніх термінах вагітності. Абсолютний ризик серцево-судинних вад підвищився з менше ніж 1% до приблизно 1,5%.
Не виключено, що ризик зростає з підвищенням дози і тривалості лікування. Було показано, що в тварин введення інгібітора синтезу простагландинів призводить до збільшення пре- і постімплантаційних втрат і летальності ембріона/плода.
Крім того, у тварин, які отримували інгібітор синтезу простагландинів у період органогенезу, була зареєстрована підвищена частота різних вад розвитку, у тому числі з боку серцево-судинної системи. Якщо Диклак застосовують у жінок, які прагнуть завагітніти, або у I триместр вагітності, доза препарату повинна бути якомога нижчою, а тривалість лікування — якомога коротшою.
Під час III триместру вагітності всі інгібітори синтезу простагландинів можуть впливати на плід таким чином:
У матері і новонародженого, а також наприкінці вагітності:
Отже, Диклак протипоказаний під час III триместру вагітності.
Період годування груддю. Як і інші НПЗП, диклофенак проникає у грудне молоко у невеликій кількості. Таким чином, щоб уникнути небажаного впливу на немовля, Диклак не слід застосовувати під час годування груддю.
Фертильність. Як і інші НПЗП, Диклак може вплинути на фертильність жінки. Препарат не рекомендують жінкам, які планують завагітніти. Жінки, які мають ускладнення із заплідненням, або ті, хто проходив обстеження внаслідок інфертильності, повинні припинити застосування препарату Диклак.
Діти. Препарат Диклак у формі таблеток та р-ну для ін’єкцій не застосовують у дітей.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. Пацієнти, у яких під час лікування диклофенаком натрію виникають порушення зору, запаморочення, вертиго, сонливість або інші порушення з боку ЦНС, повинні утримуватися від керування транспортними засобами та роботи з іншими механізмами.
нижче наведені взаємодії, що відмічалися при застосуванні препарату Диклак, р-ну для ін’єкцій та/або інших лікарських форм диклофенаку.
Літій: за умов одночасного застосування диклофенак може підвищити концентрацію літію в плазмі крові. Рекомендується моніторинг рівня літію в сироватці крові.
Дигоксин: за умов одночасного застосування диклофенак може підвищити концентрацію дигоксину в плазмі крові. Рекомендується моніторинг рівня дигоксину в сироватці крові.
Діуретики та антигіпертензивні засоби: поєднане застосування диклофенаку натрію та інших НПЗП із діуретиками або антигіпертензивними засобами (наприклад, блокаторами ?-адренорецепторів, інгібіторами АПФ) може призвести до зниження їх антигіпертензивного впливу. Таким чином, подібну комбінацію застосовують із застереженням, а пацієнтам, особливо особам літнього віку, необхідно ретельно контролювати рівень АТ. Пацієнти мають отримувати належну гідратацію, рекомендується також моніторинг ниркової функції після початку поєднаної терапії та на регулярній основі після неї, особливо щодо діуретиків та інгібіторів АПФ внаслідок підвищення ризику нефротоксичності.
Препарати калію, що, як відомо, спричиняють гіперкаліємію. Одночасне лікування калійзберігаючими діуретиками, циклоспорином, такролімусом або триметопримом може бути пов’язане з підвищенням рівня калію у сироватці крові, тому моніторинг стану пацієнтів слід проводити більш часто.
Інші НПЗП та ГКС: одночасне введення диклофенаку та інших системних НПЗП або ГКС може підвищити частоту побічних реакцій з боку ШКТ. Слід уникати одночасного застосування двох або більше НПЗП.
Антикоагулянти та антитромботичні засоби: рекомендується вжити застережних заходів, оскільки одночасне введення може підвищити ризик кровотечі. Хоча клінічні дослідження не свідчать про вплив диклофенаку на активність антикоагулянтів, існують окремі дані про підвищення ризику кровотечі в пацієнтів, які отримують диклофенак та антикоагулянти одночасно.
Тому для впевненості, що зміни в дозуванні антикоагулянтів не потрібні, рекомендований ретельний моніторинг стану таких пацієнтів. Як і інші НПЗП, диклофенак у високих дозах може тимчасово пригнічувати агрегацію тромбоцитів.
СІЗЗС: одночасне введення системних НПЗП та СІЗЗС може підвищити ризик кровотечі в травному тракті.
Антидіабетичні препарати: клінічні дослідження показали, що диклофенак можна застосовувати разом із пероральними антидіабетичними засобами без впливу на їх клінічну дію. Однак відомі окремі випадки як із гіпоглікемічним, так і гіперглікемічним впливом, що потребують зміни дози антидіабетичних засобів під час лікування диклофенаком. Такі стани потребують моніторингу рівня глюкози в плазмі крові, що є застережним заходом під час поєднаної терапії.
Також наявні окремі повідомлення про випадки метаболічного ацидозу при одночасному застосуванні з диклофенаком, особливо у пацієнтів з вже існуючими порушеннями функції нирок.
Препарати, які стимулюють ферменти, що метаболізують лікарські засоби. Препарати, які стимулюють ферменти метаболізму, наприклад, рифампіцин, карбамазепін, фенітоїн, звіробій (Hypericum perforatum) тощо, теоретично здатні знижувати концентрацію диклофенаку натрію у плазмі крові.
Метотрексат: застосування НПЗП менше ніж за 24 год до або після прийому метотрексату може призводити до підвищення концентрації метотрексату та, відповідно, його токсичних ефектів. Диклофенак може пригнічувати кліренс метотрексату в ниркових канальцях, що зумовлює підвищення рівня метотрексату. Були зареєстровані випадки серйозної токсичності, коли метотрексат і НПЗП, включаючи диклофенак, застосовували з інтервалом у межах 24 Lгод. Ця взаємодія опосередкована через накопичення метотрексату в результаті порушення ниркової екскреції за наявності НПЗП.
Циклоспорин та такролімус: диклофенак, як і інші НПЗП, може підвищувати нефротоксичність циклоспорину. У зв’язку з цим його слід застосовувати у нижчих дозах, ніж хворим, які циклоспорин не отримують. Такий ризик виникає і при лікуванні такролімусом.
Антибактеріальні хінолони: існують окремі дані щодо судом, які можуть бути результатом одночасного застосування хінолонів та НПЗП. Вони можуть виникати у пацієнтів як з наявністю, так і з відсутністю в анамнезі епілепсії або судом. Таким чином, слід дотримуватися обережності при розгляді питання про застосування хінолонів у пацієнтів, які вже отримують НПЗП.
Серцеві глікозиди. Одночасне застосування серцевих глікозидів і НПЗП може посилити серцеву недостатність, знизити швидкість клубочкової фільтрації і підвищити рівень глікозидів у плазмі крові.
Міфепристон. НПЗП не слід застосовувати протягом 8–12 днів після застосування міфепристону, оскільки НПЗП можуть зменшити вираженість його ефекту.
Потужні інгібітори CYP 2C9. Обережність рекомендується при одночасному призначенні диклофенаку з потужними інгібіторами CYP 2C9 (наприклад з вориконазолом), що може призвести до значного збільшення Cmax у плазмі крові та експозиції диклофенаку внаслідок пригнічення його метаболізму.
Фенітоїн: при застосуванні фенітоїну одночасно з диклофенаком рекомендується проводити моніторинг концентрації фенітоїну в плазмі крові у зв’язку з очікувальним збільшенням експозиції фенітоїну.
Колестипол та холестирамін. Ці препарати можуть спричинити затримку або зменшення всмоктування диклофенаку. Таким чином, рекомендується призначати диклофенак принаймні за 1 год до або через 4–6 год після застосування колестиполу/холестираміну.
Індуктори CYP 2C9. Необхідна обережність при одночасному призначенні диклофенаку з індукторами CYP 2C9 (наприклад рифампіцином). Це може призвести до значного підвищення концентрації у плазмі крові та експозиції диклофенаку.
Як правило, Диклак, р-н для ін’єкцій, не можна змішувати з іншими р-нами для ін’єкцій.
Р-ни для інфузій натрію хлориду 0,9% або глюкози 5% без бікарбонату натрію у якості добавки (буфера) становлять ризик перенасичення, що може призвести до утворення кристалів або осаду. Інші р-ни для інфузій не застосовувати.
симптоми. Типової клінічної картини, характерної для передозування диклофенаку, не існує. Передозування може спричинити такі симптоми, як головний біль, нудота, блювання, біль в епігастрії, шлунково-кишкова кровотеча, діарея, запаморочення, дезорієнтація, збудження, кома, сонливість, шум у вухах або судоми. Гостра ниркова недостатність та ураження печінки можливі у разі тяжкої інтоксикації.
Лікування. Лікування гострого отруєння НПЗП, включаючи диклофенак, полягає у проведенні підтримувальної та симптоматичної терапії. Це стосується лікування таких проявів, як артеріальна гіпотензія, ниркова недостатність, судоми, порушення з боку ШКТ і пригнічення дихання. Малоймовірно, що такі специфічні лікувальні заходи, як форсований діурез, гемодіаліз або гемоперфузія будуть ефективними для виведення НПЗП, оскільки активні речовини цих препаратів значною мірою зв’язуються з білками плазми крові і піддаються інтенсивному метаболізму. Після прийому потенційно токсичних доз може бути застосоване активоване вугілля, а після прийому потенційно небезпечних для життя доз слід здійснити промивання шлунка, викликати блювання.
Диклак, таблетки кишково-розчинні, Диклак ID, таблетки з модифікованим вивільненням — при температурі не вище 25 °С.
Диклак, р-н для ін’єкцій — в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.
1-02-АНП-РЕЦ-0220
Інформація для спеціалістів у галузі охорони здоров’я
Інструкція, розміщена на цій сторінці, носить інформаційний характер і призначена виключно з метою ознайомлення.
Не використовуйте це як посібник медичних рекомендацій.
Постановка діагнозу і вибір методики лікування здійснюється тільки вашим лікарем!
Farmaco не несе відповідальності за можливі негативні наслідки, що виникли в результаті використання інформації, розміщеної на сайті farmaco.ua.
Щоб залишити відгук - авторизуйтесь!
