Ксефокам рапід, таблетки вкриті плівковою оболонкою, 8 мг, №6
Takeda, Німеччина

Фармакологічні властивості

фармакодинаміка. Лорноксикам є НПЗП з анальгезивними властивостями і належить до класу оксикамів. Механізм дії лорноксикаму в основному ґрунтується на інгібуванні синтезу простагландинів (інгібування ЦОГ), що спричиняє десенсибілізацію периферичних больових рецепторів та інгібування запалення. Також передбачається центральний вплив на ноцицептори, який не пов’язаний з протизапальною дією.

Лорноксикам не впливає на життєво важливі показники (наприклад температура тіла, частота дихання, ЧСС, АТ, ЕКГ, спірометрія).

Анальгезивні властивості лорноксикаму були успішно продемонстровані в декількох клінічних дослідженнях у процесі розробки препарату.

У зв’язку з місцевим подразненням ШКТ і системною ульцерогенною дією, пов’язаною з інгібуванням синтезу простагландинів, прийом лорноксикаму, як і інших НПЗП, часто призводить до розвитку шлунково-кишкових ускладнень.

Фармакокінетика. Абсорбція. Лорноксикам швидко і практично повністю всмоктується із ШКТ. С_max у плазмі крові досягається через 30 хв після прийому препарату. С_max препарату Ксефокам Рапід, таблетки, вкриті плівковою оболонкою, вище, ніж С_max препарату Ксефокам, таблетки, вкриті плівковою оболонкою, і еквівалентна С_max для лікарських форм лорноксикаму, призначених для парентерального введення.

Абсолютна біодоступність Ксефокам Рапід, таблетки, вкриті плівковою оболонкою, становить 90–100% і еквівалентна біодоступності препарату Ксефокам, таблетки, вкриті плівковою оболонкою. Ефекту першого проходження не спостерігалося. Середній Т_? становить 3–4 год.

Даних щодо одночасного застосування препарату Ксефокам Рапід з їжею немає. Однак з огляду на властивості препарату Ксефокам можна очікувати зниження С_max, збільшення Т_max та зниження абсорбції (AUC).

Розподіл. У плазмі крові лорноксикам знаходиться в незміненому стані і в неактивній формі свого гідроксильованого метаболіту. Зв’язування лорноксикаму з білками плазми крові становить 99% і не залежить від його концентрації.

Біотрансформація. Лорноксикам активно метаболізується у печінці шляхом гідроксилювання, спершу у неактивний 5-гідроксилорноксикам. Лорноксикам піддається метаболізму за участю CYP 2С9. Через генетичний поліморфізм є люди зі сповільненим та з інтенсивним метаболізмом, що може виражатися у помітному підвищенні рівнів лорноксикаму у плазмі крові в осіб з уповільненим метаболізмом. Гідроксильований метаболіт не має фармакологічної активності. Лорноксикам повністю метаболізується. Приблизно ? виводиться через печінку та ¹/₃ — через нирки у вигляді неактивної сполуки.

При дослідженнях на моделях тварин лорноксикам не спричиняв індукції печінкових ферментів. Під час клінічних досліджень не отримано даних щодо кумуляції лорноксикаму після багаторазового прийому рекомендованих доз. Відсутність кумуляції була підтверджена даними моніторингу безпеки та ефективності лікарських засобів у дослідженнях протягом 1 року.

Виведення. Т_1/2препарату становить від 3 до 4 год. Після прийому внутрішньо приблизно 50% препарату виводиться з калом, 42% — нирками, в основному як 5-гідроксилорноксикам. Т_? 5-гідроксилорноксикаму після парентерального застосування препарату 1 або 2 рази на добу становить близько 9 год.

У пацієнтів літнього віку (від 65 років) кліренс знижується на 30–40%. Крім зниження кліренсу, немає істотних змін у кінетичному профілі лорноксикаму у пацієнтів літнього віку.

У пацієнтів з нирковою або печінковою недостатністю істотної зміни кінетичного профілю лорноксикаму після 7 днів терапії із застосуванням добових доз 12 мг та 16 мг немає, за винятком кумуляції у пацієнтів з хронічним захворюванням печінки.

Показання

короткочасне лікування гострого болю легкого та помірного ступеня.

Застосування

препарат Ксефокам Рапід, таблетки, вкриті плівковою оболонкою, застосовувати перорально, запиваючи достатньою кількістю рідини.

Для всіх пацієнтів відповідний режим дозування має ґрунтуватися на індивідуальній реакції на лікування.

Гострий біль. Рекомендована доза становить 8–16 мг (1–2 таблетки) на добу. Початкова доза становить 16 мг, через 12 год слід застосовувати ще 8 мг у перший день лікування. Після першого дня лікування добова доза не має перевищувати 16 мг.

Пацієнти літнього віку (від 65 років) коригування дози не потребують, крім пацієнтів з порушенням функції печінки або нирок, але слід з обережністю застосовувати препарат Ксефокам Рапід у зв’язку з імовірністю виникнення побічних реакцій з боку ШКТ (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Пацієнтам з нирковою недостатністю рекомендується знижувати дозу препарату Ксефокам Рапід і приймати 1 раз на добу.

Пацієнтам з печінковою недостатністю рекомендується знижувати дозу препарату Ксефокам Рапід і приймати 1 раз на добу.

Небажані реакції можна мінімізувати, застосовуючи найнижчу ефективну дозу препарату протягом найкоротшого періоду часу, що необхідний для контролю симптомів (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Протипоказання

– гіперчутливість до лорноксикаму або до інших компонентів препарату;

– тромбоцитопенія;

– підвищена чутливість (симптоми, подібні до симптомів при БА, риніті, ангіоневротичному набряку або кропив’янці) до інших НПЗП, включаючи ацетилсаліцилову кислоту;

– тяжка форма серцевої недостатності;

– шлунково-кишкові кровотечі, церебрально-судинні кровотечі або інші гематологічні порушення;

– шлунково-кишкові кровотечі або перфорації в анамнезі, пов’язані з попереднім прийомом НПЗП;

– активна пептична виразка або рецидиви пептичної виразки/кровотечі в анамнезі (два або більше доведених епізодів виникнення виразки або кровотечі);

– тяжка форма печінкової недостатності;

– тяжка форма ниркової недостатності (рівень сироваткового креатиніну >700 мкмоль/л);

– III триместр вагітності (див. Застосування у період вагітності або годування грудьми).

Побічна дія

найчастіше побічні реакції НПЗП були пов’язані зі ШКТ. При прийомі НПЗП можуть виникати пептичні виразки, перфорація або шлунково-кишкова кровотеча, що іноді закінчується летально, особливо в осіб літнього віку (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Нудота, блювання, діарея, метеоризм, запор, диспепсія, біль у животі, мелена, блювання з домішками крові, виразковий стоматит, загострення коліту та хвороби Крона були зареєстровані при лікуванні НПЗП (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Рідше спостерігалися гастрити.

Вважається, що приблизно у 20% пацієнтів, які лікувалися лорноксикамом, можуть виникати побічні явища. Найчастішими побічними ефектами лорноксикаму є нудота, диспепсія, розлад травлення, біль у животі, блювання, діарея. Ці симптоми загалом спостерігалися менш ніж у 10% пацієнтів, які брали участь у дослідженнях.

Було зафіксовано виникнення набряків, АГ, серцевої недостатності внаслідок застосування НПЗП.

Клінічні дослідження та епідеміологічні дані показують, що застосування деяких НПЗП, особливо у високих дозах і при тривалому прийомі, може бути пов’язане з підвищенням ризику артеріальних тромботичних явищ, наприклад інфаркту міокарда або інсульту (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Винятково у разі захворювання на вітряну віспу повідомлялося про серйозні інфекційні ускладнення з боку шкіри та м’яких тканин.

Нижче наводяться побічні реакції, які загалом виникали у більш ніж 0,05% з 6417 пацієнтів, які проходили лікування препаратом під час фази ІІ, ІІІ та IV клінічних досліджень.

Небажані ефекти, що можуть виникати при прийомі препарату Ксефокам Рапід, за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто (>1/10), часто (>1/100?<1/10), нечасто (>1/1000?<1/100), рідко (>1/10 000?<1/1000), дуже рідко (<1/10 000), невідомо (частота не може бути оцінена за наявними даними).

Інфекції та інвазії: рідко — фарингіт.

З боку крові та лімфатичної системи: рідко — анемія, тромбоцитопенія, еозинофілія, лейкопенія, розлади коагуляції, подовження тривалості кровотечі, панцитопенія; дуже рідко — екхімоз. НПЗП здатні спричинити характерні для цього класу потенційно тяжкі гематологічні порушення, такі як нейтропенія, агранулоцитоз, апластична та гемолітична анемії.

З боку імунної системи: рідко — реакції гіперчутливості, гарячка, озноб, анафілактоїдні реакції, анафілаксія.

З боку обміну речовин: нечасто — втрата апетиту, зміни маси тіла.

Метаболізм та порушення харчування: рідко — гіпонатріємія.

Психічні розлади: нечасто — інсомнія, депресія; рідко — сплутаність свідомості, неспокій, підвищена збудливість, порушення здатності концентруватися, зміни уваги, когнітивні розлади.

З боку нервової системи: часто — легкий короткочасний головний біль, запаморочення; рідко — сонливість, парестезії, дисгевзія, тремор, мігрень, гіперкінезія, гіпестезія; дуже рідко — асептичний менінгіт у хворих на системний червоний вовчак та змішані захворювання сполучної тканини (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

З боку органа зору: нечасто — кон?юнктивіт; рідко — порушення зору, у тому числі затуманення зору, порушення кольоросприйняття, дефекти полів зору, амбліопія, диплопія; скотома, іридоцикліт.

З боку органа слуху та лабіринту вуха: нечасто — вертиго, дзвін у вухах.

З боку серцево-судинної системи: нечасто — відчуття серцебиття, тахікардія, набряки, затримка рідини, серцева недостатність, почервоніння обличчя; рідко — АГ, припливи, крововиливи, васкуліт, гематоми.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто — риніти; рідко — диспное, кашель, бронхоспазм.

З боку ШКТ: часто — нудота, біль у животі, диспепсія, діарея, блювання; нечасто — запор, метеоризм, відрижка, сухість у роті, гастрити, виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, біль у верхній частині живота, кровоточивість ясен, виразковий стоматит; рідко — мелена, блювання з домішками крові, стоматит, езофагіт, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, дисфагія, афтозний стоматит, глосит, перфорація пептичних виразок, геморой, шлунково-кишкові кровотечі.

З боку гепатобіліарної системи: нечасто — підвищення рівня печінкових ферментів (АлАТ, АсАТ); дуже рідко — токсична дія на печінку, у результаті чого можливий розвиток печінкової недостатності, гепатиту, жовтяниці, холестазу.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: нечасто — висипання, свербіж, підвищене потовиділення, еритематозні висипання, кропив’янка та ангіоневротичний набряк, алопеція; рідко — дерматит, екзема, макулопапульозна висипка, пурпура; дуже рідко — набряк і бульозні реакції, зміни нігтів, псоріаз, мультиформна еритема, синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.

З боку кістково-м’язової системи і сполучної тканини: нечасто — артралгія; рідко — відчуття болю у кістках та спині, м’язові спазми, слабкість м’язів, міалгія, синовіт.

З боку нирок та сечовидільної системи: рідко — ніктурія, порушення сечовиділення, підвищення рівня азоту сечовини і креатиніну в крові; дуже рідко — лорноксикам може спричинити гостру ниркову недостатність у пацієнтів з уже наявними захворюваннями нирок, які залежать від ниркових простагландинів, що відіграють важливу роль у підтримці ниркового кровотоку (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Нефротоксичність у різних формах, включаючи нефрити та нефротичний синдром, є характерним ефектом НПЗП. Є випадки розвитку папілярного некрозу, спричиненого прийомом НПЗП.

Загальні порушення: нечасто — нездужання, набряк обличчя; рідко — астенія.

Особливості застосування

препарат слід призначати тільки після ретельної оцінки очікуваної користі від терапії і можливого ризику в таких випадках:

– ниркова недостатність. Слід з обережністю застосовувати лорноксикам у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого (рівень сироваткового креатиніну 150–300 мкмоль/л) та помірного ступеня (рівень сироваткового креатиніну 300–700 мкмоль/л) через важливу роль простагландинів у підтримці ниркового кровотоку. У випадку погіршення функції нирок під час лікування терапію лорноксикамом слід припинити;

– після великих хірургічних втручань пацієнтам із серцевою недостатністю, які приймають діуретики або засоби, що можуть спричинити ушкодження нирок, необхідно ретельно контролювати функцію нирок;

– при порушенні згортання крові рекомендується проведення ретельного клінічного дослідження та оцінки лабораторних показників (наприклад активованого часткового тромбінового часу);

– при печінковій недостатності (наприклад цироз печінки) після застосування препарату в дозі 12–16 мг/ добу рекомендується проводити моніторинг та лабораторні тести у зв’язку з можливістю накопичення лорноксикаму в організмі (підвищення AUC). Але відхилень фармакокінетичних параметрів у пацієнтів з печінковою недостатністю порівняно зі здоровими добровольцями не виявлено;

– при тривалому лікуванні (понад 3 міс) рекомендується проводити оцінку стану крові (визначення гемоглобіну), функції нирок (визначення креатиніну) і печінкових ферментів;

– літній вік (від 65 років) — рекомендується спостереження за функцією нирок, печінки та з обережністю застосовувати після хірургічних втручань.

Слід запобігати поєднаному застосуванню лорноксикаму з іншими НПЗП, у тому числі селективними інгібіторами ЦОГ-2.

Небажані реакції можна мінімізувати, застосовуючи найнижчу ефективну дозу препарату протягом найкоротшого періоду, необхідного для контролю симптомів захворювання (див. ЗАСТОСУВАННЯ та інформацію про ризики з боку ШКТ та серцево-судинні ризики нижче).

Шлунково-кишкові кровотечі, виразки та перфорації. Під час застосування НПЗП у будь-який час протягом лікування можливе виникнення (незалежно від наявності попереджувальних симптомів або серйозних розладів ШКТ в анамнезі) шлунково-кишкових кровотеч, виразок та перфорації, що можуть мати летальний наслідок.

Ризик шлунково-кишкових кровотеч, виразок або перфорації зростає з підвищенням дози НПЗП, у пацієнтів з виразками в анамнезі, особливо ускладненими кровотечами або перфорацією (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ), а також у пацієнтів літнього віку. Цим групам хворих слід з особливою обережністю розпочинати лікування препаратом у найнижчих терапевтичних дозах.

Для пацієнтів, які потребують такої поєднаної терапії, та хворих, які паралельно приймають низькі дози ацетилсаліцилової кислоти або інші препарати, що підвищують ризик виникнення шлунково-кишкових ускладнень, лікування можна проводити на тлі одночасного прийому захисних препаратів (наприклад мізопростолу або інгібіторів протонної помпи) (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Рекомендується регулярне проведення клінічного спостереження.

Пацієнти з токсичним впливом на ШКТ в анамнезі, особливо літнього віку, мають повідомити про будь-які незвичні абдомінальні симптоми (особливо про шлунково-кишкову кровотечу) на початкових етапах лікування.

З обережністю потрібно призначати препарат пацієнтам, які одночасно застосовують лікарські засоби, що підвищують ризик виникнення виразки або кровотечі, наприклад пероральні ГКС, антикоагулянти (варфарин), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антитромботичні препарати (ацетилсаліцилова кислота) (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

У випадку виникнення кровотечі або виразки шлунково-кишкового тракту у пацієнтів, які приймають лорноксикам, лікування необхідно припинити.

НПЗП слід з обережністю приймати пацієнтам зі шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки їх стан може погіршитися (див. ПОБІЧНІ РЕАКЦІЇ).

У пацієнтів літнього віку підвищується частота виникнення побічних реакцій під час застосування НПЗП, зокрема шлунково-кишкової кровотечі та перфорації, що може призвести до летальних наслідків (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).

Слід з обережністю застосовувати препарат у пацієнтів з АГ та/або серцевою недостатністю в анамнезі, оскільки внаслідок прийому НПЗП можливі набряки та затримка рідини в організмі.

Необхідно спостерігати за пацієнтами з АГ та/або застійною серцевою недостатністю від легкого до помірного ступеня тяжкості в анамнезі, оскільки терапія НПЗП може супроводжуватися такими явищами, як затримка рідини і набряки.

Є дані клінічних досліджень та епідеміологічні дані, які дозволяють припустити, що застосування деяких НПЗП (особливо при застосуванні протягом тривалого часу та/або у високих дозах) пов’язане з деяким підвищенням ризику артеріальних тромботичних явищ (наприклад інфаркту міокарда або інсульту). Недостатньо даних для того, щоб виключити такий ризик при прийомі лорноксикаму.

Пацієнтам з неконтрольованою АГ, застійною серцевою недостатністю, ІХС, захворюваннями периферичних артерій та/або цереброваскулярними порушеннями лорноксикам слід призначати тільки після ретельного аналізу показань. Оцінка також потрібна перед призначенням тривалого лікування пацієнтам із факторами ризику виникнення серцево-судинних захворювань (наприклад АГ, гіперліпідемія, цукровий діабет, паління).

Супутнє лікування НПЗП і гепарину підвищує ризик спинномозкової/епідуральної гематоми при спинномозковій або епідуральній анестезії (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

Дуже рідко на тлі застосування НПЗП виникають тяжкі реакції з боку шкіри, що включають ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона і токсичний епідермальний некроліз, іноді деякі з них закінчуються летально (див. ПОБІЧНІ РЕАКЦІЇ). Ризик розвитку таких реакцій найбільш високий на початку лікування: у більшості випадків такі реакції виникають у перший місяць прийому препарату. Прийом лорноксикаму слід припинити при перших ознаках шкірного висипу, ураження слизових оболонок та інших проявах гіперчутливості.

Застосовувати з обережністю у хворих на БА або з даним захворюванням в анамнезі, оскільки НПЗП провокують бронхоспазм у цих пацієнтів.

У пацієнтів із системним червоним вовчаком та змішаними захворюваннями сполучної тканини підвищується ризик розвитку асептичного менінгіту.

Лорноксикам пригнічує агрегацію тромбоцитів, збільшуючи час згортання крові. Препарат слід з обережністю призначати пацієнтам зі схильністю до кровотеч.

Супутнє лікування НПЗП і такролімусом може підвищувати ризик нефротоксичності внаслідок послаблення синтезу простацикліну в нирках. При такій комбінованій терапії необхідно ретельно контролювати функцію нирок.

Як і інші НПЗП, лорноксикам може спричиняти епізодичне підвищення рівня трансаміназ, білірубіну в сироватці крові, підвищення концентрації в крові сечовини і креатиніну, а також інші відхилення лабораторних показників від норми. Якщо відхилення лабораторних показників суттєві та тривають довгий час, лікування необхідно припинити та провести необхідне дослідження.

Лорноксикам, як і інші препарати, що пригнічують ЦОГ/синтез простагландинів, можуть послаблювати фертильність, не рекомендується застосовувати у жінок, які планують вагітність. Жінкам, які мають труднощі з настанням вагітності або проходять обстеження з причини безпліддя, необхідно відмінити прийом лорноксикаму.

За наявності вітряної віспи у виняткових випадках можуть розвинутися тяжкі інфекційні ураження шкіри та м’яких тканин. Не можна виключити вплив НПЗП на погіршення перебігу цих інфекційних захворювань. Рекомендується уникати застосування лорноксикаму за наявної вітряної віспи.

Застосування у період вагітності або годування грудьми

Вагітність. Лорноксикам протипоказаний у ІІІ триместр вагітності. Клінічних даних щодо застосування лорноксикаму у І–ІІ триместр вагітності та під час пологів немає, тому препарат не рекомендується застосовувати у цей період.

Немає достатніх даних щодо застосування лорноксикаму у вагітних. Дослідження на тваринах показали репродуктивну токсичність.

Пригнічення синтезу простагландину може негативно позначитися на вагітності та/або розвитку ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень свідчать про підвищення ризику невиношування вагітності, а також розвитку вад серця при застосуванні інгібіторів синтезу простагландинів на ранніх термінах вагітності. Ризик зростає при підвищенні дози та тривалості терапії. У тварин застосування інгібіторів синтезу простагландинів призводить до підвищення частоти пре- та постімплантаційної загибелі плода та ембріо-фетальної летальності. Інгібітори синтезу простагландинів не слід застосовувати у І та ІІ триместр вагітності. Застосування можливе тільки в разі гострої потреби.

Під час ІІІ триместру вагітності у разі застосування будь-яких інгібіторів синтезу простагландину можливі такі впливи на плід:

– серцево-легенева токсичність (передчасне закриття артеріальної протоки і легенева гіпертензія);

– порушення функції нирок, яке може прогресувати до ниркової недостатності, а відтак, до зменшення кількості навколоплідних вод.

Вагітна та плід наприкінці вагітності можуть піддатися таким впливам внаслідок застосування інгібіторів синтезу простагландинів:

– збільшення тривалості кровотеч;

– пригнічення скорочувальної функції матки, що може призвести до затримки або збільшення тривалості пологів.

Таким чином, застосування лорноксикаму протипоказане під час ІІІ триместру вагітності (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).

Годування грудьми. Немає даних щодо екскреції лорноксикаму у людське грудне молоко. Відносно високі концентрації лорноксикаму екскретуються з молоком лактуючих щурів. Тому лорноксикам не слід застосовувати у період годування грудьми.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами

У разі виникнення запаморочення та/або сонливості внаслідок прийому препарату не слід керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами.

Діти. Препарат не рекомендується застосовувати дітям (до 18 років) у зв’язку з недостатністю клінічних даних щодо ефективності та безпеки препарату.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

у разі одночасного прийому препарату Ксефокам Рапід та інших лікарських засобів можливі такі взаємодії.

Циметидин: підвищення концентрації лорноксикаму у плазмі крові (взаємодії між лорноксикамом та ранітидином або лорноксикамом та антацидами не виявлено).

Антикоагулянти: НПЗП можуть посилювати дію антикоагулянтів (наприклад варфарину) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Необхідний ретельний моніторинг міжнародного нормалізованого відношення.

Фенпрокумон: знижується ефективність лікування фенпрокумоном.

Гепарин: НПЗП підвищують ризик виникнення спинномозкової/епідуральної гематоми при застосуванні одночасно з гепарином під час спинномозкової або епідуральної анестезії (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Інгібітори АПФ: може зменшуватися гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.

Діуретики: послаблення діуретичного та гіпотензивного ефекту петльових, тіазидних і калійзберігаючих діуретиків.

Блокатори ?-адренорецепторів: зниження гіпотензивного ефекту.

Блокатори рецепторів ангіотензину ІІ: зниження гіпотензивного ефекту.

Дигоксин: зниження ниркового кліренсу дигоксину.

ГКС: підвищений ризик виникнення шлунково-кишкових виразок та кровотеч (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Антибактеріальні засоби групи хінолону: підвищується ризик виникнення судом.

Антитромбоцитарні препарати: підвищується ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Інші НПЗП: підвищується ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч.

Метотрексат: підвищення концентрації метотрексату в сироватці крові, що призводить до збільшення його токсичності. При одночасному застосуванні необхідним є ретельний моніторинг стану пацієнта.

Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну: підвищений ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Препарати літію: НПЗП знижують нирковий кліренс літію, таким чином, концентрація сироваткового літію може перевищувати поріг токсичності. Необхідно контролювати рівень літію в сироватці крові, особливо на початку лікування, при коригуванні дози та припиненні лікування.

Циклоспорин: підвищення концентрації циклоспорину у сироватці крові, можливе підвищення нефротоксичності циклоспорину, що зумовлено ефектами, опосередкованими простагландинами нирок. При комбінованій терапії необхідно контролювати функцію нирок.

Похідні сульфонілсечовини (наприклад глібенкламід): може посилюватися гіпоглікемічний ефект.

Індуктори та інгібітори ізоферментів CYP 2С9: лорноксикам (як і інші НПЗП, що піддаються метаболізму з участю CYP 2С9) взаємодіє з індукторами та інгібіторами ізоферментів СYP 2С9.

Такролімус: поєднане лікування НПЗП і такролімусом підвищує ризик нефротоксичності внаслідок послаблення синтезу простацикліну в нирках. При такій комбінованій терапії необхідно ретельно контролювати функцію нирок (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Пеметрексед: НПЗП можуть знижувати нирковий кліренс пеметрекседу, внаслідок чого підвищується ниркова та шлунково-кишкова токсичність, мієлосупресія.

Оскільки вживання їжі уповільнює абсорбцію лорноксикаму, препарат Ксефокам Рапід, таблетки, вкриті плівковою оболонкою, не слід приймати з їжею, якщо потрібна швидка ефективна дія (полегшення болю).

Прийом їжі знижує абсорбцію приблизно на 20% та збільшує T_max.

Передозування

на цей час даних щодо передозування препарату, що дозволили б визначити його наслідки або запропонувати специфічне лікування, немає. У разі передозування лорноксикаму можуть спостерігатися такі симптоми: нудота, блювання, церебральні симптоми (запаморочення, порушення зору). У тяжких випадках: атаксія, з переходом у кому і судоми; ураження печінки і нирок; можливе порушення згортання крові.

При реальному або передбачуваному передозуванні слід припинити застосування препарату. Завдяки короткому Т_? лорноксикам швидко виводиться з організму. Діалізу не піддається. На сьогодні специфічного антидоту немає. Необхідно провести звичайні невідкладні заходи, включаючи промивання шлунка. Виходячи із загальних принципів, тільки застосування активованого вугілля за умови його прийому одразу після передозування лорноксикаму може зменшити всмоктування препарату. Для лікування шлунково-кишкових розладів можна, наприклад, застосовувати аналог простагландину або ранітидин.

Умови зберігання

при температурі не вище 25 °С. Зберігати в недоступному для дітей місці.