Леркамен® АПФ, таблетки вкриті оболонкою, 10 мг + 10 мг, №28 купити за ціною грн в інтернет-аптеці

Состав

Прочие ингредиенты: лактозы моногидрат, целлюлоза микрокристаллическая, натрия крахмалгликолят (тип А), повидон К30, натрия гидрокарбонат, магния стеарат;
оболочка: Opadry 02F29056 (гипромеллоза 5 сР, тальк, титана диоксид (Е171), макрогол 6000).

Лерканидипина гидрохлорид - 10 мг

Эналаприла малеат - 10 мг

Фармакологические свойства

фармакодинамика. Леркамен АПФ — это комбинированное лекарственное средство, состоящее из лерканидипина гидрохлорида (блокатора кальциевых каналов) и эналаприла малеата (ингибитора АПФ), двух антигипертензивных средств с комплементарным механизмом действия для контроля АД у пациентов с эссенциальной АГ.
Эналаприл. Еналаприла малеат — это соль малеиновой кислоты эналаприла, производной двух аминокислот — L-аланиновой и L-пролиновой. АПФ — это пептидилдипептидаза, которая катализирует превращение ангиотензина I в вазопрессорный ангиотензин ІІ. После абсорбции эналаприл гидролизуется в эналаприлат, который ингибирует АПФ. Угнетение АПФ приводит к снижению уровня ангиотензина II в плазме крови, что повышает активность ренина в плазме крови (в результате блокирования механизма отрицательной обратной связи выделения ренина), и к уменьшению секреции альдостерона.
Поскольку АПФ идентичен киназе II, эналаприл может также подавлять распад брадикинина, мощного вазодепрессорного пептида. Но до настоящего времени роль этого механизма терапевтического действия эналаприла еще не выяснена.
Несмотря на то, что эналаприл снижает АД главным образом за счет угнетения ренин-ангиотензин-альдостероновой системы (РААС), он также эффективен у больных с низким уровнем ренина в плазме крови.
У больных АГ применение эналаприла способствует снижению АД в положении лежа и стоя без существенного повышения ЧСС. В редких случаях наблюдается симптоматическая ортостатическая гипотензия. У некоторых больных нормализация АД происходит в течение нескольких недель лечения. Внезапное прекращение применения эналаприла не приводит к резкому повышению АД.
Эффективное угнетение активности АПФ возникает обычно в течение 2–4 ч после перорального применения одной дозы эналаприла. Начало антигипертензивного действия, как правило, наблюдается через 1 ч с максимальным снижением АД через 4–6 ч после применения. Продолжительность действия зависит от дозы, но при рекомендуемых дозах антигипертензивное и гемодинамическое действие длится не менее 24 ч.
Исследования гемодинамики с участием больных эссенциальной АГ доказали, что снижение АД связано со снижением ОПСС и повышением минутного сердечного выброса; изменение ЧСС не наблюдалось или было незначительным. После применения эналаприла почечный кровоток повышается, в то время как скорость клубочковой фильтрации остается без изменений. Признаков задержки натрия и жидкости не наблюдается. Однако у больных с низкой скоростью клубочковой фильтрации до лечения показатели, как правило, повышались.
В ходе кратковременных клинических исследований после применения эналаприла у больных сахарным диабетом и без такового с заболеванием почек наблюдалось снижение альбуминурии и экскреции с мочой IgG, а также уровня общего белка в моче.
Сочетанное применение ингибиторов АПФ и блокаторов рецепторов ангиотензина II (БРА II) было исследовано в 2 широкомасштабных рандомизированных контролируемых исследованиях (ONTARGET (ONgoing Telmisartan Alone и в комбинации с Ramipril Global Endpoint Trial) и VA NEPHRON-D (The Veterans Affairs Nephropathy in Diabetes).
ONTARGET — исследование, проведенное при участии пациентов с сердечно-сосудистым или цереброваскулярным заболеванием в анамнезе или сахарным диабетом 2-го типа, сопровождающимся признаками поражения органа-мишени. VA NEPHRON-D — исследование, проведенное при участии пациентов с сахарным диабетом 2-го типа и диабетической нефропатией.
Данные исследования не выявили значимого благоприятного влияния на исход почечных и/или сердечно-сосудистых заболеваний и на связанную с ними смертность, в то время как по сравнению с монотерапией отмечался повышенный риск развития гиперкалиемии, острого поражения почек и/или артериальной гипотензии. Учитывая схожесть фармакодинамических свойств, данные результаты также применимы для других ингибиторов АПФ и БРА II.
Поэтому совместное применение ингибиторов АПФ и БРА II не показано пациентам с диабетической нефропатией.
ALTITUDE (Aliskiren Trial in Type 2 Diabetes Using Cardiovascular and Renal Disease Endpoints) — исследование, проведенное для выявления положительного эффекта в связи с добавлением алискирена к стандартной терапии ингибиторами АПФ или БРА II у пациентов с сахарным диабетом 2-го типа и хронической болезнью почек, сердечно-сосудистыми заболеваниями или имеющих оба заболевания. Данное исследование было прервано раньше вследствие повышенного риска нежелательных последствий. Смертность в результате сердечно-сосудистых заболеваний и возникновение инсульта были более частыми в группе, принимавшей алискирен, чем в группе приема плацебо, и сообщения о нежелательных явлениях и серьезных нежелательных явлениях (гиперкалиемия, артериальная гипотензия и нарушения функции почек) были более частыми в группе, принимавшей алискирен, в сравнении с группой плацебо
Лерканидипин — это антагонист кальция группы дигидропиридинов, подавляющий трансмембранный приток кальция в сердечную и гладкие мышцы. Механизм антигипертензивного действия базируется на прямом релаксационном воздействии на гладкие мышцы стенок кровеносных сосудов, что приводит к снижению ОПСС. Несмотря на короткий T_½ лерканидипина, он обладает пролонгированным антигипертензивным действием за счет высокого коэффициента мембранного распределения и лишен отрицательного инотропного действия благодаря его высокой сосудистой селективности.
Вследствие того, что вазодилатация, вызванная лерканидипином, развивается постепенно, острая артериальная гипотензия с рефлекторной тахикардией наблюдается редко у больных АГ.
Как и в отношении других асимметричных 1,4-дигидропиридинов, антигипертензивная активность лерканидипина главным образом обусловлена действием (S)-энантиомера.
Эналаприл/лерканидипин. Сочетание этих веществ оказывает аддитивный антигипертензивный эффект, снижение АД происходит в большей степени, чем при приеме каждого из этих компонентов в отдельности.
Леркамен АПФ 10/10. В опорном (двойном слепом) дополнительном клиническом исследовании III фазы, проведенном с участием 342 пациентов без клинического ответа на лерканидипин в дозе 10 мг (где они определялись как пациенты с диастолическим АД в положении сидя 95–114 мм рт. ст. и как пациенты с систолическим АД в положении сидя 140–189 мм рт. ст.), через 12 нед двойной слепой терапии остаточное снижение систолического АД в положении пациента сидя при приеме комбинации эналаприла в дозе 10 мг и лерканидипина в дозе 10 мг оказалось на 5,4 мм рт. ст. выше, чем при приеме только лерканидипина в дозе 10 мг (–7,7 мм рт. ст. по сравнению с –2,3 мм рт. ст., p<0,001). Кроме того, остаточное снижение диастолического АД в положении пациента сидя оказалось на 2,8 мм рт. ст. выше при приеме комбинации, чем при монотерапии (–7,1 мм рт. ст. по сравнению с –4,3 мм рт. ст., p<0,001). Доля пациентов с клиническим ответом была значительно выше при комбинированном лечении, чем при монотерапии: 41% по сравнению с 24% (p<0,001) для систолического АД в положении пациента сидя и 35% по сравнению с 24% (p=0,032) для диастолического АД в положении пациента сидя. При приеме комбинации препаратов по сравнению с монотерапией значительно чаще наблюдалась нормализация систолического АД (39% по сравнению с 22%, p<0,001) и диастолического АД в положении пациента сидя (29% по сравнению с 19%, p=0,023). При дальнейшем наблюдении в открытой фазе этого исследования можно было повысить дозу эналаприла до 20 мг в комбинации с 10 мг лерканидипина, но при сохранении показателей АД на уровне >140/90 мм рт. ст.: доза была повышена у 133 пациентов из 221, и после ее повышения диастолическое АД в положении пациента сидя нормализовалось у ¹/₃ пациентов.
Леркамен АПФ 10/20. В опорном (двойном слепом) дополнительном клиническом исследовании III фазы, проведенном с участием 327 пациентов без клинического ответа на эналаприл в дозе 20 мг (где они определялись как пациенты с диастолическим АД в положении сидя 95–114 мм рт. ст. и как пациенты с систолическим АД в положении сидя 140–189 мм рт. ст.), остаточное снижение систолического АД в положении пациента сидя при приеме комбинации эналаприла в дозе 20 мг и лерканидипина в дозе 10 мг оказалось значительно выше, чем при монотерапии (–9 рт.ст., по сравнению с –6,7 мм рт.ст., p=0,013). Аналогичную разницу продемонстрировало и остаточное снижение диастолического АД в положении пациента сидя (–9,2 мм рт. ст. по сравнению с –7,5 мм рт. ст., p=0,015). Часть пациентов с клиническим ответом не была значительно больше при комбинированном лечении в сравнении с монотерапией: 53% по сравнению с 43% (p=0,076) для диастолического АД в положении пациента сидя и 41% по сравнению с 33% (p=0,116) для систолического АД в положении пациента сидя. У незначительно большей части пациентов, принимавших комбинацию препаратов, наблюдалась нормализация диастолического АД (48% по сравнению с 37%, p=0,055) и систолического АД в положении пациента сидя (33% по сравнению с 28%, p=0,325) по сравнению с монотерапией.
Фармакокинетика. При одновременном применении эналаприла и лерканидипина фармакокинетического взаимодействия не наблюдалось.
Эналаприл
Абсорбция. После перорального применения эналаприл быстро абсорбируется и его C_max в сыворотке крови достигается в течение 1 ч. Учитывая содержание эналаприла в моче, степень его всасывания при пероральном применении в виде эналаприла малеата составляет примерно 60%. На абсорбцию эналаприла при пероральном применении не влияет наличие пищи в ЖКТ.
Распределение. После абсорбции перорально принятый эналаприл быстро и экстенсивно гидролизуется в эналаприлат — мощный ингибитор АПФ. Пик концентрации в сыворотке крови наблюдается примерно через 4 ч после перорального применения эналаприла малеата. Эффективный T_½ эналаприлата после многократного перорального применения эналаприла составляет 11 ч. У лиц с нормальной функцией почек равновесная сывороточная концентрация эналаприлата была достигнута через 4 дня после начала лечения. При сверхграничных концентрациях, терапевтически значимых, происходит связывание эналаприлата с белками плазмы крови, не превышающее 60%.
Биотрансформация. Кроме конверсии в эналаприлат, данных о значительном метаболизме эналаприла нет.
Элиминация. Выведение эналаприлата в основном происходит почками. Основным компонентом мочи является эналаприлат (около 40% от примененной дозы) и неизмененный эналаприл (приблизительно 20%).
Почечная дисфункция. Экспозиция эналаприла и эналаприлата повышается у больных с почечной недостаточностью. У больных с легкой или умеренной недостаточностью (клиренс креатинина 40–60 мл/мин) стабильное состояние AUC эналаприлата было примерно в 2 раза выше, чем у больных с нормальной функцией почек после применения 5 мг 1 раз в сутки. При тяжелой почечной недостаточности (клиренс креатинина <30 мл/мин) уровень AUC повышался примерно в 8 раз. Эффективный T_½ эналаприлата после многократного применения эналаприла малеата удлиняется при этом уровне почечной недостаточности, а время достижения равновесного состояния концентрации увеличивается. Эналаприлат можно вывести из системного кровотока с помощью гемодиализа. Клиренс диализа составляет 62 мл/мин.
Кормление грудью. Через 4–6 ч после перорального применения 20 мг препарата пик концентрации эналаприла в грудном молоке 5 женщин в послеродовой период в среднем составлял 1,7 мкг/л (диапазон от 0,54 до 5,9 мкг/л). Среднее значение пиков концентрации эналаприлата составляло 1,7 мкг/л (диапазон от 1,2 до 2,3 мкг/л); пики концентрации возникали в разное время в течение 24 ч. Согласно данным по уровню пиковой концентрации в грудном молоке, считается, что младенец, питающийся только грудным молоком, получает не более 0,16% препарата от дозы матери, подобранной в расчете на килограмм массы. У женщины, принимавшей перорально по 10 мг эналаприла в сутки в течение 11 мес, пик концентрации эналаприла (2 мкг/л) наблюдался примерно через 4 ч после приема дозы, а пик концентрации эналаприлата (0,75 мкг/л) достигался примерно через 9 ч после приема дозы. При этом общее суточное количество эналаприла в грудном молоке составляло 1,44 мкг/л, а эналаприлата — 0,63 мкг/л соответственно. Через 4 ч после приема разовой дозы эналаприла 5 мг одной пациенткой и разовой дозы эналаприла 10 мг двумя пациентками уровень содержания эналаприлата в грудном молоке находился ниже предела выявления (<0,2 мкг/л); уровни содержания эналаприла установлены не были.
Лерканидипин
Абсорбция. Лерканидипин полностью абсорбируется после перорального применения, а C_max в плазме крови достигается примерно через 1,5–3 ч.
Два энантиомера лерканидипина продемонстрировали идентичные профили уровня в плазме крови: время пиковой концентрации идентично, а пиковая концентрация в плазме крови и AUC в среднем в 1,2 раза выше для (S)-энантиомера. Элиминация полураспада двух энантиомеров в основном одинакова. In vivo взаимозаменяемость двух энантиомеров не наблюдается.
В результате выраженного метаболизма первого прохождения абсолютная биодоступность принятого перорально лерканидипина в условиях голодания составляет около 10%. Однако биодоступность у здоровых добровольцев в условиях голодания снижается до ¹/₃ вышеупомянутого показателя.
Доступность перорально принятого лерканидипина повышается в 4 раза при его применении через 2 ч после еды с высоким содержанием жира. Соответственно, препарат следует принимать до еды.
Распределение из плазмы крови в ткани и органы быстрое и экстенсивное.
Степень связывания лерканидипина с белками плазмы крови превышает 98%. Поскольку уровень белка у больных с тяжелой почечной или печеночной дисфункцией снижен, содержание свободных фракций лерканидипина может быть выше.
Биотрансформация. Лерканидипин экстенсивно метаболизируется ферментом CYP 3A4; каких-либо родственных соединений в моче или кале не обнаруживается. Он превращается главным образом в неактивные метаболиты и примерно 50% дозы выводится с мочой.
Эксперименты in vitro с микросомами печени человека доказали, что лерканидипин незначительно ингибирует 2 фермента — CYP 3A4 и CYP 2D6 — при концентрациях в 160 и 40 раз выше, чем его пиковые концентрации в плазме крови, достигаемые после применения дозы 20 мг.
Кроме того, изучение взаимодействия у людей показало, что лерканидипин не модифицирует уровень мидазолама (типичного субстрата CYP 3A4) в плазме крови или метопролола (типичного субстрата CYP 2D6). Таким образом, при применении лерканидипина в терапевтических дозах биотрансформации препаратов, метаболизирующихся с помощью CYP 3A4 или CYP 2D6, ожидать не следует.
Выведение происходит главным образом вследствие биотрансформации. Средний терминальный T_½ составляет 8–10 ч; вследствие высокого сродства с липидными мембранами терапевтическая активность удлиняется до 24 ч. После повторного применения кумуляции не наблюдалось.
Линейность/нелинейность. Уровень лерканидипина в плазме крови после перорального применения не прямо пропорционален дозе (нелинейная кинетика). После применения 10, 20 или 40 мг наблюдались пиковые концентрации в плазме крови в соотношении 1:3:8, а AUC в плазме крови — в соотношении 1:4:18, что предусматривает прогрессивную насыщенность метаболизма при первом прохождении. Соответственно доступность и увеличивается с повышением дозы.
Дополнительная информация о специальных популяциях. Было показано, что фармакокинетика лерканидипина у больных пожилого возраста и пациентов с легкой и умеренной дисфункцией почек или печени подобна наблюдающейся в общей популяции больных. У больных с тяжелой дисфункцией почек или у пациентов, которым проводят сеансы диализа, концентрации препарата были выше (примерно 70%). У больных с умеренным или тяжелым поражением печени системная биодоступность лерканидипина, вероятно, увеличивается, поскольку, как правило, препарат экстенсивно метаболизируется в печени.
Доклинические данные по безопасности
Комбинация эналаприла и лерканидипина. Возможная токсичность комбинированного препарата эналаприла и лерканидипина была изучена на крысах: препарат вводился перорально в течение 3 мес, было проведено 2 теста на генотоксичность. Токсикологический профиль комбинированного препарата не отличался от профилей двух его компонентов при их применении отдельно.
Соответствующие данные имеются отдельно для 2 компонентов — эналаприла и лерканидипина.
Эналаприл. Доклинические данные, полученные в традиционных исследованиях по фармакологии безопасности, токсичности многократных доз, генотоксичности и канцерогенного действия, не представляют какой-либо особой опасности для человека.
Данные исследований репродуктивной токсичности позволяют предположить, что эналаприл не влияет на фертильность и функционирование репродуктивной системы у крыс и не оказывает тератогенного действия. В ходе исследования препарат вводили самкам крыс до спаривания и в период беременности, в период кормления грудью была отмечена повышенная смертность потомства. Установлено, что препарат проникает через плаценту и выводится с молоком. Было показано, что препараты класса ингибиторов АПФ оказывают побочное влияние на позднее развитие плода, что может приводить к смерти, врожденной патологии черепа. Кроме того, сообщалось о фетотоксичности, замедлении внутриутробного развития и незаращении артериального протока. Эти нарушения развития частично можно объяснить прямым влиянием ингибиторов АПФ на ренин-ангиотензиновую систему плода, частично — ишемией, связанной с артериальной гипотензией матери, а также снижением фетоплацентарного кровотока и уменьшением поступления в организм плода кислорода и питательных веществ.
Лерканидипин. Данные, полученные в ходе доклинических стандартных фармакологических исследований безопасности, исследований токсичности многократных доз, генотоксичности, канцерогенного потенциала, а также репродуктивной токсичности, указывают на отсутствие особой опасности препарата для человека.
Значительные эффекты, наблюдавшиеся в длительных исследованиях на крысах и собаках, прямо или косвенно были связаны с известным влиянием высоких доз антагонистов кальция, то есть были следствием чрезмерно высокой фармакодинамической активности.
Лечение лерканидипином не влияло на фертильность и общее функционирование репродуктивной системы у крыс, однако введение высоких доз приводило к гибели потомства в пред- и постимплантационный период, а также к замедлению внутриутробного развития. В исследованиях на крысах и кроликах тератогенного воздействия лерканидипина обнаружено не было, однако в исследованиях на животных была обнаружена тератогенность других препаратов дигидропиридинового ряда. Применение высоких доз лерканидипина (12 мг/кг/сут) в период родов может приводить к дистоции.
Процесс распределения лерканидипина и его метаболитов в организме беременных животных и их проникновение в молоко не изучались.

Показания

Леркамен АПФ 10/10: лечение больных эссенциальной АГ, у которых АД недостаточно контролируется при монотерапии лерканидипина гидрохлоридом в дозе 10 мг. Начинать лечение больных АГ сразу комбинированным препаратом Леркамен АПФ 10/10 не следует.
Леркамен АПФ 10/20: лечение больных эссенциальной АГ, у которых АД недостаточно контролируется при монотерапии эналаприла малеатом в дозе 20 мг. Начинать лечение АГ сразу комбинированным препаратом Леркамен АПФ 10/20 не следует.

Применение

Леркамен АПФ 10/10. Если АД пациента контролируется недостаточно при монотерапии лерканидипина гидрохлоридом в дозе 10 мг, то лечение можно продолжить, применяя дозу лерканидипина гидрохлорида 20 мг, или можно применить комбинированное лекарственное средство Леркамен АПФ 10/10.
Рекомендуется индивидуальный подбор дозы с учетом компонентов препарата. В приемлемых с клинической точки зрения случаях возможна прямая замена монотерапии комбинированным препаратом с фиксированными дозами компонентов.
Леркамен АПФ 10/20. Если АД пациента контролируется недостаточно при монотерапии эналаприла малеатом в дозе 20 мг, то лечение можно продолжить, применяя более высокие дозы эналаприла малеата, или можно применить комбинированное лекарственное средство Леркамен АПФ 10/20.
Рекомендуется индивидуальный подбор дозы с учетом компонентов препарата. В приемлемых с клинической точки зрения случаях возможна прямая замена монотерапии комбинированным препаратом с фиксированными дозами компонентов.
Дозировка. Рекомендованная доза — 1 таблетка 1 раз в сутки как минимум за 15 мин до еды.
Больные пожилого возраста. Доза зависит от состояния почек (см. Больные с нарушением функции почек).
Больные с нарушением функции почек. Леркамен АПФ противопоказан больным с тяжелым нарушением функции почек (клиренс креатинина <30 мл/мин) или больным, которым проводят гемодиализ (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ И ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ). Следует соблюдать осторожность при применении препарата больным с легким или умеренным нарушением функции почек.
Больные с нарушением функции печени. Леркамен АПФ противопоказан больным с тяжелым нарушением функции печени. Следует соблюдать осторожность при применении препарата больным с легким или умеренным нарушением функции печени.
Способ применения. Меры предосторожности при приеме данного лекарственного препарата или обращении с ним:
— препарат предпочтительно следует принимать утром, по меньшей мере за 15 мин до завтрака;
— данный препарат не следует принимать с грейпфрутовым соком (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ).

Противопоказания

повышенная чувствительность к любому ингибитору АПФ или блокатору кальциевых каналов дигидропиридинового ряда или любому вспомогательному веществу лекарственного средства (см. СОСТАВ И ФОРМА ВЫПУСКА).
Наличие в анамнезе ангионевротического отека в результате предварительного лечения ингибитором АПФ.
Наследственный или идиопатический ангионевротический отек.
Планирование беременности и период беременности (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ и Применение в период беременности и кормления грудью).
Одновременное применение Леркамена АПФ и препаратов, содержащих алискирен, противопоказано пациентам с сахарным диабетом или нарушением функции почек (СКФ <60 мл/мин/1,73 м²) (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ и Фармакодинаміка).
Обструкция сосудов, выходящих из левого желудочка.
Нелеченная застойная сердечная недостаточность.
Нестабильная стенокардия.
Тяжелая печеночная недостаточность.
Тяжелая почечная недостаточность (СКФ <30 мл/мин), в том числе у пациентов, находящихся на гемодиализе.
В течение 1 мес после инфаркта миокарда.
Одновременное применение с сильными ингибиторами СYР 3А4 (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ), циклоспорином (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ), грейпфрутом или соком грейпфрута (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ).
Одновременное применение в сочетании с терапией сакубитрилом/валсартаном. Не следует начинать применять эналаприл раньше чем через 36 ч после последнего приема сакубитрила/валсартана (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ и ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).

Побочные эффекты

краткое описание профиля безопасности. Безопасность препарата Леркамен АПФ оценивали в ходе 5 двойных слепых контролируемых клинических исследований и в 2 долгосрочных открытых расширенных фазах. В общей сложности 1141 пациент получал Леркамен АПФ. Побочные реакции данной комбинированной терапии соответствуют побочным реакциям, которые присущи составным компонентам препарата, если их применять отдельно. Побочные реакции, наиболее часто возникающие в ходе лечения препаратом Леркамен АПФ: кашель (4,03%), головокружение (1,67%) и головная боль (1,67%).
Краткое описание побочных реакций в виде таблицы. В таблице ниже распределены по органам и системам органов MedDRA и частоте возникновения побочные реакции, о которых сообщалось в ходе клинических исследований препарата Леркамен АПФ, для которых существует явная причинно-следственная связь. Классификация частоты: очень часто (≥1/10), часто (≥ 1/100 до <1/10), нечасто (≥1/1000 до <1/100), редко (≥1/10 000 до <1/1000), очень редко (<1/10 000), неизвестно (оценка по имеющимся данным невозможна). В каждой группе по частоте возникавшие побочные реакции указаны в порядке уменьшения выраженности.

Склад діючі речовини: лерканідипін, еналаприл; Леркамен^® АПФ 10/10: 1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить лерканідипіну гідрохлориду 10 мг, що еквівалентно лерканідипіну 9,44 мг, та еналаприлу малеату 10 мг, що еквівалентно еналаприлу 7,64 мг; Леркамен^® АПФ 10/20: 1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить лерканідипіну гідрохлориду 10 мг, що еквівалентно лерканідипіну 9,44 мг, та еналаприлу малеату 20 мг, що еквівалентно еналаприлу 15,29 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмальгліколят (тип А), повідон К30, натрію гідрокарбонат, магнію стеарат; оболонка таблетки Леркамен^®АПФ 10/10: Opadry 02F29056 (гіпромелоза 5 сР, титану діоксид (Е 171), тальк, макрогол 6000); оболонка таблетки Леркамен^®АПФ 10/20: Opadry 02F22330 (гіпромелоза 5 сР, титану діоксид (Е 171), тальк, макрогол 6000, алюмінієвий лак хінолінового жовтого (Е 104), заліза оксид жовтий (Е 172)). Лікарська форма Таблетки, вкриті плівковою оболонкою. Основні фізико-хімічні властивості: Леркамен^® АПФ 10/10: білі, круглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою; Леркамен^® АПФ 10/20: жовті, круглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою. Фармакотерапевтична група Iнгібітори АПФ та блокатори кальцієвих каналів: еналаприл та лерканідипін. Код АТX С09В В02. Фармакологічні властивості Фармакодинаміка. Леркамен^® АПФ — це комбінований лікарський засіб, що складається з лерканідипіну гідрохлориду (блокатора кальцієвих каналів) та еналаприлу малеату (інгібітору АПФ), двох антигіпертензивних засобів з комплементарним механізмом дії для контролю артеріального тиску у пацієнтів з есенціальною гіпертензією. Еналаприл. Еналаприлу малеат — це сіль малеїнової кислоти еналаприлу, яка є похідним двох амінокислот L-аланінової та L-пролінової. Ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ) — це пептидилдипептидаза, яка каталізує перетворення ангіотензину І у вазопресорний ангіотензин ІІ. Після абсорбції еналаприл гідролізується до еналаприлату, який інгібує АПФ. Пригнічення АПФ призводить до зменшення рівня ангіотензину ІІ у плазмі крові, що підвищує активність реніну у плазмі (внаслідок блокування механізму негативного оборотного зв’язку виділення реніну), та до зменшення секреції альдостерону. Через те що АПФ ідентичний кіназі ІІ, еналаприл може також пригнічувати розпад брадикініну, потужного вазодепресорного пептиду. Але дотепер роль цього механізму терапевтичної дії еналаприлу ще не з’ясована. Незважаючи на те, що еналаприл знижує артеріальний тиск головним чином за рахунок пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, він також ефективний у хворих з низьким рівнем реніну у плазмі крові. У хворих на артеріальну гіпертензію застосування еналаприлу сприяє зниженню артеріального тиску в положенні лежачи та стоячи без суттєвого підвищення частоти серцевих скорочень. У рідкісних випадках спостерігається симптоматична ортостатична артеріальна гіпотензія. У деяких хворих нормалізація артеріального тиску відбувається протягом кількох тижнів лікування. Раптове припинення застосування еналаприлу не призводить до різкого підвищення артеріального тиску. Ефективне пригнічення активності АПФ виникає зазвичай протягом 2–4 годин після перорального застосування однієї дози еналаприлу. Початок антигіпертензивної дії, як правило, спостерігається через 1 годину із максимальним зниженням артеріального тиску через 4–6 годин після застосування. Тривалість дії залежить від дози, але при дозах, що рекомендуються, антигіпертензивна та гемодинамічна дія триває не менше 24 годин. Гемодинамічні дослідження за участю хворих на есенціальну гіпертензію довели, що зниження артеріального тиску пов’язується зі зниженням периферичного судинного опору та підвищенням хвилинного серцевого викиду; зміна частоти серцевих скорочень не спостерігалася або була незначною. Після застосування еналаприлу нирковий кровотік підвищується, тоді як швидкість клубочкової фільтрації залишається без змін. Ознак затримки натрію та води не спостерігається. Однак, у хворих із низькою швидкістю клубочкової фільтрації до лікування, показники, як правило, підвищувалися. У ході короткотривалих клінічних досліджень після застосування еналаприлу у хворих на цукровий діабет та без нього із захворюванням нирок спостерігалося зниження альбумінурії та екскреції із сечею IgG та загального білка сечі. Спільне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II було досліджено у двох широкомасштабних, рандомізованих, контрольованих дослідженнях (ONTARGET (ONgoing Telmisartan Alone і в комбінації з Ramipril Global Endpoint Trial) і VA NEPHRON-D (The Veterans Affairs Nephropathy in Diabetes)). ONTARGET являло собою дослідження, проведене за участю пацієнтів із серцево-судинним або цереброваскулярним захворюванням в анамнезі або цукровим діабетом 2 типу, що супроводжується ознаками ураження органу-мішені. VA NEPHRON-D являло собою дослідження, проведене за участю пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та діабетичною нефропатією. Дані дослідження не виявили значимого сприятливого впливу на результат ниркових та/або серцево-судинних захворювань і на смертність від них, тоді як у порівнянні з монотерапією відмічався підвищений ризик розвитку гіперкаліємії, гострого ураження нирок та/або гіпотонії. З огляду на схожість фармакодинамічних властивостей, дані результати також застосовні для інших інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II. Тому спільне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II не показано пацієнтам з діабетичною нефропатією. ALTITUDE (Aliskiren Trial in Type 2 Diabetes Using Cardiovascular and Renal Disease Endpoints) являло собою дослідження, проведене для виявлення позитивного ефекту від додавання аліскірену до стандартної терапії інгібіторами АПФ або блокаторами рецепторів ангіотензину II пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та хронічним захворюванням нирок, серцево-судинними захворюваннями або тих, хто має обидва захворювання. Дане дослідження було перервано раніше у зв’язку з підвищеним ризиком небажаних наслідків. Смертність від серцево-судинних захворювань і виникнення інсульту були частішими в групі, що приймала аліскірен, ніж у групі, що приймала плацебо, та повідомлення про небажані явища і серйозні небажані явища (гіперкаліємія, гіпотензія і порушення функції нирок) були частішими в групі, яка приймала аліскірен, ніж у групі, що приймала плацебо. Лерканідипін. Лерканідипін — це антагоніст кальцію групи дигідропіридинів, що пригнічує трансмембранний приплив кальцію у серцевий та гладкий м’яз. Механізм антигіпертензивної дії базується на прямій релаксаційній дії на гладкий м’яз судини, що призводить до зниження загального периферичного опору. Незважаючи на короткий період напіввиведення лерканідипіну, він має пролонговану антигіпертензивну дію за рахунок високого коефіцієнта мембранного розподілу і позбавлений негативної інотропної дії завдяки його високій судинній селективності. Через те що вазодилатація, спричинена лерканідипіном, розвивається поступово, гостра артеріальна гіпотензія з рефлекторною тахікардією спостерігається рідко у хворих на артеріальну гіпертензію. Як і щодо інших асиметричних 1,4-дигідропіридинів, антигіпертензивна активність лерканідипіну головним чином обумовлена дією (S)-енантіомера. Еналаприл/лерканідипін. Поєднання цих речовин має адитивний антигіпертензивний ефект, зниження артеріального тиску відбувається більшою мірою, ніж при прийомі кожного з цих компонентів окремо. Леркамен^® АПФ 10/10. В опорному (подвійному сліпому) додатковому клінічному дослідженні III фази, проведеному за участю 342 пацієнтів без клінічної відповіді на лерканідипін в дозі 10 мг (де вони визначалися, як пацієнти з діастолічним артеріальним тиском в положенні сидячи 95–114 мм рт. ст. і як пацієнти із систолічним артеріальним тиском в положенні сидячи 140–189 мм рт. ст.), через 12 тижнів подвійної сліпої терапії залишкове зниження систолічного артеріального тиску в положенні пацієнта сидячи при прийомі комбінації еналаприлу в дозі 10 мг і лерканідипіну у дозі 10 мг виявилося на 5,4 мм рт. ст. вищим, ніж при прийомі тільки лерканідипіну у дозі 10 мг (-7,7 мм рт. ст. у порівнянні з -2,3 мм рт. ст., p < 0,001). Крім того, залишкове зниження діастолічного артеріального тиску в положенні пацієнта сидячи виявилося на 2,8 мм рт. ст. вищим при прийомі комбінації, ніж при монотерапії (-7,1 мм рт. ст. у порівнянні з -4,3 мм рт. ст., p < 0,001). Частка пацієнтів з клінічною відповіддю була значно вищою при комбінованому лікуванні, ніж при монотерапії: 41% в порівнянні з 24% (p < 0,001) для систолічного артеріального тиску в положенні пацієнта сидячи і 35% в порівнянні з 24% (p = 0,032) для діастолічного артеріального тиску в положенні пацієнта сидячи. При прийомі комбінації препаратів у порівнянні з монотерапією значно частіше спостерігалася нормалізація систолічного (39% у порівнянні з 22%, p < 0,001) і діастолічного артеріального тиску в положенні пацієнта сидячи (29% у порівнянні з 19%, p = 0,023). При подальшому спостереженні у відкритій фазі цього дослідження можна було збільшити дозу еналаприлу до 20 мг у комбінації з 10 мг лерканідипіну, але за умови збереження показників артеріального тиску на рівні > 140/90 мм рт. ст.: доза була збільшена у 133 пацієнтів з 221, і після її збільшення діастолічний артеріальний тиск у положенні пацієнта сидячи нормалізувався ⅓ пацієнтів. Леркамен^® АПФ 10/20. В опорному (подвійному сліпому) додатковому клінічному дослідженні III фази, проведеному за участю 327 пацієнтів без клінічної відповіді на еналаприл у дозі 20 мг (де вони визначалися, як пацієнти з діастолічним артеріальним тиском в положенні сидячи 95–114 мм рт. ст. і як пацієнти із систолічним артеріальним тиском в положенні сидячи 140–189 мм рт. ст.), залишкове зниження систолічного артеріального тиску в положенні пацієнта сидячи при прийомі комбінації еналаприлу в дозі 20 мг і лерканідипіну у дозі 10 мг виявилося значно вищим, ніж при монотерапії (-9,8 мм рт. ст. у порівнянні з -6,7 мм рт. ст., p = 0,013). Аналогічну різницю проявило і залишкове зниження діастолічного артеріального тиску в положенні пацієнта сидячи (-9,2 мм рт. ст. у порівнянні з -7,5 мм рт. ст., p = 0,015). Частка пацієнтів з клінічною відповіддю не була значно більшою при комбінованому лікуванні, ніж при монотерапії: 53% в порівнянні з 43% (p = 0,076) для діастолічного артеріального тиску в положенні пацієнта сидячи і 41% в порівнянні з 33% (p = 0,116) для систолічного артеріального тиску в положенні пацієнта сидячи. У незначно більшого відсотка пацієнтів, які приймали комбінацію препаратів, спостерігалася нормалізація діастолічного (48% у порівнянні з 37%, p = 0,055) і систолічного артеріального тиску в положенні пацієнта сидячи (33% у порівнянні з 28%, p = 0,325) у порівнянні з монотерапією. Фармакокінетика. При одночасному застосуванні еналаприлу та лерканідипіну фармакокінетичної взаємодії не спостерігалося. Еналаприл. Абсорбція Після перорального застосування еналаприл швидко абсорбується і його максимальна концентрація у сироватці досягається протягом 1 години. З огляду на вміст еналаприлу у сечі, ступінь його всмоктування при пероральному застосуванні у вигляді еналаприлу малеату становить приблизно 60%. На абсорбцію еналаприлу при пероральному застосуванні не впливає наявність їжі у шлунково-кишковому тракті. Розподіл Після абсорбції перорально прийнятий еналаприл швидко та екстенсивно гідролізується в еналаприлат — потужний інгібітор АПФ. Пік його концентрації у сироватці спостерігається приблизно через 4 години після перорального застосування еналаприлу малеату. Ефективний період напіввиведення еналаприлату після багаторазового прийому перорально еналаприла становить 11 годин. У осіб із нормальною функцією нирок рівноважна сироваткова концентрація еналаприлату була досягнута через 4 доби після початку лікування. При надграничних концентраціях, які були терапевтично значущими, відбувається зв’язування еналаприлату з білками плазми, що не перевищує 60%. Біотрансформація Окрім конверсії в еналаприлат, даних про значний метаболізм еналаприлу немає. Елімінація Виведення еналаприлату в основному відбувається нирками. Основним компонентом сечі є еналаприлат (приблизно 40% від застосованої дози) та незмінений еналаприл (приблизно 20%). Ниркова дисфункція Експозиція еналаприлу та еналаприлату підвищується у хворих з нирковою недостатністю. У хворих з легкою або помірною недостатністю (кліренс креатиніну 40–60 мл/хв) стабільний стан AUC еналаприлату був приблизно у 2 рази вищим, ніж у хворих з нормальною функцією нирок після застосування 5 мг 1 раз на добу. При тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну ≤ 30 мл/хв) рівень AUC підвищувався приблизно у 8 разів. Ефективний період напіввиведення еналаприлату після багаторазового застосування еналаприлу малеату подовжується при цьому рівні ниркової недостатності, а час досягнення рівноважного стану концентрації збільшується (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Еналаприлат можна вивести із системного кровотоку за допомогою гемодіалізу. Кліренс діалізу становить 62 мл/хв. Лактація Через 4–6 годин після прийому 20 мг препарату перорально пік концентрації еналаприлу в грудному молоці п’яти жінок в післяпологовий період в середньому становив 1,7 мкг/л (діапазон від 0,54 до 5,9 мкг/л). Середнє значення піків концентрації еналаприлату становило 1,7 мкг/л (діапазон від 1,2 до 2,3 мкг/л); піки концентрації виникали в різний час протягом 24 годин. Згідно з даними щодо рівня пікової концентрації в грудному молоці, вважається, що немовля, яке харчується тільки грудним молоком, отримує не більше 0,16% препарату від дози матері, підібраною в розрахунку на кг маси. У жінки, яка приймала перорально по 10 мг еналаприлу на добу протягом 11 місяців, пік концентрації еналаприлу (2 мкг/л) спостерігався приблизно через 4 години після прийому дози, а пік концентрації еналаприлату (0,75 мкг/л) досягався приблизно через 9 годин після прийому дози. При цьому загальна добова кількість еналаприлу в грудному молоці становила 1,44 мкг/л, а еналаприлату 0,63 мкг/л відповідно. Через 4 години після прийому разової дози еналаприлу 5 мг однією пацієнткою і разової дози еналаприлу 10 мг двома пацієнтками рівень вмісту еналаприлату в грудному молоці знаходився нижче межі виявлення (< 0,2 мкг/л); рівні вмісту еналаприлу встановлені не були. Лерканідипін. Абсорбція Лерканідипін повністю абсорбується після перорального застосування, а максимальна концентрація у плазмі досягається приблизно через 1,5–3 години. Два енантіомери лерканідипіну показали ідентичні профілі рівня у плазмі: час пікової концентрації ідентичний, а пікова концентрація у плазмі та AUC у середньому в 1,2 раза вищі для (S)-енантіомера. Елімінація напіврозпаду двох енантіомерів в основному однакова. In vivo взаємозамінність двох енантіомерів не спостерігається. Внаслідок вираженого метаболізму первинного проходження абсолютна біодоступність прийнятого перорально лерканідипіну в умовах голодування становить приблизно 10%. Однак біодоступність у здорових добровольців в умовах голодування знижується до ⅓ від вищезазначеного значення. Доступність перорально прийнятого лерканідипіну підвищується у 4 рази за умови його застосування через 2 години після вживання їжі з високим вмістом жиру. Відповідно, препарат слід приймати до вживання їжі. Розподіл Розподіл із плазми у тканини та органи є швидким та екстенсивним. Ступінь зв’язування з білками плазми лерканідипіну перевищує 98%. Через те що рівень білка у хворих із тяжкою нирковою або печінковою дисфункцією знижений, вміст вільних фракцій лерканідипіну може бути вищим. Біотрансформація Лерканідипін екстенсивно метаболізується ферментом CYP3A4; ніяких споріднених сполук у сечі або фекаліях не виявляється. Він перетворюється головним чином у неактивні метаболіти і приблизно 50% дози виводиться із сечею. Експерименти in vitro з людськими мікросомами печінки довели, що лерканідипін незначно пригнічує два ферменти — CYP3A4 та CYP2D6 — при концентраціях, у 160 і 40 разів вищих, ніж його пікові концентрації у плазмі, які досягаються після застосування дози 20 мг. Крім цього, вивчення взаємодії у людей показало, що лерканідипін не модифікує рівень мідазоламу (типового субстрату CYP3A4) у плазмі або метопрололу (типового субстрату CYP2D6). Таким чином, при застосуванні лерканідипіну у терапевтичних дозах біотрансформації препаратів, що метаболізуються CYP3A4 або CYP2D6, очікувати не слід. Елімінація Елімінація відбувається головним чином через біотрансформацію. Середній термінальний період напіввиведення становить 8–10 годин; через високу спорідненість з ліпідними мембранами терапевтична активність подовжується до 24 годин. Після повторного застосування кумуляції не спостерігалося. Лінійність/нелінійність Рівень лерканідипіну у плазмі після перорального застосування не прямо пропорційний дозі (нелінійна кінетика). Після застосування 10, 20 або 40 мг пікові концентрації у плазмі крові, які спостерігалися, були у співвідношенні 1:3:8, а площі під фармакокінетичною кривою «час-концентрація» у плазмі — у співвідношенні 1:4:18, що передбачає прогресивну насиченість метаболізму при першому проходженні. Відповідно, доступність підвищується зі збільшенням дози. Додаткова інформація про спеціальні популяції Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у хворих літнього віку та у хворих з легкою і помірною дисфункцією нирок або печінки подібна до такої, що спостерігається у загальній популяції хворих. У хворих з тяжкою дисфункцією нирок або у хворих, яким проводять сеанси діалізу, концентрації препарату були вищими (приблизно 70%). У хворих з помірним або тяжким ураженням печінки системна біодоступність лерканідипіну, вірогідно, збільшується, оскільки зазвичай препарат екстенсивно метаболізується у печінці. Доклінічні дані з безпеки. Комбінація еналаприлу та лерканідипіну. Можлива токсичність комбінованого препарату еналаприлу та лерканідипіну була вивчена на щурах: препарат вводився перорально протягом 3 місяців, було проведено два тести на генотоксичність. Токсикологічний профіль комбінованого препарату не відрізнявся від профілів двох його компонентів у разі їх застосування окремо. Відповідні дані існують окремо для двох компонентів — еналаприлу та лерканідипіну. Еналаприл. Доклінічні дані, отримані в традиційних дослідженнях з фармакології безпеки, токсичності багаторазових доз, генотоксичності і канцерогенної дії, не виявляють будь-якої особливої небезпеки для людини. Дані досліджень репродуктивної токсичності дають змогу припустити, що еналаприл не впливає на фертильність і функціонування репродуктивної системи у щурів і не чинить тератогенної дії. У ході дослідження препарат вводили самкам щурів до спаровування і протягом вагітності, під час лактації була відмічена підвищена смертність потомства. Як виявилось, препарат проникає крізь плаценту і виводиться з молоком. Було показано, що препарати класу інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту мають побічний вплив на пізній розвиток плода, що може призводити до смерті, вроджених патологій черепа. Крім того, повідомлялося про фетотоксичність, уповільнення внутрішньоутробного розвитку та незрощення артеріальної протоки. Ці порушення розвитку частково можна пояснити прямим впливом інгібіторів АПФ на ренін-ангіотензинову систему плода, частково — ішемією, пов’язаною з артеріальною гіпотензією матері, а також зниженням плодо-плацентарного кровотоку і зменшенням надходження до плода кисню і поживних речовин. Лерканідипін. Дані, отримані в ході доклінічних стандартних фармакологічних досліджень з безпеки, досліджень з токсичності багаторазових доз, генотоксичності, канцерогенного потенціалу, а також репродуктивної токсичності, вказують на відсутність особливої небезпеки препарату для людини. Значні ефекти, які спостерігалися в тривалих дослідженнях на щурах і собаках, прямо або побічно були пов’язані з відомим впливом високих доз антагоністів кальцію, тобто були наслідком надмірно високої фармакодинамічної активності. Лікування лерканідипіном не впливало на фертильність і загальне функціонування репродуктивної системи у щурів, проте введення високих доз призводило до загибелі потомства в перед- і постімплантаційний період, а також до уповільнення внутрішньоутробного розвитку. У дослідженнях на щурах і кролях тератогенного впливу лерканідипіну виявлено не було, однак тератогенність інших препаратів дигідропіридинового ряду в дослідженнях на тваринах була виявлена. Застосування високих доз лерканідипіну (12 мг/кг/добу) під час пологів може призводити до дистоції. Процес розподілу лерканідипіну та/або його метаболітів в організмі вагітних тварин та їх проникнення у молоко не вивчалися. Показання Леркамен^®АПФ 10/10: лікування есенціальної гіпертензії у хворих, у яких артеріальний тиск недостатньо контролюється при монотерапії лерканідипіну гідрохлоридом у дозі 10 мг. Починати лікування артеріальної гіпертензії відразу комбінованим препаратом Леркамен^® АПФ 10/10 не слід. Леркамен^®АПФ 10/20: лікування есенціальної гіпертензії у хворих, у яких артеріальний тиск недостатньо контролюється при монотерапії еналаприлу малеатом у дозі 20 мг. Починати лікування артеріальної гіпертензії відразу комбінованим препаратом Леркамен^® АПФ 10/20 не слід. Протипоказання − Гіперчутливість до будь-якого інгібітора АПФ або блокаторів кальцієвих каналів дигідропіридинового ряду, а також до будь-якої з допоміжних речовин (див. розділ «Склад»). − Наявність в анамнезі ангіонабряку в результаті попереднього лікування інгібітором АПФ. − Спадковий або ідіопатичний ангіонабряк. − Вагітність або планування вагітності (див. розділи «Особливості застосування» та «Застосування у період вагітності або годування груддю»). − Обструкція відтоку крові з лівого шлуночка. − Застійна серцева недостатність, з приводу якої не проводилося лікування. − Нестабільна стенокардія або протягом одного місяця після перенесеного інфаркту міокарда. − Тяжка ниркова недостатність (ШКФ < 30 мл/хв), в тому числі у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі. − Тяжка печінкова недостатність. − Супутнє застосування із: − потужними інгібіторами CYP3A4 (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»); − циклоспорином (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»); − грейпфрутом або грейпфрутовим соком (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). − Одночасне застосування у комбінації з терапією сакубітрилом/валсартаном. Не слід розпочинати застосовувати еналаприл раніше ніж через 36 годин після останнього прийому сакубітрилу/валсартану (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Особливості застосування»). − Одночасне застосування препарату Леркамен^® АПФ і препаратів, що містять аліскірен, протипоказано пацієнтам з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м²) (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Фармакодинаміка»). Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій Антигіпертензивна дія препарату Леркамен^® АПФ може бути підсилена іншими лікарськими засобами, що знижують артеріальний тиск, такими як діуретичні засоби, β-блокаторами, α-блокаторами та іншими речовинами. Крім цього, спостерігаються нижченаведені взаємодії з кожною із діючих речовин цього лікарського засобу. Еналаприлу малеат. Препарати, які підвищують ризик виникнення ангіонабряку. Одночасне застосування інгібіторів АПФ із сакубітрилом/валсартаном протипоказано, оскільки це підвищує ризик виникнення ангіонабряку (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»). Одночасне застосування інгібіторів АПФ з рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсиролімус) та вілдагліптином може призвести до ризику розвитку ангіонабряку (див. розділ «Особливості застосування»). Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Дані клінічних досліджень показують, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), що пов’язана із одночасним застосуванням інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену, призводить до підвищення частоти небажаних явищ, таких як гіпотензія, гіперкаліємія і зниження функції нирок (в тому числі гостра ниркова недостатність), в порівнянні з використанням одного засобу, який діє на РААС (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування» та «Фармакодинаміка»). Калійзберігаючі діуретичні засоби, добавки з калієм або сольові замінники, що містять калій. Зазвичай рівні калію залишаються у межах норми, але у деяких пацієнтів, які отримують еналаприл, може спостерігатися гіперкаліємія. Калійзберігаючі діуретичні засоби (наприклад спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид), добавки, що містять калій, або речовини, що містять солі калію, можуть призвести до значного підвищення концентрації калію у сироватці. Слід бути обережним при одночасному застосуванні еналаприлу з іншими препаратами, що підвищують вміст калію в сироватці крові, такими як триметоприм та котримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол), оскільки триметоприм діє як калійзберігаючий діуретик, зокрема як амілорид. Тому комбінація еналаприлу з вищезазначеними препаратами не рекомендується. Якщо такі препарати супутньо призначають при доведеній гіпокаліємії, то їх потрібно застосовувати з обережністю та під частим контролем вмісту калію у сироватці (див. розділ «Особливості застосування»). Циклоспорин. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та циклоспорину може виникнути гіперкаліємія. Рекомендовано контролювати рівень калію в сироватці крові. Гепарин. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та гепарину може виникнути гіперкаліємія. Рекомендовано контролювати рівень калію в сироватці крові. Діуретичні засоби (тіазидні та петльові діуретичні засоби). Попереднє лікування високими дозами діуретичних засобів може спричинити зниження об’єму циркулюючої крові та ризик артеріальної гіпотензії на початку застосування еналаприлу (див. розділ «Особливості застосування»). Гіпотензивні ефекти можна зменшити шляхом відміни діуретичних засобів, збільшення вживання солі або рідини або застосуванням низької початкової дози еналаприлу. Інші антигіпертензивні засоби. Супутнє застосування цих засобів може призвести до посилення гіпотензивної дії еналаприлу. Супутнє застосування з нітрогліцерином та іншими нітратами або іншими судинорозширювальними засобами може призвести до додаткового зниження артеріального тиску. Літій. Під час супутнього застосування літію з інгібіторами АПФ спостерігалося оборотне підвищення концентрації літію у сироватці та посилення його токсичних ефектів. Супутнє застосування діуретичних засобів групи тіазидів може збільшувати концентрацію рівнів літію і, відповідно, посилювати токсичні ефекти літію при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ. Тому застосування еналаприлу з препаратами літію не рекомендується, але якщо їх одночасне застосування необхідне, то потрібний ретельний моніторинг рівнів літію у сироватці (див. розділ «Особливості застосування»). Трициклічні антидепресанти/антипсихотики/анестетики/наркотичні засоби. При супутньому застосуванні деяких анестетиків, трициклічних антидепресантів і антипсихотиків з інгібіторами АПФ можливе додаткове зниження артеріального тиску (див. розділ «Особливості застосування»). Нестероїдні протизапальні препарати, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2. Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), можуть знижувати ефективність діуретиків та інших антигіпертензивних препаратів. Тому антигіпертензивна дія антагоністів рецепторів ангіотензину II або інгібіторів АПФ може бути знижена при одночасному застосуванні із НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2. Спільне застосування НПЗП (включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2) і антагоністів рецепторів ангіотензину II або інгібіторів АПФ супроводжується адитивним ефектом у вигляді підвищення концентрації калію в сироватці і може призводити до погіршення функції нирок. Як правило, дані ефекти оборотні. У рідкісних випадках може розвиватися гостра ниркова недостатність, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад у пацієнтів літнього віку або зневоднених пацієнтів, включаючи тих, хто отримує терапію діуретиками). Тому спільний прийом цих препаратів слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам з порушенням функції нирок. Пацієнти повинні отримувати достатню кількість рідини. Як після початку спільної терапії, так і згодом функцію нирок слід періодично контролювати. Препарати золота. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, у тому числі еналаприлу, з препаратами золота, призначеними для ін’єкційного введення (натрію ауротіомалат), були повідомлення про виникнення рідкісних нітритоподібних реакцій, що супроводжуються такими симптомами, як припливи до обличчя, нудота, блювання та артеріальна гіпотензія. Симпатоміметики. Симпатоміметики можуть послаблювати антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ. Антидіабетичні засоби. Проведені епідеміологічні дослідження дали змогу припустити, що застосування інгібіторів АПФ одночасно з антидіабетичними засобами (інсулін, пероральні гіпоглікемічні препарати) може спричинити зниження рівня глюкози у крові з ризиком виникнення гіпоглікемії. Найбільш вірогідно даний феномен виникає у перші тижні сумісного лікування та у хворих із порушеннями функції нирок (див. розділи «Особливості застосування» та «Побічні реакції»). Алкоголь. Алкоголь посилює гіпотензивну дію інгібіторів АПФ. Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики і β-блокатори. Одночасне застосування еналаприлу з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах), тромболітиками і β-блокаторами небезпеки не становить. Лерканідипін. Одночасне застосування протипоказано. Інгібітори CYP3A4. Відомо, що лерканідипін метаболізується ферментом CYP3A4 і тому одночасно призначені інгібітори CYP3A4 можуть впливати на метаболізм та екскрецію лерканідипіну. В рамках дослідження взаємодії з кетоконазолом, потужним інгібітором CYP3A4, було відзначено значне зростання рівнів плазмових концентрацій лерканідипіну (15-кратне збільшення площі під кривою «концентрація-час» (AUC) і 8-кратне зростання C_maxеутомера S-лерканідипіну). Комбіноване застосування лерканідипіну і потужних інгібіторів CYP3A4 (наприклад кетоконазолу, ітраконазолу, ритонавіру, еритроміцину, тролеандоміцину, кларитроміцину) протипоказано (див. розділ «Протипоказання»). Циклоспорин. Після спільного застосування спостерігалося збільшення концентрацій обох препаратів, лерканідипіну та циклоспорину, в плазмі. Дослідження за участю молодих здорових добровольців показало, що при введенні циклоспорину через 3 години після прийому лерканідипіну рівень лерканідипіну у плазмі не змінюється, однак AUC циклоспорину збільшується на 27%. При одночасному застосуванні лерканідипіну та циклоспорину спостерігалося 3-кратне зростання рівня лерканідипіну у плазмі і збільшення AUC циклоспорину на 21%. Циклоспорин і лерканідипін не слід застосовувати разом (див. розділ «Особливості застосування»). Грейпфрут або сік грейпфрута. Як і в інших дигідропіридинів, метаболізм лерканідипіну уповільнюється під впливом грейпфрута або соку грейпфрута з подальшим підвищенням системної доступності лерканідипіну та посиленням гіпотензивної дії. Лерканідипін не слід приймати разом з грейпфрутом або соком грейпфрута (див. розділ «Протипоказання»). Одночасне застосування не рекомендовано. Індуктори CYP3A4. Потрібно бути обережним при одночасному застосуванні лерканідипіну з індукторами CYP3A4, такими як протисудомні засоби (наприклад фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін) та рифампіцин, через те що антигіпертензивна дія лерканідипіну може бути знижена та необхідно частіше, ніж зазвичай, контролювати рівень артеріального тиску (див. розділ «Особливості застосування»). Алкоголь. Слід утримуватися від вживання алкоголю у зв’язку з тим, що він здатний підсилювати вазодилатуючий ефект антигіпертензивних препаратів (див. розділ «Особливості застосування»). Заходи з безпеки, включно з коригуванням дози. Субстрати CYP3A4. Потрібно бути обережним при одночасному призначенні лерканідипіну з іншими субстратами CYP3A4, такими як терфенадин, астемізол, антиаритмічні засоби ІІІ класу (наприклад аміодарон, хінідин, соталол). Мідазолам. У добровольців літнього віку супутнє пероральне застосування мідазоламу в дозі 20 мг посилювало всмоктування лерканідипіну (приблизно на 40%), але знижувало швидкість його всмоктування (t_max збільшився з 1,75 до 3 годин). Концентрація мідазоламу не змінювалася. Метопролол. Одночасне застосування лерканідипіну та метопрололу (β-блокатор, що виводиться з організму переважно через печінку) не виявило зміни біодоступності метопрололу, тоді як біодоступність лерканідипіну знижувалася на 50%. Цей ефект може бути наслідком зниження кровотоку у печінці, спричиненого β-блокаторами, і, відповідно, це може відбуватися і з іншими препаратами цього класу. Тому лерканідипін можна безпечно застосовувати супутньо із блокаторами β-адренорецепторів, але може бути потрібне коригування дози. Дигоксин. Одночасне застосування 20 мг лерканідипіну у хворих, які постійно приймали β-метилдигоксин, не виявило ніякої фармакокінетичної взаємодії. Однак спостерігалося підвищення С_max(середнього максимального значення) дигоксину на 33%, тоді як не відбувалося значущих змін ні AUC (площа під кривою), ні ниркового кліренсу. Хворі, які одночасно застосовують лерканідипін та дигоксин, повинні перебувати під суворим контролем щодо можливої появи клінічних ознак інтоксикації дигоксином. Одночасне застосування з іншими препаратами. Флуоксетин. Дослідження взаємодії лерканідипіну із флуоксетином як інгібітором СYP2D6 та CYP3A4, яке проводилося за участю здорових добровольців віком 65±7 років (середнє значення ± стандартне відхилення), не виявило клінічно значущої модифікації фармакокінетики лерканідипіну. Циметидин. Одночасне застосування циметидину у дозі 800 мг на добу не спричиняє суттєвих змін рівня лерканідипіну у плазмі, але потрібна обережність при застосуванні значно більших доз циметидину, через те що біодоступність, а отже і гіпотензивна дія лерканідипіну можуть підвищуватися. Симвастатин. Коли лерканідипін у дозі 20 мг повторно одночасно застосовували з 40 мг симвастатину, AUC лерканідипіну змінювалася незначно, тоді як AUC симвастатину підвищувалася до 56% і AUC його основного метаболіту, β-гідроксикислоти, — до 28%. Малоймовірно, що такі зміни є клінічно значущими. Не очікується взаємодії, якщо лерканідипін приймати вранці, а симвастатин — ввечері, як це показано для препаратів цієї групи. Варфарин. Одночасне застосування лерканідипіну у дозі 20 мг натще здоровим добровольцям не змінювало фармакокінетики варфарину. Діуретики та інгібітори АПФ. Лерканідипін можна безпечно застосовувати разом з діуретиками та інгібіторами АПФ. Інші препарати, що впливають на артеріальний тиск. Як і при застосуванні інших гіпотензивних лікарських засобів, посилення гіпотензивної дії може спостерігатися при сумісному застосуванні лерканідипіну з іншими лікарськими засобами, що впливають на артеріальний тиск, такими як альфа-блокатори, що застосовують для лікування симптомів з боку сечових шляхів, з трициклічними антидепресантами, нейролептиками. З іншого боку, ослаблення гіпотензивної дії може спостерігатися при одночасному застосуванні з кортикостероїдами. Діти. Дослідження взаємодій проводилися тільки за участю дорослих. Особливості застосування Симптоматична артеріальна гіпотензія. Симптоматична артеріальна гіпотензія рідко спостерігається у пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією. При лікуванні еналаприлом пацієнтів з артеріальною гіпертензією ризик симптоматичної гіпотензії зростає, якщо порушений водно-електролітний баланс і відбувається втрата рідини, наприклад, після лікування діуретиками, дієти з обмеженням солі, діалізу, діареї або блювання (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). У пацієнтів з серцевою недостатністю (з супутньою нирковою недостатністю або без такої) спостерігалася симптоматична гіпотензія. Вона частіше виникає у пацієнтів з серцевою недостатністю більш тяжкого ступеня, що пов’язано із застосуванням високих доз петльових діуретиків, гіпонатріємією або порушенням функції нирок. Лікування таких пацієнтів слід починати під медичним спостереженням, а також слід продовжувати це спостереження при зміні дози еналаприлу та/або діуретика. Ці ж рекомендації застосовні до пацієнтів з ішемічною хворобою серця або з цереброваскулярною патологією, у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або гострого порушення мозкового кровообігу. У разі артеріальної гіпотензії пацієнта слід перевести в положення лежачи на спині і у разі потреби, провести внутрішньовенну інфузію фізіологічного розчину. Оборотна гіпотензивна дія не є протипоказанням до подальшого застосування препарату, яке може бути продовжено після того, як артеріальний тиск підвищиться після поповнення об’єму. У деяких пацієнтів з серцевою недостатністю і нормальним або низьким артеріальним тиском еналаприл може сприяти додатковому зниженню артеріального тиску. Даний ефект є очікуваним і зазвичай не є причиною припинення терапії. Якщо артеріальна гіпотензія стає симптоматичною, то може виникнути необхідність зменшення дози та/або відміни діуретика та/або еналаприлу. Синдром слабкості синусового вузла. Лерканідипін необхідно з обережністю призначати хворим з синдромом слабкості синусового вузла, якщо штучний водій ритму не імплантований. Порушення функції лівого шлуночка. Незважаючи на те, що гемодинамічно контрольовані дослідження не виявили жодних порушень функції шлуночків, потрібно з обережністю застосовувати хворим із порушенням функції лівого шлуночка. Ішемічна хвороба серця. Передбачається, що застосування деяких препаратів дигідропіридинового ряду короткої дії може асоціюватися з підвищеним серцево-судинним ризиком у хворих на ішемічну хворобу серця. Хоча лерканідипін — препарат тривалої дії, потрібно бути обережним, застосовуючи його таким пацієнтам. У рідкісних випадках застосування деяких препаратів дигідропіридинового ряду може спричинити прекардіальний біль або стенокардію. Дуже рідко у хворих із наявними нападами стенокардії може збільшуватися їх частота, тривалість та тяжкість. Можливі окремі випадки інфаркту міокарда (див. розділ «Побічні реакції»). Застосування при порушенні функції нирок. Особлива обережність потрібна при застосуванні еналаприлу хворим з легким або помірним порушенням функції нирок. Частиною рутинного спостереження за такими пацієнтами, є плановий контроль рівня калію та креатиніну у сироватці. Повідомлення про ниркову недостатність, обумовлену застосуванням еналаприлу, стосувалися головним чином хворих з тяжкою серцевою недостатністю або з основним захворюванням нирок, у тому числі зі стенозом ниркових артерій. У разі своєчасного діагностування та відповідного лікування ниркова недостатність, спричинена дією еналаприлу, має оборотний характер. У деяких хворих з артеріальною гіпертензією без попереднього захворювання нирок комбіноване застосування еналаприлу та діуретичного засобу може спричинити підвищення рівня сечовини та креатиніну у крові. Може бути необхідним зменшення дози еналаприлу та/або відміна діуретичного засобу. У таких випадках слід враховувати наявність стенозу ниркової артерії (див. розділ «Особливості застосування. Реноваскулярна артеріальна гіпертензія»). Реноваскулярна артеріальна гіпертензія. Застосування інгібіторів АПФ у пацієнтів з двобічним стенозом ниркової артерії єдиної функціонуючої нирки підвищує ризик виникнення артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. У цьому випадку порушення функції нирок може супроводжуватися лише незначними змінами концентрації креатиніну в сироватці. Лікування таких хворих потрібно розпочинати під безпосереднім медичним контролем із застосуванням низьких доз та обережною зміною дози, а функцію нирок потрібно контролювати. Трансплантація нирок. Досвіду застосування лерканідипіну та еналаприлу хворим, які нещодавно перенесли трансплантацію нирки, немає. Тому таким пацієнтам застосовувати Леркамен^® АПФ не рекомендується. Печінкова недостатність. Антигіпертензивний ефект лерканідипіну може посилитися у хворих з порушенням функції печінки. Зрідка при застосуванні інгібіторів АПФ у хворих спостерігається синдром, який розпочинається холестатичною жовтяницею або гепатитом, що швидко прогресує до раптового розвитку некрозу печінки, іноді з летальним наслідком. Механізм цього синдрому незрозумілий. Хворі, у яких розвинулася жовтяниця або помітно підвищився рівень печінкових ферментів при застосуванні інгібіторів АПФ, повинні припинити їх прийом, і таким пацієнтам потрібно призначити відповідне лікування. Перитонеальний діаліз. Прийом лерканідипіну був асоційований з помутнінням діалізату у пацієнтів, які перебувають на перитонеальному діалізі. Помутніння обумовлено підвищеною концентрацією тригліцеридів у діалізаті, що зливається. Хоча механізм розвитку цього явища не з’ясований, помутніння зникає незабаром після відміни лерканідипіну. Слід врахувати цю особливість, оскільки помутніння діалізату може бути помилково прийнято за інфекційний перитоніт, а це може призвести до непотрібної госпіталізації і призначення емпіричної антибіотикотерапії. Нейтропенія/агранулоцитоз. У хворих, які застосовують інгібітори АПФ, повідомлялося про розвиток нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. Нейтропенія виявляється у рідкісних випадках у хворих з нормальною нирковою функцією та без особливих факторів ризику. Еналаприл слід з особливою обережністю застосовувати хворим із судинним колагенозом, при лікуванні імунодепресивними засобами, алопуринолом, прокаїнамідом або при наявності декількох цих факторів ризику, особливо при попередньому порушенні функції нирок. У деяких пацієнтів розвивалися тяжкі інфекційні процеси, які не піддавалися антибіотикотерапії. При застосуванні еналаприлу у таких хворих рекомендується регулярно контролювати лейкоцитарну формулу, а хворих потрібно проінструктувати стосовно необхідності повідомляти лікаря про будь-які ознаки інфекції. Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк. При лікуванні інгібіторами АПФ, зокрема еналаприлом, повідомлялося про розвиток ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані. Такий набряк може розвинутися в будь-який момент протягом лікування. У цьому випадку слід негайно припинити прийом еналаприлу; пацієнт повинен перебувати під медичним наглядом до повного зникнення всіх симптомів. Навіть якщо набряк вражає тільки язик, без супутньої дихальної недостатності, необхідне тривале спостереження, оскільки лікування антигістамінними засобами та кортикостероїдами може бути недостатнім. У рідкісних випадках повідомлялося про смерть пацієнта у зв'язку з ангіонабряком гортані або язика. При набряку язика, голосової щілини або гортані відмічається підвищений ризик обструкції дихальних шляхів, особливо у пацієнтів, які перенесли операцію на дихальних шляхах. Якщо набряк поширюється на язик, голосову щілину або гортань і може викликати обструкцію дихальних шляхів, слід негайно проводити належне лікування, яке може включати підшкірне введення розчину адреналіну 1:1000 (0,3 мл — 0,5 мл) і/або заходи щодо забезпечення прохідності дихальних шляхів. У представників негроїдної раси відзначені більш часті випадки ангіонабряку порівняно з іншими пацієнтами, які отримували інгібітори АПФ. Пацієнти з ангіонабряком іншої етіології в анамнезі при призначенні інгібіторів АПФ належать до групи підвищеного ризику щодо даного ускладнення (див. розділ «Протипоказання»). Одночасне застосування інгібіторів АПФ з сакубітрилом/валсартаном протипоказане через підвищений ризик виникнення ангіонабряку. Лікування сакубітрилом/валсартаном не слід розпочинати раніше ніж через 36 годин після застосування останньої дози еналаприлу. Терапію еналаприлом не можна розпочинати раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. розділи «Протипоказання» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Одночасний прийом інгібіторів АПФ з рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсиролімус) та вілдагліптином може підвищувати ризик розвитку ангіонабряку (наприклад набряк дихальних шляхів або язика з респіраторним порушенням або без нього) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Необхідно дотримуватись обережності на початковому етапі прийому рацекадотрилу, інгібіторів mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсиролімус) та вілдагліптину пацієнтам, які вже приймають інгібітори АПФ. Анафілактоїдні реакції під час десенсибілізуючої терапії, спрямованої проти отрути перетинчастокрилих. Анафілактоїдні реакції, що загрожують життю, рідко виникають під час застосування інгібіторів АПФ та одночасного проведення десенсибілізуючої терапії проти отрути перетинчастокрилих. Таких реакцій можна уникнути шляхом тимчасової відміни прийому інгібітору АПФ до початку десенсибілізуючої терапії. Анафілактоїдні реакції під час аферезу ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ). Анафілактоїдні реакції, що загрожують життю, рідко виникають під час застосування інгібіторів АПФ та одночасного проведення аферезу ЛПНЩ з декстрану сульфатом. Таких реакцій можна уникнути шляхом тимчасової відміни прийому інгібітору АПФ перед кожною процедурою аферезу. Гіпоглікемія. У пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують пероральні антидіабетичні препарати або інсулін, на початку лікування інгібіторами АПФ необхідний ретельний контроль гіпоглікемії, особливо в перший місяць комбінованої терапії (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Кашель. Повідомлялося про виникнення кашлю при лікуванні інгібіторами АПФ. Звичайно кашель має непродуктивний характер і припиняється після відміни препарату. Кашель унаслідок лікування інгібітором АПФ необхідно враховувати при диференційній діагностиці кашлю. Оперативні втручання/анестезія. Під час великих хірургічних операцій або при анестезії із застосуванням засобів, які спричинюють артеріальну гіпотензію, еналаприл блокує утворення ангіотензину ІІ вторинно до компенсаторного звільнення реніну. Якщо при цьому виникає артеріальна гіпотензія, яку можна пояснити цими механізмами взаємодії, вона може бути відкорегована шляхом збільшення об’єму рідини. Калій сироватки крові. Інгібітори АПФ можуть спричинити гіперкаліємію, оскільки вони пригнічують вивільнення альдостерону. Ефект зазвичай незначний у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Проте у пацієнтів з порушеннями функції нирок та/або у пацієнтів, які приймають калієві добавки (включаючи сольові замінники), калійзберігаючі діуретики, триметоприм або ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол) та особливо антагоністи альдостерону або блокатори рецепторів ангіотензину, може виникнути гіперкаліємія. Калійзберігаючі діуретики та блокатори рецепторів ангіотензину потрібно застосовувати з обережністю пацієнтам, які приймають інгібітори АПФ, та контролювати рівень калію у сироватці крові та функцію нирок (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Літій. Комбінація літію та еналаприлу зазвичай не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Існують свідчення, що супутнє застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену збільшує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії і зниження функції нирок (в тому числі гострої ниркової недостатності). Тому подвійна блокада РААС на тлі спільного застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Фармакодинаміка»). Якщо терапія з подвійною блокадою є абсолютно необхідною, то її слід проводити тільки під наглядом фахівця, а також на тлі ретельного спостереження за функцією нирок, вмістом електролітів і артеріальним тиском. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II не показано пацієнтам з діабетичною нефропатією. Індуктори CYP3A4. Індуктори CYP3A4, такі як протисудомні засоби (наприклад фенітоїн, карбамазепін) і рифампіцин, можуть знижувати рівень лерканідипіну у сироватці крові, і тому ефективність дії лерканідипіну може виявитися нижче очікуваної (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Етнічні відмінності. Як і у разі застосування інших інгібіторів АПФ, у пацієнтів негроїдної раси антигіпертензивний ефект еналаприлу може бути менш виражений, ніж у пацієнтів інших рас, можливо, через більшу розповсюдженість низького рівня реніну в осіб даної раси. Вагітність. Лікарський засіб протипоказаний вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим лікарським засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування у період вагітності. Лактація. Леркамен^® АПФ не рекомендований до застосування під час лактації (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»). Діти. Безпека та ефективність даного комбінованого препарату для дітей під час контрольованих досліджень не доведені. Алкоголь. Слід уникати вживання алкоголю через те, що він може призвести до посилення судинорозширювальної антигіпертензивної дії лікарських засобів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Лактоза. Цей лікарський засіб містить лактозу. Хворим зі спадковою непереносимістю галактози, із дефіцитом лактази Лаппа або порушенням всмоктування глюкози-галактози не слід застосовувати Леркамен^® АПФ. Натрій. Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль (23 мг) натрію на таблетку, тобто практично вільний від натрію. Застосування у період вагітності або годування груддю Вагітність Еналаприл. Застосування інгібіторів АПФ (еналаприл) не рекомендовано під час першого триместру вагітності (див. розділ «Особливості застосування»). Застосування інгібіторів АПФ (еналаприл) протипоказано під час другого та третього триместрів вагітності (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»). Епідеміологічні дані щодо ризику тератогенної дії, пов’язаної із застосуванням інгібіторів АПФ під час І триместру вагітності, не дають змоги зробити будь-яких певних висновків; однак незначне підвищення ризику не може бути виключене. Пацієнткам, які планують вагітність, слід замінити терапію інгібіторами АПФ на терапію альтернативними антигіпертензивними засобами, які мають встановлений профіль безпеки для застосування у період вагітності, крім випадків, коли терапія інгібіторами АПФ вважається необхідною. Коли діагностується вагітність, лікування інгібіторами АПФ слід негайно припинити і у разі необхідності, розпочати терапію альтернативними засобами. Застосування інгібіторів АПФ у ІІ і ІІІ триместрі вагітності призводить у людини до ефектів фетотоксичності (погіршення ниркової функції, олігогідрамніону, уповільнення окостеніння кісток черепа) та неонатальної токсичності (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія) (див. розділ «Доклінічні дані з безпеки»). У матері можливий розвиток олігогідрамніону, імовірно, як прояв зниженої ниркової функції плода; що може призвести до контрактур кінцівок, краніоцефальних деформацій та гіпоплазії легень. У разі застосування інгібітора АПФ з другого триместру вагітності слід проводити ультразвукове дослідження пацієнток для перевірки функції нирок та стану кісток черепа. Немовлят, матері яких приймали інгібітори АПФ, необхідно спостерігати щодо артеріальної гіпотензії (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»). Лерканідипін. Відсутні дані щодо застосування лерканідипіну вагітним жінкам. У дослідженнях на тваринах тератогенних ефектів (див. розділ «Доклінічні дані з безпеки») виявлено не було, однак ці ефекти проявлялися під впливом інших дигідропіридинових сполук. Прийом лерканідипіну не рекомендований вагітним або жінкам репродуктивного віку, які не застосовують ефективну контрацепцію (див. розділ «Особливості застосування»). Комбінація еналаприлу та лерканідипіну. Даних щодо застосування еналаприлу малеату/лерканідипіну гідрохлориду вагітним недостатньо або немає. Дослідження на тваринах є недостатніми для висновків щодо репродуктивної токсичності (див. розділ «Доклінічні дані з безпеки»). Відповідно до вищезазначеного, прийом препарату Леркамен^® АПФ протипоказаний вагітним і жінкам, які планують вагітність. Коли діагностується вагітність, лікування даним лікарським засобом слід негайно припинити і у разі необхідності, розпочати терапію альтернативними засобами. Годування груддю Еналаприл. Деякі фармакокінетичні дані показують дуже низькі концентрації еналаприлу у грудному молоці (див. розділ «Фармакокінетика»). Хоча незначні концентрації інгібіторів АПФ не мають клінічного значення, через гіпотетичний ризик виникнення побічних реакцій у немовлят (вплив на серцево-судинну систему та функцію нирок), а також у зв’язку з недостатністю досвіду клінічного застосування, проводити лікування еналаприлом пацієнток, які годують груддю недоношених або дітей перших тижнів життя, не рекомендується. При грудному вигодовуванні немовляти в більш старшому віці прийом препарату Леркамен^® АПФ матір’ю допускається тільки у випадку крайньої необхідності і при умові медичного спостереження за немовлям щодо виникнення побічних реакцій. Лерканідипін. Дані про виділення лерканідипіну/метаболітів з грудним молоком відсутні. Ризик для новонароджених/немовлят не виключений. Лерканідипін не слід застосовувати у період годування груддю. Комбінація еналаприлу та лерканідипіну. Відповідно до вищесказаного, Леркамен^® АПФ не рекомендується до застосування під час годування груддю. Фертильність Клінічні дані щодо лерканідипіну відсутні. Повідомлялося про випадки, коли у деяких пацієнтів, що приймають блокатори кальцієвих каналів, виникали оборотні біохімічні зміни в голівці сперматозоїда, здатні негативно впливати на процес запліднення. При повторних невдалих спробах екстракорпорального запліднення, а також за відсутності інших пояснень слід допускати можливість того, що причиною цих невдач могло бути застосування блокаторів кальцієвих каналів. Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами Леркамен^® АПФ має незначний вплив на здатність керувати автотранспортом та іншими механізмами. Проте слід бути обережним, оскільки можуть виникати запаморочення, астенія, втомлюваність, а в рідкісних випадках — сонливість (див. розділ «Побічні реакції»). Спосіб застосування та дози Леркамен^® АПФ 10/10. Якщо артеріальний тиск хворого контролюється недостатньо при монотерапії лерканідипіну гідрохлоридом у дозі 10 мг, то лікування можна продовжити, застосовуючи дозу лерканідипіну гідрохлориду 20 мг, або можна застосувати комбінований лікарський засіб Леркамен^® АПФ 10/10. Рекомендовано індивідуальний підбір дози з урахуванням компонентів препарату. В прийнятних з клінічної точки зору випадках можлива пряма заміна монотерапії на комбінований препарат з фіксованими дозами компонентів. Леркамен^® АПФ 10/20. Якщо артеріальний тиск хворого контролюється недостатньо при монотерапії еналаприлу малеатом у дозі 20 мг, то лікування можна продовжити, застосовуючи більш високі дози еналаприлу малеату, або можна застосувати комбінований лікарський засіб Леркамен^® АПФ 10/20. Рекомендується індивідуальний підбір дози з урахуванням компонентів препарату. В прийнятних з клінічної точки зору випадках можлива пряма заміна монотерапії на комбінований препарат з фіксованими дозами компонентів. Дозування. Рекомендована доза — одна таблетка один раз на день як мінімум за 15 хвилин до їди. Хворі літнього віку. Доза залежить від стану нирок пацієнта (див. розділ «Хворі з порушенням функції нирок»). Хворі з порушенням функції нирок. Леркамен^® АПФ протипоказаний хворим з тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) або хворим, яким проводять гемодіаліз (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»). Слід бути обережним при застосуванні препарату хворим з легким або помірним порушенням функції нирок. Хворі з порушенням функції печінки. Леркамен^® АПФ протипоказаний хворим з тяжким порушенням функції печінки. Слід бути обережним при застосуванні препарату хворим з легким або помірним порушенням функції печінки. Спосіб застосування. Запобіжні заходи при прийомі даного лікарського препарату або поводженні з ним: препарат переважно слід приймати вранці, щонайменше за 15 хвилин до сніданку; даний препарат не слід приймати з грейпфрутовим соком (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Протипоказання»). Діти Застосування препарату Леркамен^® АПФ дітям для лікування артеріальної гіпертензії не показано. Передозування В рамках післяреєстраційного досвіду повідомляли про декілька випадків навмисного передозування, які потребували госпіталізації, пов'язаних із прийомом еналаприлу/лерканідипіну в дозах від 100 до 1000 мг кожної речовини. Симптоми, про які повідомляли (зниження систолічного тиску, брадикардія, занепокоєння, сонливість і біль у боці), могли бути наслідком супутнього застосування інших лікарських препаратів у високих дозах (наприклад β-блокаторів). Симптоми передозування еналаприлу та лерканідипіну окремо. Найбільш явні ознаки передозування еналаприлу, про які повідомлялося дотепер, — це значна артеріальна гіпотензія (яка починається приблизно через шість годин після прийому таблеток) та супроводжується блокадою ренін-ангіотензинової системи і ступором. При передозуванні інгібіторами АПФ можуть розвиватися такі симптоми: гостра судинна недостатність, електролітні порушення, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, серцебиття, брадикардія, запаморочення, тривожність і кашель. Після прийому 300 мг і 440 мг еналаприлу рівень еналаприлату в сироватці крові був вищим відповідно в 100 і 200 разів у порівнянні з рівнем, який зазвичай спостерігається після прийому терапевтичних доз. Як і щодо інших дигідропіридинів, передозування лерканідипіну викликає виражену периферичну вазодилатацію зі значною гіпотензією і рефлекторною тахікардією. Однак у дуже високих дозах периферична вибірковість може бути втрачена, що спричинить брадикардію та негативний інотропний ефект. Найпоширенішими небажаними реакціями, пов’язаними з передозуванням, були гіпотензія, запаморочення, головний біль та серцебиття. Лікування у разі передозування еналаприлу та лерканідипіну окремо. При передозуванні еналаприлу рекомендується провести внутрішньовенну інфузію фізіологічного розчину. При розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта слід перевести у горизонтальне положення. По можливості слід провести інфузію ангіотензину II та/або внутрішньовенне введення катехоламінів. При наданні допомоги відразу після прийому таблеток слід вжити заходів з видалення еналаприлу малеату зі шлунково-кишкового тракту (наприклад, шляхом індукції блювання, промивання шлунка, введення абсорбентів або сульфату натрію). З циркуляторного русла еналаприлат можна вивести за допомогою гемодіалізу (див. розділ «Особливості застосування»). При стійкій брадикардії показана терапія з використанням кардіостимулятора. При цьому слід постійно контролювати життєво важливі показники, сироваткові концентрації електролітів і креатиніну. При застосуванні лерканідипіну клінічно значуща гіпотензія потребує активної серцево-судинної підтримки, включаючи частий контроль серцевої та дихальної функцій, надання пацієнту горизонтального положення з припіднятими нижніми кінцівками та контроль об’єму циркулюючої рідини і виділення сечі. З огляду на тривалу фармакологічну дію лерканідипіну важливо стежити за серцево-судинним станом пацієнта щонайменше протягом 24 годин. Оскільки засіб володіє високою здатністю зв’язування з білками, малоймовірно, що діаліз буде ефективним. За станом пацієнтів, у яких очікується інтоксикація від помірного до тяжкого ступеня, слід спостерігати в умовах суворого догляду. Побічні реакції Короткий опис профілю безпеки. Безпеку препарату Леркамен^® АПФ оцінювали в ході п’яти подвійних сліпих контрольованих клінічних досліджень і в двох довгострокових відкритих розширених фазах. Загалом 1141 пацієнт отримував Леркамен^® АПФ. Побічні реакції даної комбінованої терапії відповідають тим побічним реакціям, які властиві складовим компонентам препарату, якщо їх застосовувати окремо. Побічні реакції, що найчастіше виникають в ході лікування препаратом Леркамен^® АПФ: кашель (4,03%), запаморочення (1,67%) і головний біль (1,67%). Короткий опис побічних реакцій у формі таблиці. У таблиці нижче розподілені за органами і системами органів MedDRA і частотою виникнення побічні реакції, про які повідомлялося в ході клінічних досліджень препарату Леркамен^® АПФ, для яких існує явний причинно-наслідковий зв'язок. Класифікація частот: дуже часто (> 1/10); часто (≥1/100 до <1/10); нечасто (≥1/1000 до <1/100); рідко (≥1/10000 до <1/1000); дуже рідко (<1/10000); невідомо (оцінка за наявними даними неможлива). Небажані ефекти, що виникли тільки в одного пацієнта, наведені з частотою «рідко». Додаткова інформація за окремими компонентами. Побічні реакції, про які повідомляли щодо одного з компонентів (еналаприл або лерканідипін) можуть бути також потенційними побічними реакціями препарату Леркамен^® АПФ, навіть якщо вони не спостерігалися під час клінічних випробувань або протягом постмаркетингового періоду. Еналаприл індивідуально. Еналаприл може спричиняти нижчезазначені побічні реакції. Порушення з боку системи крові та лімфатичної системи. Нечасто: анемія (в тому числі апластична і гемолітична). Рідко: нейтропенія, зниження концентрації гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення функції кісткового мозку, панцитопенія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання. Порушення з боку ендокринної системи. Невідомо: синдром порушення секреції антидіуретичного гормону (SIADH). Порушення з боку обміну речовин і харчування. Нечасто: гіпоглікемія (див. розділ «Особливості застосування»). Психічні розлади. Часто: депресія. Нечасто: сплутаність свідомості, підвищена збудливість, безсоння. Рідко: патологічні сновидіння, розлади сну. Порушення з боку нервової системи. Дуже часто: запаморочення. Часто: головний біль, синкопе, зміни смаку. Нечасто: сонливість, парестезії, головокружіння. Порушення з боку органів зору. Дуже часто: розмитість зору. Порушення з боку органів слуху та слухового лабіринту. Нечасто: шум у вухах. Порушення з боку серця. Часто: біль у грудній клітці, порушення ритму, стенокардія, тахікардія. Нечасто: серцебиття, інфаркт міокарда або порушення мозкового кровообігу, ймовірно, від вторинної до тяжкої гіпотензії у пацієнтів з групи ризику (див. розділ «Особливості застосування»). Частота виникнення явищ порівняно з частотою при прийомі плацебо і в групах активного контролю у клінічних випробуваннях. Порушення з боку судинної системи. Часто: гіпотензія (включно із ортостатичною гіпотензією). Нечасто: припливи, ортостатична гіпотензія. Рідко: хвороба Рейно. Порушення з боку органів дихання, грудної клітки та середостіння. Дуже часто: кашель. Часто: задишка. Нечасто: ринорея, біль у горлі або осиплість голосу, бронхоспазм/астма. Рідко: легеневий інфільтрат, риніт, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту. Дуже часто: нудота. Часто: діарея, біль у животі. Нечасто: кишкова непрохідність, панкреатит, блювання, диспепсія, запор, анорексія, подразнення шлунка, сухість у роті, пептичні виразки. Рідко: стоматит/афтозні виразки, глосит. Дуже рідко: ангіонабряк кишечнику. Порушення з боку печінки і жовчовивідних шляхів. Рідко: печінкова недостатність, гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), гепатит з некрозом, холестаз (у тому числі з жовтяницею). Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин. Часто: висип, гіперчутливість/ангіоневротичний набряк (зафіксовано випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані (див. розділ «Особливості застосування»). Нечасто: гіпергідроз, свербіж, кропив’янка, алопеція. Рідко: поліморфна еритема, синдром Стівенса — Джонсона, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, пухирчатка, еритродермія. Описаний симптомокомплекс, який може включати такі явища: гарячка, серозит, васкуліт, міалгія/міозит, артралгія/артрит, позитивний титр АНА, підвищення ШОЕ, еозинофілія і лейкоцитоз. Може виникати висип, фоточутливість або інші порушення з боку шкіри. З боку опорно-рухового апарату, сполучної тканини, кісток. Нечасто: м’язові судоми. Порушення з боку нирок і сечовивідної системи. Нечасто: ниркова дисфункція, ниркова недостатність, протеїнурія. Рідко: олігурія. Порушення з боку репродуктивної системи та молочних залоз. Нечасто: імпотенція. Рідко: гінекомастія. Порушення загального характеру. Дуже часто: астенія. Часто: втомлюваність. Нечасто: слабкість, гарячка. Дані обстеження. Часто: гіперкаліємія, підвищення сироваткової концентрації креатиніну. Нечасто: підвищення концентрації сечовини в крові, гіпонатріємія. Рідко: підвищення активності печінкових ферментів, підвищення рівня білірубіну у сироватці. Лерканідипін індивідуально. У контрольованих клінічних дослідженнях та у постмаркетинговий період найбільш поширеними були такі побічні реакції: периферичні набряки, головний біль, припливи, тахікардія та серцебиття. Порушення з боку імунної системи. Рідко: гіперчутливість. Порушення з боку нервової системи. Часто: головний біль. Нечасто: запаморочення. Рідко: сонливість, синкопе. Порушення з боку серця. Часто: тахікардія, серцебиття. Рідко: стенокардія. Порушення з боку судинної системи. Часто: припливи. Нечасто: гіпотензія. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту. Нечасто: нудота, диспепсія, біль у верхній ділянці живота. Рідко: блювання, діарея. Невідомо: гіпертрофія ясен¹, каламутні виділення із очеревини¹. Порушення з боку печінки. Невідомо: підвищення рівня трансаміназ у сироватці крові¹. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин. Нечасто: висипання, свербіж. Рідко: кропив’янка. Невідомо: ангіонабряк¹. Порушення з боку скелетної мускулатури і сполучної тканини. Нечасто: міалгія. Порушення з боку нирок і сечовивідних шляхів. Нечасто: поліурія. Рідко: полакіурія. Порушення загального характеру. Часто: периферичні набряки. Нечасто: астенія, втома. Рідко: біль у грудній клітці. ¹ Побічні реакції, про які відомо зі спонтанної звітності у постмаркетинговий період. Деякі препарати дигідропіридинового ряду рідко можуть спричиняти прекардіальний біль або стенокардію. Дуже рідко у пацієнтів із наявними нападами стенокардії можливе збільшення їх частоти, тривалості та тяжкості. У поодиноких випадках може розвиватися інфаркт міокарда. Лерканідипін не проявляє негативного впливу на рівень цукру в крові та ліпідів у сироватці крові. Повідомлення про підозрювані побічні реакції. Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про всі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua або через веб-сайт компанії https://www.berlin-chemie.ua. Термін придатності 2 роки. Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці. Умови зберігання Зберігати при температурі не вище 25 °С. Для захисту від дії світла та вологи препарат зберігати в оригінальній упаковці. Зберігати у недоступному для дітей місці. Упаковка 14 таблеток, вкритих плівковою оболонкою, у блістері; 2 блістери в картонній коробці. Категорія відпуску За рецептом. Виробник Рекордаті Індустріа Кіміка е Фармачеутика С.п.А., Італія. Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності Віа Маттео Чівіталі, 1 — 20148 Мілан (МІ), Італія. Заявник Менаріні Інтернешонал Оперейшонс Люксембург С.А., Люксембург. Місцезнаходження заявника 1, Авеню де ла Гар, Л-1611 Люксембург, Люксембург.

Побочные эффекты, возникшие только у 1 пациента, приведены с частотой «редко».
Дополнительная информация по отдельным компонентам. Побочные реакции, о которых сообщали относительно одного из компонентов (эналаприл или лерканидипин), могут быть также потенциальными побочными реакциями препарата Леркамен АПФ, даже если они не наблюдались в ходе клинических испытаний или в постмаркетинговый период.
Эналаприл индивидуально
Эналаприл может вызывать следующие побочные реакции.
Со стороны системы крови и лимфатической системы: нечасто — анемия (в том числе апластическая и гемолитическая); редко — нейтропения, снижение концентрации гемоглобина, снижение гематокрита, тромбоцитопения, агранулоцитоз, угнетение функции костного мозга, панцитопения, лимфаденопатия, аутоиммунные заболевания.
Со стороны эндокринной системы: неизвестно — синдром нарушения секреции антидиуретического гормона (SIADH).
Со стороны обмена веществ и питания: нечасто — гипогликемия (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Психические расстройства: часто — депрессия; нечасто — спутанность сознания, повышенная возбудимость, бессонница; редко — патологические сновидения, расстройства сна.
Со стороны нервной системы: очень часто — головокружение; часто — головная боль, синкопе, изменения вкуса; нечасто — сонливость, парестезия, головокружение.
Со стороны органа зрения: очень часто — размытость зрения.
Со стороны органа слуха и слухового лабиринта: нечасто — шум в ушах.
Со стороны сердца: часто — боль в грудной клетке, нарушение ритма, стенокардия, тахикардия; нечасто — сердцебиение, инфаркт миокарда или нарушение мозгового кровообращения*, вероятно, от вторичной до тяжелой гипотензии у пациентов из группы риска (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
* Частота возникновения явлений по сравнению с частотой при приеме плацебо и в группах активного контроля в клинических испытаниях.
Со стороны сосудистой системы: часто — артериальная гипотензия (включая ортостатическую гипотензию); нечасто — приливы, ортостатическая гипотензия; редко — болезнь Рейно.
Со стороны органов дыхания, грудной клетки и средостения: очень часто — кашель; часто — одышка; нечасто — ринорея, боль в горле или осиплость голоса, бронхоспазм/БА; редко — легочный инфильтрат, ринит, аллергический альвеолит/эозинофильная пневмония.
Со стороны ЖКТ: очень часто — тошнота; часто — диарея, боль в животе; нечасто — кишечная непроходимость, панкреатит, рвота, диспепсия, запор, анорексия, раздражение желудка, сухость во рту, пептическая язва; редко — стоматит/афтозные язвы, глоссит; очень редко — ангиоотек кишечника.
Со стороны печени и желчевыводящих путей: редко — печеночная недостаточность, гепатит (гепатоцеллюлярный или холестатический), гепатит с некрозом, холестаз (в том числе с желтухой).
Со стороны кожи и подкожных тканей: часто — сыпь, гиперчувствительность/ангионевротический отек (зафиксированы случаи ангионевротического отека лица, конечностей, губ, языка, голосовой щели и/или гортани (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ); нечасто — гипергидроз, зуд, крапивница, алопеция; редко — полиморфная эритема, синдром Стивенса — Джонсона, эксфолиативный дерматит, токсический эпидермальный некролиз, пузырчатка, эритродермия.
Описан симптомокомплекс, который может включать следующие явления: лихорадка, серозит, васкулит, миалгия/миозит, артралгия/артрит, положительный титр АНА, повышение СОЭ, эозинофилия и лейкоцитоз. Может возникать сыпь, фоточувствительность или другие нарушения кожи.
Со стороны опорно-двигательного аппарата, соединительной ткани, костей: нечасто — мышечные спазмы.
Со стороны почек и мочевыводящей системы: нечасто — почечная дисфункция, почечная недостаточность, протеинурия; редко — олигурия.
Со стороны репродуктивной системы и молочных желез: нечасто — импотенция; редко — гинекомастия.
Нарушение общего характера: очень часто — астения; часто — утомляемость; нечасто — слабость, лихорадка.
Данные обследования: часто — гиперкалиемия, повышение сывороточной концентрации креатинина; нечасто — повышение концентрации мочевины в крови, гипонатриемия; редко — повышение активности печеночных ферментов, повышение уровня билирубина в сыворотке крови.
Лерканидипин индивидуально
В контролируемых клинических исследованиях и в постмаркетинговый период наиболее распространенными были следующие побочные реакции: периферические отеки, головная боль, приливы, тахикардия и сердцебиение.
Со стороны иммунной системы: редко — гиперчувствительность.
Со стороны нервной системы: часто — головная боль; нечасто — головокружение; редко — сонливость, синкопе.
Со стороны сердца: часто — тахикардия, сердцебиение; редко — стенокардия.
Со стороны сосудистой системы: часто — приливы; нечасто — артериальная гипотензия.
Со стороны ЖКТ: нечасто — тошнота, диспепсия, боль в верхнем участке живота; редко — рвота, диарея; неизвестно — гипертрофия десен¹, мутные выделения из брюшины¹.
Со стороны печени: неизвестно — повышение уровня трансаминаз в сыворотке крови¹.
Со стороны кожи и подкожных тканей: нечасто — сыпь, зуд; редко — крапивница; неизвестно — ангиоотек¹.
Со стороны скелетной мускулатуры и соединительной ткани: нечасто — миалгия.
Со стороны почек и мочевыводящих путей: нечасто — полиурия; редко — поллакиурия.
Нарушения общего характера: часто — периферические отеки; нечасто — астения, усталость; редко — боль в грудной клетке.
¹Побочные реакции, о которых известно из спонтанной отчетности в постмаркетинговый период.
Некоторые препараты дигидропиридинового ряда редко могут вызвать прекардиальную боль или стенокардию. Очень редко у пациентов с приступами стенокардии возможно увеличение их частоты, длительности и тяжести. В редких случаях может развиваться инфаркт миокарда.
Лерканидипин не оказывает негативного влияния на уровень сахара в крови и липидов в сыворотке крови.
Сообщения о подозреваемых побочных реакциях. Сообщение о побочных реакциях после регистрации лекарственного средства имеет важное значение. Это позволяет проводить мониторинг соотношения польза/риск при применении этого лекарственного средства. Медицинским и фармацевтическим работникам, а также пациентам или их законным представителям следует сообщать обо всех случаях подозреваемых побочных реакций и отсутствии эффективности лекарственного средства через Автоматизированную информационную систему по фармаконадзору по ссылке: https://aisf.dec.gov.ua или через веб-сайт компании https://www.berlin-chemie.ua.

Особые указания

симптоматическая артериальная гипотензия редко наблюдается у пациентов с неосложненной АГ. При лечении эналаприлом пациентов с АГ риск симптоматической гипотензии возрастает, если нарушен водно-электролитный баланс и происходит потеря жидкости, например после лечения диуретиками, диеты с ограничением соли, диализа, диареи или рвоты (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ). У пациентов с сердечной недостаточностью (с сопутствующей почечной недостаточностью или без таковой) наблюдалась симптоматическая артериальная гипотензия. Она чаще возникает у пациентов с сердечной недостаточностью более тяжелой степени, что связано с применением высоких доз петлевых диуретиков, гипонатриемией или нарушением функции почек. Лечение таких пациентов следует начинать под медицинским наблюдением, а также продолжать это наблюдение при изменении дозы эналаприла и/или диуретика. Эти же рекомендации применимы к пациентам с ИБС или цереброваскулярной патологией, у которых чрезмерное снижение АД может привести к инфаркту миокарда или острому нарушению мозгового кровообращения.
В случае артериальной гипотензии пациента следует перевести в положение лежа на спине и при необходимости провести в/в инфузию физиологического р-ра. Обратимый гипотензивный эффект не является противопоказанием к дальнейшему применению препарата, которое может быть продолжено после повышения АД в результате восполнения объема.
У некоторых пациентов с сердечной недостаточностью и нормальным или низким уровнем АД эналаприл может способствовать дополнительному снижению АД. Данный эффект ожидаем и обычно не является причиной прекращения терапии. Если артериальная гипотензия становится симптоматической, может возникнуть необходимость в снижении дозы и/или отмене диуретика и/или эналаприла.
Синдром слабости синусового узла. Лерканидипин необходимо с осторожностью назначать больным с синдромом слабости синусового узла, если искусственный водитель ритма не имплантирован.
Нарушение функции левого желудочка. Несмотря на то, что гемодинамически контролируемые исследования не выявили каких-либо нарушений функции желудочков, препарат следует с осторожностью применять больным с нарушением функции левого желудочка.
ИБС. Предполагается, что применение некоторых препаратов дигидропиридинового ряда короткого действия может ассоциироваться с повышенным сердечно-сосудистым риском у больных ИБС. Хотя лерканидипин — препарат длительного действия, нужно соблюдать осторожность, применяя его таким пациентам.
В редких случаях применение некоторых препаратов дигидропиридинового ряда может вызвать прекардиальную боль или стенокардию. Очень редко у больных с приступами стенокардии может увеличиваться их частота, длительность и тяжесть. Возможны частные случаи инфаркта миокарда (см. ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ).
Применение при нарушении функции почек. Особая осторожность требуется при применении эналаприла у больных с легким или умеренным нарушением функции почек. Частью рутинного наблюдения таких пациентов является плановый контроль уровня калия и креатинина в сыворотке крови. Сообщения о почечной недостаточности, обусловленной применением эналаприла, касались главным образом больных с тяжелой сердечной недостаточностью или основным заболеванием почек, в том числе со стенозом почечных артерий. При своевременном диагностировании и соответствующем лечении почечная недостаточность, вызванная действием эналаприла, имеет обратимый характер. У некоторых больных с АГ без предварительного заболевания почек комбинированное применение эналаприла и диуретического средства может привести к повышению уровня мочевины и креатинина в крови. Может потребоваться снижение дозы эналаприла и/или отмена диуретического средства. В таких случаях следует учитывать наличие стеноза почечной артерии (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ Реноваскулярная АГ).
Реноваскулярная АГ. Применение ингибиторов АПФ у пациентов с двусторонним стенозом почечной артерии функционирующей почки повышает риск возникновения артериальной гипотензии и почечной недостаточности. В этом случае нарушение функции почек может сопровождаться лишь незначительными изменениями концентрации креатинина в сыворотке крови. Лечение таких больных следует начинать под непосредственным контролем с применением низких доз и осторожным изменением дозы, а функцию почек следует контролировать в начале и во время лечения.
Трансплантация почек. Опыта применения лерканидипина и эналаприла у больных, недавно перенесших трансплантацию почки, нет. Поэтому у таких пациентов применять Леркамен АПФ не рекомендуется.
Печеночная недостаточность. Антигипертензивный эффект лерканидипина может усилиться у больных с нарушением функции печени. Изредка при применении ингибиторов АПФ у больных наблюдается синдром, начинающийся холестатической желтухой или гепатитом, быстро прогрессирующий до внезапного развития некроза печени, иногда с летальным исходом. Механизм этого синдрома неясен. Больные, у которых развилась желтуха или заметно повысился уровень печеночных ферментов при применении ингибиторов АПФ, должны прекратить их прием, и таким пациентам необходимо назначить соответствующее лечение.
Нейтропения/агранулоцитоз. У больных, применяющих ингибиторы АПФ, сообщалось о развитии нейтропении/агранулоцитоза, тромбоцитопении и анемии. Нейтропения выявляется в редких случаях у больных с нормальной функцией почек и без особых факторов риска. Эналаприл следует с особой осторожностью применять у больных с сосудистым коллагенозом, при лечении иммунодепрессантами, аллопуринолом, прокаинамидом или при наличии нескольких этих факторов риска, особенно при нарушении функции почек в анамнезе. У некоторых пациентов развивались тяжелые инфекционные процессы, не поддающиеся антибиотикотерапии. При применении эналаприла у таких больных рекомендуется регулярно контролировать лейкоцитарную формулу, а больных следует проинструктировать о необходимости сообщать врачу о любых признаках инфекции.
Гиперчувствительность/ангионевротический отек. При лечении ингибиторами АПФ, в частности эналаприлом, сообщалось о развитии ангионевротического отека лица, конечностей, губ, языка, голосовой щели и/или гортани. Такой отек может развиться в любой момент во время лечения. В этом случае следует немедленно прекратить прием эналаприла; пациент должен находиться под контролем до полного исчезновения всех симптомов. Даже если отек поражает только язык, без сопутствующей дыхательной недостаточности необходимо длительное наблюдение, поскольку лечение антигистаминными средствами и кортикостероидами может быть недостаточным.
В редких случаях сообщалось о смерти пациента в связи с ангиоотеком гортани или языка. При отеке языка, голосовой щели или гортани отмечается повышенный риск обструкции дыхательных путей, особенно у пациентов, перенесших операцию на дыхательных путях.
Если отек распространяется на язык, голосовую щель или гортань и может вызвать обструкцию дыхательных путей, следует немедленно проводить надлежащее лечение, которое может включать введение подкожного раствора адреналина 1:1000 (0,3–0,5 мл) и/или меры по обеспечению проходимости дыхательных путей.
У представителей негроидной расы отмечены более частые случаи ангиоотека по сравнению с другими пациентами, получавшими ингибиторы АПФ.
Пациенты с ангиоотеком другой этиологии в анамнезе при назначении ингибиторов АПФ относятся к группе повышенного риска по данному осложнению (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ).
Одновременное применение ингибиторов АПФ с сакубитрилом/валсартаном противопоказано из-за повышенного риска возникновения ангиоотека. Лечение сакубитрилом/валсартаном не следует начинать раньше, чем через 36 ч после применения последней дозы эналаприла. Терапию эналаприлом нельзя начинать раньше чем через 36 ч после приема последней дозы сакубитрила/валсартана (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ и ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ).
Одновременный прием ингибиторов АПФ с рацекадотрилом, ингибиторами mTOR (например, сиролимус, эверолимус, темсиролимус) и вилдаглиптином может повышать риск развития ангиоотека (например отек дыхательных путей или языка с респираторным нарушением или без такового) (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ).
Необходимо соблюдать осторожность на начальном этапе приема рацекадотрила, ингибиторов mTOR (например, сиролимус, эверолимус, темсиролимус) и вилдаглиптина пациентам, уже принимающим ингибиторы АПФ.
Анафилактоидные реакции во время десенсибилизирующей терапии, направленной против яда перепончатокрылых. Анафилактоидные реакции, угрожающие жизни, редко возникают при применении ингибиторов АПФ и одновременном проведении десенсибилизирующей терапии против яда перепончатокрылых. Таких реакций можно избежать путем временной отмены приема ингибитора АПФ до начала десенсибилизирующей терапии.
Анафилактоидные реакции во время афереза ЛПНП. Анафилактоидные реакции, угрожающие жизни, редко возникают при применении ингибиторов АПФ и одновременном проведении афереза ЛПНП с декстрана сульфатом. Таких реакций можно избежать путем временной отмены приема ингибитора АПФ перед каждой процедурой афереза.
Гипогликемия. У пациентов с сахарным диабетом, получающих пероральные антидиабетические препараты или инсулин, в начале лечения ингибиторами АПФ необходим тщательный контроль гипогликемии, особенно в 1-й месяц комбинированной терапии (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ).
Кашель. Сообщалось о возникновении кашля при лечении ингибиторами АПФ. Обычно кашель носит непродуктивный характер и прекращается после отмены препарата. Кашель в результате лечения ингибитором АПФ необходимо учитывать при дифференциальной диагностике кашля.
Оперативные вмешательства/анестезия. Во время крупных хирургических операций или при анестезии с применением средств, вызывающих артериальную гипотензию, эналаприл блокирует образование ангиотензина II вторично до компенсаторного высвобождения ренина. Если при этом возникает артериальная гипотензия, объяснимая этими механизмами взаимодействия, она может быть откорректирована путем увеличения объема жидкости.
Калий сыворотки крови. Ингибиторы АПФ могут вызвать гиперкалиемию, поскольку они угнетают высвобождение альдостерона. Эффект обычно незначителен у пациентов с нормальной функцией почек. Однако у пациентов с нарушениями функции почек и/или у пациентов, принимающих калиевые добавки (включая солевые заменители), калийсберегающие диуретики, триметоприм или ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол) и особенно антагонисты альдостерона или блокаторы рецепторов ангиотензина. Калийсберегающие диуретики и блокаторы рецепторов ангиотензина следует применять с осторожностью пациентам, принимающим ингибиторы АПФ, и контролировать уровень калия в сыворотке крови и функцию почек (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ).
Литий. Комбинация лития и эналаприла обычно не рекомендуется (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ).
Двойная блокада РААС. Есть свидетельства, что сопутствующее применение ингибиторов АПФ, БРА II или алискирена повышает риск развития артериальной гипотензии, гиперкалиемии и снижения функции почек (в том числе ОПН). Поэтому двойная блокада РААС на фоне сочетанного применения ингибиторов АПФ, БРА II или алискирена не рекомендуется (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ и Фармакодинамика).
Если терапия с двойной блокадой абсолютно необходима, то ее следует проводить только под наблюдением специалиста, а также на фоне тщательного наблюдения за функцией почек, содержанием электролитов и АД.
Одновременное применение ингибиторов АПФ и БРА II не показано пациентам с диабетической нефропатией.
Индукторы CYP 3A4, такие как противосудорожные средства (например, фенитоин, карбамазепин) и рифампицин, могут снижать уровень лерканидипина в сыворотке крови, и поэтому эффективность действия лерканидипина может оказаться ниже ожидаемой (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ).
Этнические различия. Как и в случае применения других ингибиторов АПФ, у пациентов негроидной расы антигипертензивный эффект эналаприла может быть менее выражен, чем у пациентов других рас, возможно из-за более высокой распространенности низкого уровня ренина у представителей данной расы.
Беременность. Лекарственное средство противопоказано беременным или женщинам, планирующим беременность. Если во время лечения этим лекарственным средством подтверждается беременность, его применение следует немедленно прекратить и заменить другим лекарственным средством, разрешенным к применению в период беременности.
Период кормления грудью. Леркамен АПФ не рекомендован к применению в период кормления грудью (см. Применение в период беременности или кормления грудью).
Дети. Безопасность и эффективность комбинированного препарата для детей в ходе контролируемых исследований не доказана.
Алкоголь. Следует избегать употребления алкоголя из-за того, что он может привести к усилению сосудорасширяющего антигипертензивного действия лекарственных средств (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ).
Лактоза. Это лекарственное средство содержит лактозу. Больным с наследственной непереносимостью галактозы, дефицитом лактазы Лаппа или нарушением всасывания глюкозы-галактозы не следует применять Леркамен^® АПФ.
Натрий. Это лекарственное средство содержит менее 1 ммоль (23 мг) натрия на таблетку, то есть практически свободно от натрия.
Применение в период беременности или кормления грудью
Беременность
Эналаприл. Применение ингибиторов АПФ (эналаприл) не рекомендовано во время первого триместра беременности (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ). Применение ингибиторов АПФ (эналаприл) противопоказано во II и III триместр беременности (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ и ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Эпидемиологические данные относительно риска тератогенного действия, связанного с применением ингибиторов АПФ в I триместр беременности, не позволяют сделать каких-либо определенных выводов, однако незначительное повышение риска не может быть исключено. Пациенткам, планирующим беременность, следует заменить терапию ингибиторами АПФ на терапию альтернативными антигипертензивными средствами, имеющими установленный профиль безопасности для применения в период беременности, кроме случаев, когда терапия ингибиторами АПФ считается необходимой. Если диагностируется беременность, лечение ингибиторами АПФ следует немедленно прекратить и при необходимости начать терапию альтернативными средствами.
Применение ингибиторов АПФ в ІІ и ІІІ триместр беременности вызывает у человека эффекты фетотоксичности (ухудшение почечной функции, олигогидрамнион, замедление окостенения костей черепа) и неонатальной токсичности (почечная недостаточность, артериальная гипотензия, гиперкалиемия). У матери возможно развитие олигогидрамниона, предположительно как проявление пониженной почечной функции плода; что может привести к контрактурам конечностей, краниоцефальным деформациям и гипоплазии легких. В случае применения ингибитора АПФ в ІІ и ІІІ триместр беременности следует проводить ультразвуковое исследование пациенток для проверки функции почек и состояния костей черепа плода. Младенцев, матери которых принимали ингибиторы АПФ, необходимо наблюдать в отношении артериальной гипотензии (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ И ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Лерканидипин. Нет данных о применении лерканидипина беременным. В исследованиях на животных тератогенных эффектов (см. Доклинические данные по безопасности) обнаружено не было, однако эти эффекты проявлялись под влиянием других дигидропиридиновых соединений.
Прием лерканидипина не рекомендован беременным или женщинам репродуктивного возраста, не применяющим эффективную контрацепцию (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Комбинация эналаприла и лерканидипина. Данных по применению эналаприла малеата/лерканидипина гидрохлорида беременным недостаточно или они отсутствуют. Исследований на животных недостаточно для выводов о репродуктивной токсичности (см. Доклинические данные по безопасности).
Согласно вышеуказанному, прием препарата Леркамен АПФ противопоказан беременным и женщинам, планирующим беременность. Когда диагностируется беременность, лечение данным лекарственным средством следует немедленно прекратить и при необходимости начать терапию альтернативными средствами.
Кормление грудью
Эналаприл. Некоторые фармакокинетические данные демонстрируют очень низкие концентрации эналаприла в грудном молоке (см. Фармакокинетика). Хотя незначительные концентрации ингибиторов АПФ не имеют клинического значения, вследствие гипотетического риска возникновения побочных реакций у младенцев (воздействие на сердечно-сосудистую систему и функцию почек), а также в связи с недостаточностью опыта клинического применения препарата Леркамен АПФ, проводить лечение эналаприлом пациенток, кормящих грудью недоношенных детей или детей в возрасте нескольких недель, не рекомендуется. При грудном вскармливании младенца в более старшем возрасте прием препарата Леркамен АПФ матерью допускается только в случае крайней необходимости и при медицинском наблюдении за младенцем относительно возникновения побочных реакций.
Лерканидипин. Данные о выделении лерканидипина/метаболитов с грудным молоком отсутствуют. Риск для новорожденных/младенцев не исключен. Лерканидипин не следует применять в период кормления грудью.
Комбинация эналаприла и лерканидипина. Согласно вышесказанному, Леркамен АПФ не рекомендуется к применению в период кормления грудью.
Фертильность. Клинические данные относительно лерканидипина отсутствуют. Сообщалось о случаях, когда у некоторых пациентов, принимающих блокаторы кальциевых каналов, возникали обратимые биохимические изменения в головке сперматозоида, способные отрицательно влиять на процесс оплодотворения. При повторных неудачных попытках экстракорпорального оплодотворения, а также при отсутствии других объяснений, следует допускать возможность того, что причиной этих неудач могло быть применение блокаторов кальциевых каналов.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами или другими механизмами. Леркамен АПФ оказывает незначительное влияние на способность управлять транспортными средствами или работать с другими механизмами. Однако следует соблюдать осторожность, так как могут возникать головокружение, астения, утомляемость, а в редких случаях — сонливость (см. ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ).

Взаимодействия

антигипертензивное действие Леркамена АПФ может быть усилено другими лекарственными средствами, снижающими АД, такими как диуретики, блокаторы β-адренорецепторов, блокаторы α-адренорецепторов, и другими веществами.
Кроме этого, наблюдаются следующие взаимодействия с каждым из действующих веществ этого лекарственного средства.
Эналаприла малеат
Препараты, повышающие риск возникновения ангиоотека. Одновременное применение ингибиторов АПФ с сакубитрилом/валсартаном противопоказано, поскольку это повышает риск возникновения ангиоотека (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ и ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Одновременное применение ингибиторов АПФ с рацекадотрилом, ингибиторами mTOR (например, сиролимус, эверолимус, темсиролимус) и вилдаглиптином может привести к риску развития ангионаотека (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Двойная блокада РААС. Данные клинических исследований показывают, что двойная блокада РААС, связанная с одновременным применением ингибиторов АПФ и блокаторов рецепторов ангиотензина II или алискирена, приводит к повышению частоты нежелательных явлений, таких как артериальная гипотензия, гиперкалиемия и снижение функции почек (в том числе ОПН), по сравнению с применением одного средства, действующего на РААС (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ, ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ и Фармакодинамика).
Калийсберегающие диуретические средства, добавки с калием или солевые заменители, содержащие калий. Обычно уровни калия остаются в пределах нормы, но у некоторых пациентов, получающих эналаприл, может наблюдаться гиперкалиемия. Калийсберегающие диуретические средства (например спиронолактон, эплеренон, триамтерен или амилорид), содержащие калиевые добавки или вещества, содержащие соли калия, могут привести к значительному повышению концентрации калия в сыворотке крови. Следует соблюдать осторожность при одновременном применении эналаприла с другими препаратами, повышающими содержание калия в сыворотке крови, такими как триметоприм и ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол), поскольку триметоприм действует как калийсберегающий диуретик, в частности как амилорид. Поэтому комбинация эналаприла с вышеперечисленными препаратами не рекомендуется. Если такие препараты назначают при доказанной гипокалиемии, то их следует применять с осторожностью и под частым контролем содержания калия в сыворотке крови (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Циклоспорин. При одновременном применении ингибиторов АПФ и циклоспорина может возникнуть гиперкалиемия. Рекомендуется контролировать уровень калия в сыворотке крови.
Гепарин. При одновременном применении ингибиторов АПФ и гепарина может возникнуть гиперкалиемия. Рекомендуется контролировать уровень калия в сыворотке крови.
Диуретические средства (тиазидные и петлевые диуретические средства). Предварительное лечение высокими дозами диуретических средств может привести к снижению ОЦК и риску артериальной гипотензии в начале применения эналаприла (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ). Гипотензивные эффекты можно снизить путем отмены диуретических средств, увеличения употребления соли или жидкости или применением низкой начальной дозы эналаприла.
Прочие антигипертензивные средства. Сопутствующее применение этих средств может привести к усилению гипотензивного действия эналаприла. Сопутствующее применение с нитроглицерином и другими нитратами или другими сосудорасширяющими средствами может привести к дополнительному снижению АД.
Литий. При сопутствующем применении лития с ингибиторами АПФ наблюдалось обратимое повышение концентрации лития в сыворотке крови и усиление его токсических эффектов. Сопутствующее применение диуретических средств группы тиазидов может повышать концентрацию лития и соответственно усиливать токсические эффекты лития при одновременном применении с ингибиторами АПФ. Поэтому применение эналаприла с препаратами лития не рекомендуется, но если их одновременное применение необходимо, то требуется тщательный мониторинг уровня лития в сыворотке крови (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Трициклические антидепрессанты/антипсихотики/анестетики/наркотические средства. При сопутствующем применении некоторых анестетиков, трициклических антидепрессантов и антипсихотиков с ингибиторами АПФ возможно дополнительное снижение АД (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
НПВП, включая селективные ингибиторы ЦОГ-2, могут снижать эффективность диуретиков и других антигипертензивных препаратов. Поэтому антигипертензивное действие БРА II или ингибиторов АПФ может быть снижено при одновременном применении с НПВП, включая селективные ингибиторы ЦОГ-2.
Сочетанное применение НПВП (включая селективные ингибиторы ЦОГ-2) и БРА II или ингибиторов АПФ сопровождается аддитивным эффектом посредством повышения концентрации калия в сыворотке крови и может приводить к ухудшению функции почек. Как правило, данные эффекты обратимы. В редких случаях может развиваться ОПН, особенно у пациентов с нарушением функции почек (например у больных пожилого возраста или обезвоженных пациентов, включая тех, кто получает терапию диуретиками). Поэтому сопутствующий прием этих препаратов следует назначать с осторожностью, особенно пациентам с нарушением функции почек. Пациенты должны получать достаточное количество жидкости. Как после начала общей терапии, так и впоследствии функцию почек следует периодически контролировать.
Препараты золота. При одновременном применении ингибиторов АПФ, в том числе эналаприла, с препаратами золота, предназначенными для инъекционного введения (ауротиомалат натрия), были сообщения о возникновении редких нитритоподобных реакций, сопровождающихся такими симптомами, как приливы к лицу, тошнота, рвота и артериальная гипотензия.
Симпатомиметики могут ослаблять антигипертензивное действие ингибиторов АПФ.
Антидиабетические средства. Проведенные эпидемиологические исследования позволяют предположить, что применение ингибиторов АПФ одновременно с антидиабетическими средствами (инсулин, пероральные гипогликемические препараты) может вызвать снижение уровня глюкозы в крови с риском возникновения гипогликемии. Наиболее вероятно данный феномен возникает в первые недели совместного лечения и у больных с нарушением функции почек (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ И ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ).
Алкоголь усиливает гипотензивное действие ингибиторов АПФ.
Ацетилсалициловая кислота, тромболитики и блокаторы β-адренорецепторов. Одновременное применение эналаприла с ацетилсалициловой кислотой (в кардиологических дозах), тромболитиками и блокаторами β-адренорецепторов опасности не представляет.
Лерканидипин
Одновременное применение противопоказано
Ингибиторы CYP 3A4. Известно, что лерканидипин метаболизируется ферментом CYP 3A4 и поэтому применяемые одновременно ингибиторы CYP 3A4 могут влиять на метаболизм и экскрецию лерканидипина.
В рамках исследования взаимодействия с кетоконазолом, мощным ингибитором CYP 3A4, был отмечен значительный рост уровней плазменных концентраций лерканидипина (15-кратное увеличение AUC и 8-кратный рост C_max эутомера S-лерканидипина).
Комбинированное применение лерканидипина и мощных ингибиторов CYP 3A4 (например, кетоконазола, итраконазола, ритонавира, эритромицина, тролеандомицина, кларитромицина) противопоказано (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ).
Циклоспорин. После совместного применения наблюдалось увеличение концентраций обоих препаратов, лерканидипина и циклоспорина в плазме крови. Исследование с участием молодых здоровых добровольцев показало, что при введении циклоспорина через 3 ч после приема лерканидипина уровень лерканидипина в плазме крови не изменяется, однако AUC циклоспорина увеличивается на 27%. При одновременном применении лерканидипина и циклоспорина наблюдался 3-кратный рост уровня лерканидипина в плазме крови и увеличение AUC циклоспорина на 21%.
Циклоспорин и лерканидипин не следует применять вместе (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Грейпфрут или сок грейпфрута. Как и у других дигидропиридинов, метаболизм лерканидипина замедляется под влиянием грейпфрута или сока грейпфрута с последующим повышением системной доступности лерканидипина и усилением гипотензивного действия.
Лерканидипин не следует принимать вместе с грейпфрутом или соком грейпфрута (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ).
Одновременное применение не рекомендуется
Индукторы CYP 3A4. Следует быть осторожным при одновременном применении лерканидипина с индукторами CYP 3A4, такими как противосудорожные средства (например фенитоин, фенобарбитал, карбамазепин) и рифампицин, так как антигипертензивное действие лерканидипина может быть снижено и необходимо чаще, чем обычно, контролировать уровень АД (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Алкоголь. Следует воздерживаться от употребления алкоголя в связи с тем, что он способен усиливать вазодилатирующий эффект антигипертензивных препаратов (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Меры предосторожности, включая коррекцию дозы
Субстраты CYP 3A4. Следует соблюдать осторожность при одновременном назначении лерканидипина с другими субстратами CYP 3A4, такими как терфенадин, астемизол, антиаритмические средства III класса (например амиодарон, хинидин, соталол).
Мидазолам. У добровольцев пожилого возраста сопутствующее пероральное применение мидазолама в дозе 20 мг усиливало всасывание лерканидипина (приблизительно на 40%), но снижало скорость его всасывания (T_max увеличился с 1,75 до 3 ч). Концентрация мидазолама не изменялась.
Метопролол. Одновременное применение лерканидипина и метопролола (β-блокатор, выводимый из организма преимущественно печенью) не выявило изменения биодоступности метопролола, тогда как биодоступность лерканидипина снижалась на 50%. Этот эффект может быть следствием снижения кровотока в печени, вызванного блокаторами β-адренорецепторов, и, соответственно, это может происходить и с другими препаратами этого класса. Поэтому лерканидипин можно безопасно применять вместе с блокаторами β-адренорецепторов, но может потребоваться коррекция дозы.
Дигоксин. Одновременное применение 20 мг лерканидипина у больных, постоянно принимавших β-метилдигоксин, не выявило какого-либо фармакокинетического взаимодействия. Однако наблюдалось повышение С_max (среднее максимальное значение) дигоксина на 33%, тогда как не происходило значительных изменений ни AUC, ни почечного клиренса. Больные, одновременно применяющие лерканидипин и дигоксин, должны находиться под строгим контролем ввиду возможного появления клинических признаков интоксикации дигоксином.
Одновременное применение с другими препаратами
Флуоксетин. Исследование взаимодействия лерканидипина с флуоксетином как ингибитором CYP 2D6 и CYP 3A4, проводившееся при участии здоровых добровольцев в возрасте 65±7 лет (среднее значение ± стандартное отклонение), не выявило клинически значимой модификации фармакокинетики лерканидипина.
Циметидин. Одновременное применение циметидина в дозе 800 мг в сутки не влечет за собой существенных изменений уровня лерканидипина в плазме крови, но требуется осторожность при применении значительно более высоких доз циметидина, так как биодоступность, а следовательно и гипотензивное действие лерканидипина могут повышаться.
Симвастатин. Если лерканидипин в дозе 20 мг повторно применяли с 40 мг симвастатина, AUC лерканидипина изменялась незначительно, тогда как AUC симвастатина повышалась до 56% и AUC его основного метаболита, β-гидроксикислоты, — до 28%. Маловероятно, что такие изменения клинически значимы. Не ожидается взаимодействия, если лерканидипин принимать утром, а симвастатин — вечером, как показано для препаратов этой группы.
Варфарин. Одновременное применение лерканидипина в дозе 20 мг натощак здоровым добровольцам не изменяло фармакокинетики варфарина.
Диуретики и ингибиторы АПФ. Лерканидипин можно безопасно применять вместе с диуретиками и ингибиторами АПФ.
Другие препараты, влияющие на АД. Как и при применении других антигипертензивных лекарственных средств, усиление гипотензивного действия может наблюдаться при совместном применении лерканидипина с другими лекарственными средствами, влияющими на АД, такими как блокаторы α-адренорецепторов, применяемые при наличии симптомов со стороны мочевых путей, с трициклическими антидепрессантами, нейролептиками. Кроме того, ослабление гипотензивного действия может наблюдаться при одновременном применении с кортикостероидами.
Дети. Исследования взаимодействия проводились только с участием взрослых.

Передозировка

в рамках послерегистрационного опыта сообщалось о нескольких случаях преднамеренной передозировки, которые требовали госпитализации и были связаны с приемом эналаприла/лерканидипина в дозах от 100 до 1000 мг каждого вещества. Симптомы, о которых сообщали (снижение систолического АД, брадикардия, беспокойство, сонливость и боль в боку), могли являться следствием сопутствующего применения других лекарственных препаратов в высоких дозах (например, блокаторов β-адренорецепторов).
Симптомы передозировки эналаприла и лерканидипина по отдельности. Наиболее явные признаки передозировки эналаприла, о которых сообщалось до настоящего времени, это значительная артериальная гипотензия (возникающая примерно через 6 ч после приема таблеток) и сопровождающаяся блокадой ренин-ангиотензиновой системы и ступором. При передозировке ингибиторами АПФ могут развиваться следующие симптомы: острая сосудистая недостаточность, электролитные нарушения, почечная недостаточность, гипервентиляция, тахикардия, усиленное сердцебиение, брадикардия, головокружение, ощущение тревоги и кашель. После приема 300 мг и 440 мг эналаприла уровень эналаприлата в сыворотке крови был выше соответственно в 100 и 200 раз по сравнению с уровнем, обычно наблюдаемым после приема терапевтических доз.
Как и в отношении других дигидропиридинов, передозировка лерканидипина вызывает выраженную периферическую вазодилатацию со значительной артериальной гипотензией и рефлекторной тахикардией. Однако в очень высоких дозах периферическая избирательность может быть потеряна, что приведет к брадикардии и негативному инотропному эффекту. Наиболее распространенными нежелательными реакциями, связанными с передозировкой, были артериальная гипотензия, головокружение, головная боль и сердцебиение.
Лечение при передозировке эналаприла и лерканидипина отдельно.
При передозировке эналаприла рекомендуется провести в/в инфузию физиологического р-ра. При развитии артериальной гипотензии пациента следует перевести в горизонтальное положение. По возможности следует провести инфузию ангиотензина II и/или введение катехоламинов. При оказании помощи сразу после приема таблеток следует принять меры по удалению эналаприла малеата из ЖКТ (например, путем индукции рвоты, промывания желудка, введения абсорбентов или сульфата натрия). Из циркуляторного русла эналаприлат можно вывести с помощью гемодиализа (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ). При стойкой брадикардии показана терапия с использованием кардиостимулятора. При этом следует постоянно контролировать жизненно важные показатели, сывороточные концентрации электролитов и креатинина.
При применении лерканидипина клинически значимая артериальная гипотензия требует активной сердечно-сосудистой поддержки, включая частый контроль сердечной и дыхательной функций, предоставление пациенту горизонтального положения с приподнятыми нижними конечностями и контроль ОЦК и выделения мочи. Учитывая длительное фармакологическое действие лерканидипина, важно следить за сердечно-сосудистым состоянием пациента по меньшей мере в течение 24 ч. Поскольку лекарственное средство обладает высокой связывающей способностью с белками, маловероятно, что диализ будет эффективным. За состоянием пациентов, у которых ожидается интоксикация от умеренной до тяжелой степени, следует наблюдать в условиях строгого ухода.

Условия хранения

при температуре не выше 25 °С. Для защиты от воздействия света и влаги препарат хранить в оригинальной упаковке. Хранить в недоступном для детей месте.

Зверніть увагу!

Інструкція, розміщена на цій сторінці, носить інформаційний характер і призначена виключно з метою ознайомлення.

Не використовуйте це як посібник медичних рекомендацій.

Постановка діагнозу і вибір методики лікування здійснюється тільки вашим лікарем!

Farmaco не несе відповідальності за можливі негативні наслідки, що виникли в результаті використання інформації, розміщеної на сайті farmaco.ua.

Розгорнути текст

Щоб залишити відгук - авторизуйтесь!

Леркамен® АПФ, таблетки вкриті оболонкою, 10 мг + 10 мг, №28Recordati, Італія

Леркамен® АПФ, таблетки вкриті оболонкою, 10 мг + 10 мг, №28
Recordati, Італія