ТІЗАЛУД

Фармакологічні властивості

фармакодинаміка. Тизанідин — релаксант скелетної мускулатури центральної дії. Його основним місцем дії є спинний мозок. Стимулюючи пресинаптичні α₂-адренорецептори, він пригнічує вивільнення амінокислот, які стимулюють рецептори N-метил-D-аспартату (NMDA-рецептори). Внаслідок цього пригнічується полісинаптична передача сигналу на рівні міжнейронних зв’язків у спинному мозку, що відповідає за надмірний тонус м’язів, і тонус м’язів знижується. Тізалуд є ефективним як при гострих болісних спазмах м’язів, так і при хронічній спастичності спинномозкового та церебрального походження. Він знижує опір пасивним рухам, пригнічує спазм та клонічні судоми та покращує силу активних скорочень м’язів.

Фармакокінетика. Всмоктування та розподіл. Тизанідин швидко всмоктується. С_max у плазмі крові досягаються приблизно через 1 год після застосування. Середня абсолютна біодоступність становить 34%. Середній об’єм розподілу стабільного стану (Vss) після в/в застосування становить 2,6 л/кг. Зв’язування з білками плазми — 30%.

Відносно низьке серед пацієнтів відхилення фармакокінетичних параметрів (C_max та AUC) полегшує достовірну попередню оцінку рівнів у плазмі крові після застосування перорально.

Метаболізм/виведення. Лікарський засіб зазнає швидкого та екстенсивного метаболізму в печінці.

Тизанідин метаболізується in vitro переважно CYP 1A2. Метаболіти неактивні. Вони виводяться переважно нирками (70%). Виведення сумарної радіоактивності (тобто субстанції в незміненій формі та метаболітів) є двофазним, зі швидкою початковою фазою (Т_½ = 2,5 год) та повільнішою фазою елімінації (Т_½ = 22 год). Лише невелика кількість субстанції в незміненій формі (близько 2,7%) виводиться нирками. Середній Т_½ субстанції в незміненій формі становить 2–4 год.

Фармакокінетика в окремих групах пацієнтів. У хворих із нирковою недостатністю (кліренс креатиніну менше 25 мл/хв) середнє значення C_max у плазмі крові у 2 рази перевищує цей показник у здорових добровольців, а кінцевий Т_½ подовжується приблизно до 14 год, внаслідок чого АUС зростає в середньому у 6 разів.

Дослідження у пацієнтів з порушеннями функції печінки не проводили.

Тизанідин метаболізується ізоферментом CYP 1A2 в печінці. У пацієнтів з порушеннями функції печінки можуть проявлятися більш високі концентрації субстанції у плазмі крові.

Тізалуд протипоказаний пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки.

Фармакокінетичні дані стосовно пацієнтів літнього віку обмежені.

Стать не впливає на фармакокінетичні властивості тизанідину.

Вплив етнічної та расової належності на фармакінетику тизанідину не вивчали.

Вплив їжі. Одночасне вживання їжі не впливає на фармакокінетичний профіль таблеток Тізалуд. Хоча значення C_max підвищується на третину, це не є клінічно значущим. Істотного впливу на всмоктування не відзначалося.

Показання

· болісний м’язовий спазм;

· спастичність внаслідок розсіяного склерозу;

· спастичність внаслідок ушкоджень спинного мозку;

· спастичність внаслідок ушкоджень головного мозку.

Застосування

Тізалуд має вузький терапевтичний діапазон та високу варіабельність концентрації тизанідину у плазмі крові у різних пацієнтів. Тому важливим є застосування оптимальних доз згідно з потребою пацієнта. Починати лікування слід з низької дози 2 мг, що робить ризик виникнення небажаних ефектів від прийому лікарського засобу мінімальним. За потреби дозу лікарського засобу слід поступово підвищувати з дотриманням усіх необхідних пересторог.

Дорослі. Полегшення болісних м’язових спазмів. Застосовувати 2–4 мг 3 рази на добу. У тяжких випадках перед сном можна прийняти додаткову дозу 2 або 4 мг.

Спастичність при неврологічних порушеннях. Дозу потрібно підбирати індивідуально для кожного пацієнта.

Початкова добова доза не має перевищувати 6 мг, розділених на 3 прийоми. Її можна підвищувати до 2–4 мг два рази поступово з інтервалами 3–7 днів. Зазвичай оптимальний терапевтичний ефект досягається при добовій дозі 12–24 мг, розділеній на 3 або 4 прийоми.

Не слід перевищувати загальну добову дозу 36 мг.

Особливі популяції пацієнтів

Застосування у дітей та підлітків. Досвід застосування лікарського засобу Тізалуд у дітей та підлітків обмежений, тому лікарський засіб не рекомендовано застосовувати у дітей та підлітків.

Застосування у пацієнтів літнього віку. Досвід застосування лікарського засобу у пацієнтів літнього віку обмежений, тому слід дотримуватися обережності при застосуванні лікарського засобу Тізалуд у цієї категорії пацієнтів. Рекомендується розпочинати лікування з найнижчої дози та поступово з обережністю підвищувати її «малими кроками» до досягнення оптимального співвідношення індивідуальної переносимості та терапевтичної ефективності лікарського засобу.

Застосування у пацієнтів з порушенням функції нирок. Для пацієнтів з порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну <25 мл/хв) рекомендована початкова разова добова терапевтична доза становить 2 мг. Підвищення дози відбувається поступово та з обережністю, «малими кроками», до досягнення оптимального співвідношення індивідуальної переносимості та терапевтичної ефективності лікарського засобу. З метою підвищення терапевтичної ефективності слід спочатку підвищити разову дозу, перш ніж перейти до частішого добового прийому лікарського засобу.

Застосування у пацієнтів з порушенням функції печінки. Лікування пацієнтів з тяжкими розладами функції печінки протипоказане. Тізалуд значною мірою метаболізується в печінці. Лікарський засіб слід з обережністю застосовувати при лікуванні пацієнтів з помірно вираженими порушеннями функції печінки. Лікування слід розпочинати з найнижчого дозування; можливе підвищення дози має відбуватися з обережністю та з урахуванням індивідуальної переносимості пацієнтом лікарського засобу Тізалуд.

Переривання лікування. У разі необхідності переривання лікування лікарським засобом дозу слід знижувати повільно та поступово. Особливо це стосується пацієнтів, які отримували підвищену дозу лікарського засобу протягом тривалого часу. Таким чином, знижується ризик розвитку рикошетного підвищення АТ та тахікардії.

Діти. Досвід застосування лікарського засобу в педіатрії обмежений. Призначати Тізалуд дітям не рекомендується.

Протипоказання

· підвищена чутливість до тизанідину або до будь-яких допоміжних речовин лікарського засобу.

· Тяжкі порушення функції печінки.

· Одночасне застосування тизанідину з потужними інгібіторами CYP 1A2, такими як флувоксамін або ципрофлоксацин.

Побічна дія

побічні реакції, такі як сонливість, підвищена втомлюваність, запаморочення, сухість у роті, знижений АТ, нудота, порушення з боку ШКТ та підвищені рівні трансаміназ сироватки крові, зазвичай слабко виражені і скороминущі у пацієнтів, які застосовують низькі дози, рекомендовані для купірування болісного м’язового спазму.

При прийомі доз, вищих за рекомендовані для лікування спастичності, вищезазначені побічні реакції виникають частіше та більш виражені, однак вони рідко бувають настільки серйозними, щоб припиняти лікування. Також можуть виникнути такі побічні реакції: артеріальна гіпотензія, брадикардія, м’язова слабкість, порушення сну, галюцинації та гепатит.

Поява таких симптомів була зареєстрована після раптової відміни тизанідину, зокрема після довготривалого лікування та/або прийому високих добових доз та/або супутньої терапії антигіпертензивними лікарськими засобами. За таких обставин у пацієнтів може виникнути АГ та тахікардія. В окремих випадках така рикошетна АГ може спричинити інсульт. Тому лікування тизанідином не слід припиняти раптово, а тільки шляхом поступового зниження дози.

З боку психіки: безсоння, порушення сну; галюцинації.

З боку ЦНС: сонливість, запаморочення; сплутаність свідомості, вертиго.

З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпотензія; брадикардія; синкопе.

З боку ШКТ: сухість у роті, біль у ШКТ, гастроінтестинальні розлади; нудота.

З боку гепатобіліарної системи: підвищені рівні трансаміназ сироватки крові; гострий гепатит, печінкова недостатність.

З боку скелетно-м’язової системи: м’язова слабкість.

Загальні порушення: підвищена втомлюваність; астенія, синдром відміни, можливе виникнення реакцій гіперчутливості.

З боку органа зору: затуманення зору.

Дослідження: зниження АТ, підвищення рівня трансаміназ.

Особливості застосування

одночасне застосування CYP 1A2-інгібіторів з тизанідином не рекомендується.

Після раптової відміни лікарського засобу або швидкого зниження дози у пацієнтів може виникнути АГ та тахікардія. В окремих випадках така рикошетна АГ може спричинити інсульт. Лікування тизанідином не слід припиняти раптово, а тільки поступово знижуючи дозу.

Для пацієнтів з нирковою недостатністю (кліренс креатиніну <25 мл/хв) рекомендована початкова доза становить 2 мг 1 раз на добу. Дозу слід підвищувати послідовно, невеликими «кроками», з урахуванням ефективності та переносимості. Для досягнення більш вираженого ефекту рекомендується спочатку підвищити дозу, що призначається 1 раз на добу, після чого збільшувати кратність прийому.

Повідомлялося про печінкову недостатність, пов’язану із застосуванням тизанідину, однак у пацієнтів, які отримували добові дози до 12 мг, це спостерігалося рідко. У зв’язку із цим рекомендується контролювати функцію печінки 1 раз на місяць протягом перших 4 міс терапії у тих пацієнтів, яким застосовують тизанідин у дозі 12 мг або вище та в пацієнтів із клінічними симптомами, що вказують на печінкову недостатність (наприклад нудота, втрата апетиту або підвищена втомлюваність невідомої етіології). Застосування лікарського засобу Тізалуд слід припинити, якщо рівні АлАТ або AсАT у сироватці крові перевищують верхню межу норми у 3 рази і більше протягом тривалого періоду.

Артеріальна гіпотензія може виникнути під час застосування тизанідину, а також як результат лікарської взаємодії з інгібіторами CYP 1A2 та/або антигіпертензивними лікарськими засобами.

Повідомлялося про тяжкі форми артеріальної гіпотензії, такі як втрата свідомості та циркуляторний колапс.

Слід дотримуватися обережності при застосуванні даного лікарського засобу із засобами, які подовжують інтервал Q–T (наприклад цизаприд, амітриптилін, азитроміцин).

Обережність необхідна щодо пацієнтів з ІХС та/або серцевою недостатністю. Слід проводити контроль ЕКГ з регулярними інтервалами на початку застосування лікарського засобу Тізалуд у таких пацієнтів.

Перед застосуванням даного лікарського засобу пацієнтам з міастенією гравіс необхідно ретельно оцінювати співвідношення ризик/користь.

Досвід застосування у дітей та підлітків обмежений, тому застосування лікарського засобу Тізалуд не рекомендоване цій категорії пацієнтів.

Слід дотримуватися обережності при застосуванні цього лікарського засобу у пацієнтів літнього віку.

Таблетки Тізалуд містять лактозу. Пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями — непереносимістю галактози, тяжкою недостатністю лактази або глюкозо-галактозним синдромом мальабсорбції — таблетки Тізалуд застосовувати не рекомендується.

Застосування у період вагітності або годування грудьми. Вагітність. Дані щодо застосування лікарського засобу Тізалуд у вагітних обмежені, тому його не слід призначати у період вагітності, за винятком тих випадків, коли потенційна користь для матері перевищує можливий ризик для плода.

Годування грудьми. Встановлено, що тизанідин у незначній кількості проникає у грудне молоко. Тому жінкам, які годують грудьми, лікарський засіб призначати не слід.

Фертильність. Наявні дані свідчать про те, що тизанідин, що застосовувався у дозі 10 мг/кг/добу у самців щурів та у дозі 3 мг/кг/добу у самок щурів, не спричиняв порушення фертильності. Зниження фертильності спостерігалося у самців щурів, які отримували тизанідин у дозі 30 мг/кг/добу та у самок щурів, які отримували препарат у дозі 10 мг/кг/добу. При застосуванні цих доз також спостерігалися седація, втрата маси тіла та атаксія.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Тизанідин може спричинити сонливість, запаморочення та/або артеріальну гіпотензію, таким чином послаблюючи здатність пацієнта керувати автомобілем або працювати з механізмами.

Ризики підвищуються при одночасному вживанні алкоголю.

Тому слід утримуватися від діяльності, що потребує високої концентрації уваги та швидкої реакції, наприклад від керування транспортними засобами або роботи з машинами і механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

одночасне застосування відомих інгібіторів CYP 1A2 може підвищити рівень тизанідину у плазмі крові. Підвищення рівня тизанідину у плазмі крові може призвести до появи симптомів передозування, таких як подовження інтервалу Q–T.

Одночасне застосування відомих індукторів CYP 1A2 може знижувати рівень тизанідину у плазмі крові. Зниження рівня тизанідину у плазмі крові може призвести до зниження терапевтичного ефекту Тізалуду.

Одночасне застосування потужних інгібіторів CYP 1A2, таких як флувоксамін або ципрофлоксацин, з тизанідином протипоказане. Одночасне застосування тизанідину з флувоксаміном збільшує AUC тизанідину в 33 рази, тоді як одночасне застосування тизанідину з ципрофлоксацином збільшує AUC тизанідину в 10 разів. Це може призвести до клінічно значущого та довготривалого зниження АТ, що супроводжується сонливістю, запамороченням та зниженою психомоторною продуктивністю.

Одночасне застосування тизанідину з іншими інгібіторами CYP 1A2, такими як антиаритмічні лікарські засоби (аміодарон, мексилетин, пропафенон), циметидин, деякі фторхінолони (еноксацин, пефлоксацин, норфлоксацин), рофекоксиб, пероральні контрацептиви та тиклопіридин, не рекомендоване. Підвищення рівнів тизанідину у плазмі крові може спричинити симптоми передозування, у тому числі подовження інтервалу Q–T.

Одночасне застосування лікарського засобу Тізалуд з антигіпертензивними лікарськими засобами, включаючи діуретики, може інколи спричинити артеріальну гіпотензію і брадикардію. У деяких пацієнтів, які отримували одночасне лікування антигіпертензивними лікарськими засобами, спостерігалися рикошетна АГ та рикошетна тахікардія при раптовій відміні тизанідину. В окремих випадках рикошетна АГ може спричинити інсульт.

Одночасне застосування лікарського засобу Тізалуд з рифампіцином може призвести до зниження концентрації тизанідину на 50%. Таким чином, терапевтичний ефект може бути знижений при застосуванні рифампіцину протягом терапії лікарським засобом Тізалуд, що може бути клінічно значущим для деяких пацієнтів. Тривалого одночасного застосування слід уникати, та якщо це необхідно, то слід дуже обережно коригувати дозу.

Застосування лікарського засобу Тізалуд призводить до зниження системного впливу тизанідину на 30% у чоловіків, які палять (більше 10 цигарок на добу). Тривале застосування лікарського засобу у чоловіків, які багато палять, потребує призначення більш високих доз лікарського засобу.

Одночасне застосування лікарського засобу Тізалуд та інших ліків центральної дії (наприклад седативних та снодійних засобів (бензодіазепін або баклофен), деяких антигістамінних лікарських засобів та анальгетиків, психотропних засобів, наркотичних засобів) може посилювати ефекти кожного з препаратів та посилювати снодійний ефект Тізалуду. Це стосується, зокрема, одночасного застосування алкоголю, що може непередбачено змінити або посилити ефект Тізалуду та підвищити ризик виникнення побічних реакцій, тому слід утриматися від вживання алкоголю.

Призначення лікарського засобу Тізалуд разом з агоністами α₂-адренорецепторів (наприклад з клонідином) слід уникати у зв’язку з їх потенційним адитивним гіпотензивним ефектом.

Передозування

отримано дуже мало повідомлень щодо передозування лікарського засобу Тізалуд.

Симптоми: нудота, блювання, артеріальна гіпотензія, брадикардія, подовження інтервалу Q–T, запаморочення, міоз, респіраторний дистрес, кома, неспокій, сонливість.

Лікування: для виведення лікарського засобу з організму рекомендується багаторазове застосування активованого вугілля у високих дозах. Форсований діурез, можливо, прискорить виведення лікарського засобу. У подальшому необхідно проводити симптоматичне лікування.

Умови зберігання

при температурі не вище 25 °C.

Актуальна інформація

Міорелаксанти широко застосовуються в лікуванні неврологічної патології різноманітного ґенезу (See S., Ginzburg R., 2008). Тізалуд ― лікарський засіб, що містить у якості діючої речовини тизанідин ― міотонолітичну речовину центральної дії (Ghanavatian S., Derian A., 2019). Тизанідин був схвалений для застосування у США в 1996 р., і на теперішній час щорічно виписується декілька мільйонів рецептів на даний препарат.

Тизанідин, похідний імідазоліну, є агоністом центральної дії пресинаптичних норадренергічних α₂-рецепторів. Його релаксантний вплив реалізується за рахунок того, що збудження вищеназваних рецепторів призводить до порушення вивільнення амінокислот, що збуджують NMDA-рецептори (рецептори N-метил-D-аспартата), а саме глутамат і аспартат, із спинномозкових нейронів.

Найбільше препарат впливає на спінальні полісинаптичні шляхи. Таким чином, це призводить до пригнічення передачі імпульсів між нейронами спинного мозку та, відповідно, зниження тонусу скелетних м’язів. Знижується стимуляція спинних моторних нейронів. Схоже, що опосередковане α₂-рецептором інгібування міжнейрональної активності лежить в основі додаткової антиноцицептивної та протисудомної активності тизанідину.

При прийомі Тізалуду знижується тонус і частота виникнення м’язових спазмів. Тизанідин також має спорідненість до α₁-рецепторів, але меншою мірою, що може пояснити його помірний та короткочасний вплив на серцево-судинну систему порівняно з клонідином, незважаючи на їх структурну та біохімічну схожість (Ghanavatian S., Derian A., 2019).

Коли обирати Тізалуд?

Тизанідин схвалений FDA для лікування спастичності, яка може бути викликана розсіяним склерозом, набутим пошкодженням головного або спинного мозку. Також у багаточисленних дослідженнях було встановлено, що він клінічно ефективний у лікуванні пацієнтів із хронічним шийним та попереково-крижовим болем, міофасціальним болем та регіонарним скелетно-м’язовим больовим синдромом. У результаті досліджень, проведених на тваринах, було встановлено, що дія тизанідину при застосуванні його у периопераційний період та при симптоматичному лікуванні нейропатичного болю, такого як невралгія трійчастого нерва, аналогічна дії клонідину. Також існує інформація щодо можливого застосування тизанідину практикуючими неврологами в комплексній терапії мігрені, головного болю, пов’язаного з відміною анальгетиків, безсоння та в якості протисудомного лікарського засобу (Ghanavatian S., Derian A., 2019).

Міофасціальний больовий синдром важко піддається лікуванню. У дослідженні, у якому взяли участь 29 жінок, було оцінено ефективність та безпеку тизанідину в дозі 12 мг/добу. Сон та інтенсивність болю оцінювали за візуальною аналоговою шкалою (ВАШ, 0–10 балів), якісну оцінку болю пацієнти давали за коротким опитувальником Макгілла (суб’єктивна оцінка за 20 пунктами) на початку дослідження, через 3 і 5 тиж терапії та через 1 тиж після відміни препарату. 24 пацієнти завершили дослідження. Інтенсивність болю значно знизилася порівняно з вихідним рівнем на 3-му та 5-му тижні та через 1 тиж після завершення лікування (р<0,001). Пацієнти відмічали покращення сну порівняно з вихідним рівнем (р<0,001). 89% пацієнтів та 79% лікарів оцінили результати лікування як хороші або чудові. Виходячи з того, що серйозних небажаних побічних реакцій не зафіксували, тизанідин може рекомендуватися для лікування міофасціального синдрому (Malanga G.A. at al., 2002).

Гострий біль у попереку (ГБП) є одним з найбільш розповсюджених станів, які потребують консультації лікаря. При цьому у багатьох пацієнтів виникає рецидив ГБП. Не дивно, що ВООЗ розглядає ГБП як провісник розвитку хронічного болю (Pareek A. et al., 2009). Ефективна стратегія анальгезії є ключовою ланкою терапії, при цьому важливим завданням є зниження токсичності самого лікування.

Комбінація фіксованих доз НПЗП, таких як ацеклофенак, і міорелаксантів скелетних м’язів, таких як тизанідин, може максимізувати знеболення завдяки двом різним механізмам дії.

НПЗП широко застосовуються для симптоматичної терапії болю у спині. Тизанідин же є центральним міорелаксантом скелетних м’язів. Він показаний для симптоматичного лікування болісних м’язових спазмів через м’язово-скелетні порушення та спастичність різного походження у більш високих дозах. Його комбінація із НПЗП переважає за клінічним ефектом монотерапію НПЗП (Pareek A. et al., 2009). Окрім полегшення болю, додавання до лікарської терапії тизанідину дозволяє знизити дозу НПЗП. Окрім того, тизанідин у якості монотерапії достовірно знижує патологічне м’язове напруження та покращує рухову функцію у пацієнтів із ГБП.

Тизанідин та ацеклофенак у якості монотерапії продемонстрували ефективність у симптоматичному лікуванні ГБП. Для оцінки доцільності цієї комбінації лікарських засобів було проведено подвійне сліпе рандомізоване дослідження, у якому взяли участь 197 пацієнтів віком 18–70 років із ГБП. Оцінювалися такі показники, як інтенсивність болю (при рухах, у спокої та вночі; за шкалою ВАШ, 0–10 балів) та полегшення болю (за 5-бальною вербальною рейтинговою шкалою), а також функціональні порушення (модифікований тест Шобера та тест на бічний нахил тіла). Відповідно до отриманих результатів комбінація ацеклофенак-тизанідин значно переважала монотерапію ацеклофенаком стосовно зниження інтенсивності болю (при рухах, у спокої, нічного; р<0,05), збільшення бічного нахилу тіла. При цьому їх комбінація мала сприятливий профіль безпеки (Pareek A. et al., 2009).

За даними деяких вчених, тизанідин може бути ефективним лікарським засобом для полегшення симптомів генералізованої дистонії у дітей як у якості монотерапії, так і як компонент комплексних схем лікування (Pascual-Pascual S.I., 2006).

Травма спинного мозку

Травма спинного мозку (ТСМ) ― розповсюджене захворювання, лише у США відмічається у 1,2 млн людей. Центральний нейропатичний біль є одним з найбільш розповсюджених медичних ускладнень ТСМ. До сучасної стратегії терапії включено опіоїди, протиепілептичні лікарські засоби, такі як габапентин, антиспастичні препарати, такі як баклофен або тизанідин, та трициклічні антидепресанти. Окрім того, рекомендуються додаткові нефармакологічні методи терапії, наприклад фізичні вправи або голковколювання, інтервенційні втручання та психотерапія. При цьому центральний нейропатичний біль у пацієнтів із ТСМ все ще важко піддається лікуванню. До 80% пацієнтів з ТСМ відчувають виражений нейропатичний біль. Раніше препарати для лікування спастичності внаслідок уражень спинного мозку застосовувалися при ТСМ лише для зниження спастичності. На даний же час антиспастичні препарати, такі як баклофен та тизанідин, розглядаються в тому числі у якості препаратів для полегшення центрального нейропатичного болю у пацієнтів із ТСМ. Ефективність тизанідину у зниженні м’язового гіпертонусу та спастичності порівнянна з ефективністю баклофену, проте тизанідин має кращий профіль переносимості та рідше викликає м’язову слабкість. Останніми роками у результаті проведених досліджень було встановлено, що тизанідин зменшує вираженість нейропатичного болю у пацієнтів з ТСМ. Окрім того, у дослідженні за участю 47 хворих, що перенесли інсульт, прийом даного лікарського засобу призвів до значного зниження інтенсивності болю, викликаного м’язовими спазмами (Lee S. et al., 2013).

Існують докази клінічної ефективності тизанідину в лікуванні м’язової спастичності при розсіяному склерозі (Beard S. et al., 2003).

М’язовий гіпертонус при дитячому церебральному паралічі (ДЦП) являє собою серйозну проблему, оскільки важко піддається корекції. Тизанідин ефективно полегшує м’язову спастичність при ДЦП. У одному з досліджень була проведена оцінка толерантності до лікування тизанідином у 45 дітей з ДЦП. Переносимість лікування оцінювалася за допомогою шкали толерантності до лікування. У 79,3% дітей толерантність до терапії була відмінною. Із побічних реакцій у пацієнтів найчастіше відмічали седацію (García R.P. еt al., 2008).

Особливості застосування Тізалуду

Тизанідин приймається перорально. Рекомендується починати з дози 2 мг кожні 6–8 год (але не більше 3 раз/добу) із наступним підвищенням дози, у разі необхідності, до розвитку вираженого зниження спастичності. Максимальна доза становить 36 мг/добу. При лікуванні у високих дозах підвищується ризик розвитку таких побічних ефектів, як тахікардія, зниження АТ, м’язова слабкість, неврологічні порушення (включаючи безсоння та галюцинації).

Абсорбція препарату значно підвищується при прийомі натще.

Якщо говорити про гепатотоксичність тизанідину, то можливе тимчасове безсимптомне підвищення рівня АлАТ/АсАТ у сироватці крові, при цьому перевищення верхньої межі норми в 3 рази і вище спостерігається у близько 5% пацієнтів, які приймали плацебо. Відновлення нормального рівня АлАТ/АсАТ спостерігалося протягом 1–2 міс після припинення терапії.

У зв’язку із цим рекомендується контроль функції печінки у пацієнтів, що приймають тизанідин.

Також при лікуванні Тізалудом можуть спостерігатися втомлюваність, сонливість, запаморочення та сухість у роті.

Для більшості препаратів, які впливають на ЦНС, до припинення терапії необхідним є титрування дози для уникнення синдрому відміни. Синдром відміни тизанідину характеризується підвищенням АТ, тахікардією та неспокоєм. Хоча синдром відміни тизанідину відмічають нечасто, необхідно враховувати можливість його розвитку, особливо у пацієнтів, які приймали препарат у високих дозах, та ретельно контролювати їх самопочуття при припиненні терапії (Suárez-Lledó A. et al., 2018).

Необхідно пам’ятати, що потенційно небезпечним є поєднання застосування Тізалуду та препаратів, які інгібують CYP 1A2, наприклад флувоксаміну, ципрофлоксацину, аміодарону, циметидину, тиклодипіну, рофекоксибу, оральних контрацептивів. Внаслідок пригнічення CYP 1A2 підвищується концентрація Тізалуду у плазмі крові, що призводить до розвитку побічних ефектів та симптомів передозування. На ЕКГ може визначатися подовження інтервалу Q–T. Пацієнти скаржаться на зниження АТ, загальну слабкість, сонливість, загальмованість. Поява цих симптомів потребує негайно припинити терапію та звернутися до лікаря.

Висновки

Тізалуд ― міорелаксант центральної дії, показаний для лікування як гострих м’язових спазмів, так і хронічного м’язового гіпертонусу. Тізалуд діє, зв’язуючись із центральними α₂-адренергічними рецепторами та інгібує пресинаптичні рухові нейрони. Основними показаннями до його застосування є терапія болісних спазмів скелетних м’язів внаслідок розсіяного склерозу, пошкодження головного та спинного мозку. Проте численні клінічні дослідження підтверджують можливість застосування тизанідину при більш широкому спектрі неврологічної патології. Тізалуд характеризується хорошою переносимістю, побічні ефекти відмічаються нечасто та їх розвиток більш вірогідний при терапії високими дозами. При призначенні Тізалуду у складі комплексної терапії слід обов’язково враховувати потенційні лікарські взаємодії між препаратами. Систематичні огляди та метааналізи підтверджують обґрунтованість застосування релаксантів скелетних м’язів, у тому числі тизанідину, для короткочасного полегшення гострого болю в попереку, у разі недостатньої ефективності або непереносимості НПЗП, а також для зниження їх дози. Седативні властивості тизанідину можуть допомогти пацієнтам із безсонням, яке викликане болісними м’язовими спазмами (See S., Ginzburg R., 2008).