Діокор Соло 80, таблетки вкриті плівковою оболонкою, 80 мг, №30
Фарма Старт, Україна

Фармакологічні властивості

фармакодинаміка. Валсартан є активним специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину ІІ, призначеним для застосування внутрішньо. Він діє вибірково на рецептори підтипу АТ₁, відповідальні за відомі ефекти ангіотензину ІІ. Підвищені рівні ангіотензину ІІ у плазмі крові після блокади АТ₁-рецепторів валсартаном можуть стимулювати неблокований АТ₂–рецептор, який урівноважує ефект АТ₁-рецептора. Валсартан не виявляє будь-якої часткової активності агоніста відносно АТ₁–рецептора, але має набагато більшу (приблизно у 20 000 разів) спорідненість з АТ₁-рецептором, ніж з АТ₂-рецептором. Валсартан не пригнічує АПФ (ангіотензинперетворювальний фермент), відомий також під назвою кінінази ІІ, який перетворює ангіотензин І в ангіотензин ІІ і руйнує брадикінін. Застосування препарату пацієнтам з АГ призводить до зниження АТ без впливу на частоту пульсу. Початок гіпотензивної дії відзначається у межах 2 год, максимум — у межах 4–6 год після прийому внутрішньо; тривалість дії — понад 24 год. Максимальний терапевтичний ефект розвивається через 4 тиж від початку лікування і зберігається при тривалій терапії. При застосуванні з гідрохлоротіазидом досягається значне додаткове зниження АТ. Раптова відміна препарату не супроводжується розвитком синдрому відміни. При тривалому застосуванні препарату пацієнтам з АГ встановлено, що він істотно не впливав на рівень загального ХС, сечової кислоти, а також при дослідженнях натще — на концентрацію ТГ і глюкози в сироватці крові. Застосування препарату призводить до зменшення кількості випадків госпіталізації з приводу серцевої недостатності, до уповільнення прогресування серцевої недостатності, поліпшення функціонального класу за класифікацією NYHA, збільшення фракції викиду, а також зменшення вираженості симптомів серцевої недостатності та покращання якості життя порівняно з плацебо.

Відомо, що VALIANT-дослідження продемонструвало ефективність валсартану, як і каптоприлу, для зниження загальної летальності після інфаркту міокарда. Валсартан був також ефективним для зниження летальності від серцево-судинної патології та випадків госпіталізації внаслідок серцевої недостатності, а також рецидивуючого інфаркту міокарда. Валсартан позитивно впливав на такий показник, як період часу після перенесеного гострого інфаркту міокарда до появи перших проявів серцево-судинної патології, які призводять до летального наслідку.

Діти. Відомо, що антигіпертензивний ефект валсартану оцінювали у 4 рандомізованих подвійних сліпих клінічних дослідженнях у 561 дитини віком 6–18 років та у 165 дітей віком 1–6 років. Порушення з боку нирок і сечовивідних шляхів та ожиріння були найбільш частими основними медичними умовами, що спричиняють АГ у дітей, включених у ці дослідження.

Клінічний досвід щодо застосування у дітей віком від 6 років. Повідомлялося, що у ході клінічного дослідження за участю 261 дитини з АГ віком 6–16 років пацієнти з масою тіла <35 кг отримували 10; 40 або 80 мг валсартану на добу (низькі, середні та високі дози), пацієнти з масою тіла ?35 кг отримували 20; 80 і 160 мг валсартану на добу (низькі, середні та високі дози). Наприкінці 2-го тижня валсартан знижував систолічний та діастолічний АТ залежно від дози. У цілому три рівні дози валсартану (низька, середня та висока) достовірно знижували систолічний АТ на 8; 10; 12 мм рт. ст. від вихідного рівня відповідно.

Клінічний досвід щодо застосування у дітей віком до 6 років. Валсартан не рекомендується для застосування у цій віковій категорії.

Фармакокінетика

Всмоктування. Після перорального застосування валсартану C_max у плазмі крові досягається протягом 2–4 год, у формі розчину — через 1–2 год. Середня абсолютна біодоступність таблеток та розчину препарату становить 23 і 39% відповідно. Їжа знижує експозицію (як визначено за AUC) валсартану приблизно на 40% і C_max у плазмі крові — приблизно на 50%, хоча концентрація валсартану у плазмі крові, починаючи приблизно з 8 год після прийому препарату, аналогічна у групах прийому препарату натще і після прийому їжі. Проте зменшення AUC не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту, тому валсартан можна приймати як під час їди, так і натще.

Розподіл. Об’єм розподілу валсартану в рівноважному стані після в/в застосування становить близько 17 л, вказуючи на те, що валсартан не розподіляється екстенсивно у тканинах. Валсартан значною мірою зв’язується з білками сироватки крові (94–97%), в основному з альбуміном сироватки крові.

Біотрансформація. Валсартан не метаболізується значною мірою, оскільки лише близько 20% дози виводиться у вигляді метаболітів. Гідроксиметаболіт визначали у плазмі крові у низьких концентраціях (менше ніж 10% AUC валсартану). Цей метаболіт є фармакологічно неактивним.

Виведення. Фармакокінетична крива валсартану має мультиекспоненціальний характер (Т_??<1 год і T_?? близько 9 год). Валсартан виводиться переважно через жовч з калом (близько 83% дози) та нирками із сечею (близько 13% дози), головним чином у незміненому вигляді. Після в/в введення плазмовий кліренс валсартану становить близько 2 л/год, а нирковий кліренс — 0,62 л/год (близько 30% загального кліренсу). Т_? валсартану становить 6 год.

Пацієнти із серцевою недостатністю (таблетки 80 та 160 мг). Середній час досягнення C_max і Т_? валсартану у пацієнтів із серцевою недостатністю й у здорових добровольців аналогічні. Величини AUC та C_max валсартану є майже пропорційними підвищенню дози вище клінічного діапазону дозування (40–160 мг 2 рази на добу). Середній коефіцієнт кумуляції становить близько 1,7. Передбачуваний кліренс валсартану після перорального застосування становить близько 4,5 л/год. Вік не впливає на передбачуваний кліренс у пацієнтів із серцевою недостатністю.

Фармакокінетика в окремих групах пацієнтів

Пацієнти літнього віку. У деяких пацієнтів літнього віку системний вплив валсартану був дещо більше виражений, ніж у пацієнтів молодого віку, однак не продемонстровано будь-якої клінічної значущості цього.

Пацієнти з порушенням функції нирок. Не виявлено кореляції між функцією нирок і системним впливом валсартану. Тому пацієнтам із порушенням функції нирок (кліренс креатиніну >10 мл/хв) корекція дози препарату не потрібна. На сьогодні немає даних щодо безпеки застосування пацієнтам із кліренсом креатиніну <10 мл/хв та пацієнтам, яким проводять діаліз, тому валсартан слід застосовувати з обережністю цим пацієнтам. Валсартан має високий ступінь зв’язування з білками плазми крові, його виведення при гемодіалізі малоймовірне.

Пацієнти з порушенням функції печінки. Близько 70% дози препарату, що всмокталася, екскретується з жовчю, переважно в незміненому вигляді. Валсартан не піддається значній біотрансформації, і, як можна очікувати, системний вплив валсартану не корелює зі ступенем порушень функції печінки. Тому для пацієнтів із печінковою недостатністю небіліарного походження і за відсутності холестазу корекція дози валсартану не потрібна. Було показано, що у пацієнтів із біліарним цирозом печінки або обструкцією жовчовивідних шляхів AUC валсартану збільшується приблизно в 2 рази.

Діти. Відомо, що під час дослідження за участю 26 дітей з АГ (віком 1–16 років), які отримували разову дозу суспензії валсартану (середня доза 0,9–2 мг/кг, максимальна доза 80 мг), кліренс (л/год/кг) валсартану був порівнянним в усьому віковому діапазоні 1–16 років з аналогічним кліренсом у дорослих, які застосовували такий самий препарат.

Пацієнти з порушенням функції нирок. Застосування препарату у дітей із кліренсом креатиніну <30 мл/хв та дітей, яким проводять діаліз, не вивчалося, тому валсартан не рекомендується таким пацієнтам. Дітям із кліренсом креатиніну >30 мл/хв корекція дози не потрібна. Слід ретельно контролювати функцію нирок та рівень калію у плазмі крові.

Показання

АГ.

Лікування АГ у дорослих та дітей віком 6–18 років.

Постінфарктний стан. Лікування клінічно стабільних дорослих пацієнтів із симптоматичною серцевою недостатністю або безсимптомною систолічною дисфункцією лівого шлуночка після нещодавно (12 год — 10 діб) перенесеного інфаркту міокарда.

Серцева недостатність. Лікування симптоматичної серцевої недостатності у дорослих пацієнтів, коли не можна застосовувати інгібітори AПФ, або як допоміжна терапія з інгібіторами АПФ, коли не можна застосовувати блокатори ?–адренорецепторів.

Застосування

Діокор Соло можна застосовувати незалежно від прийому їжі, таблетки слід запивати водою.

Дозування

АГ. Рекомендована початкова доза Діокор Соло становить 80 мг 1 раз на добу. Антигіпертензивний ефект досягається протягом 2 тиж, а максимальний ефект — протягом 4 тиж. Деяким пацієнтам з неадекватно контрольованим АТ дозу можна підвищити до 160 мг та до максимальної — 320 мг.

Діокор Соло можна також застосовувати з іншими антигіпертензивними засобами. Одночасне застосування діуретиків, таких як гідрохлоротіазид, буде ще більше знижувати АТ у таких пацієнтів.

Нещодавно перенесений інфаркт міокарда. Терапію клінічно стабільним пацієнтам можна розпочинати вже через 12 год після перенесення інфаркту міокарда. Після початкової дози валсартану 20 мг (таблетки не мають бути розділені на ті самі дози, необхідно приймати лікарські форми у відповідному дозуванні) 2 рази на добу слід підвищити дозу до 40 мг (таблетки не мають бути розділені на ті самі дози, необхідно приймати лікарські форми у відповідному дозуванні), 80 та 160 мг 2 рази на добу протягом наступних кількох тижнів.

Цільова максимальна доза становить 160 мг 2 рази на добу. Загалом рекомендується, щоб рівень дозування 80 мг 2 рази на добу був досягнутий через 2 тиж після початку лікування і максимальна доза 160 мг 2 рази на добу була досягнута через 3 міс залежно від переносимості пацієнтом лікування. При виникненні симптоматичної артеріальної гіпотензії або ниркової дисфункції слід розглянути питання щодо зниження дози.

Валсартан можна застосовувати пацієнтам, які лікувалися іншими препаратами після перенесеного інфаркту міокарда, наприклад тромболітиками, ацетилсаліциловою кислотою, блокаторами ?-адренорецепторів, статинами та діуретиками. Комбінація з інгібіторами АПФ не рекомендується.

Пацієнтам після перенесеного інфаркту міокарда завжди необхідно проводити моніторинг функції нирок.

Серцева недостатність. Рекомендована початкова доза валсартану становить 40 мг (таблетки не мають бути розділені на ті самі дози, необхідно приймати лікарські форми у відповідному дозуванні) 2 рази на добу. Поступове підвищення дози до 80 та 160 мг 2 рази на добу слід здійснювати з інтервалами не менше ніж 2 тиж до найвищої дози залежно від переносимості пацієнтом. Слід розглянути питання про зниження дози супутніх діуретиків. Максимальна добова доза, яку застосовували під час клінічних випробувань, становила 320 мг і була розподілена на кілька прийомів.

Валсартан можна застосовувати в комбінації з іншими препаратами для лікування серцевої недостатності. Однак потрійна комбінація інгібітора АПФ, блокатора ?-адренорецепторів та валсартану не рекомендується.

Пацієнтам із серцевою недостатністю необхідний моніторинг функції нирок.

Застосування в окремих групах пацієнтів

Пацієнти літнього віку. Пацієнтам літнього віку корекція дози не потрібна.

Ниркова недостатність. Дорослим пацієнтам із кліренсом креатиніну >10 мл/хв корекція дози не потрібна. Одночасне застосування Діокор Соло з аліскіреном у пацієнтів з порушенням функції нирок (швидкість гломерулярної фільтрації (ШГФ) <60 мл/хв/1,73 м²) протипоказане.

Цукровий діабет. Одночасне застосування Діокор Соло з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом протипоказане.

Печінкова недостатність. Діокор Соло протипоказаний пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю, біліарним цирозом та пацієнтам із холестазом. Для пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості без холестазу доза валсартану не повинна перевищувати 80 мг.

Діти. Діокор Соло застосовують для лікування АГ у дітей віком 6–18 років. Безпека та ефективність застосування Діокор Соло у дітей віком 1–6 років не встановлені. Препарат не рекомендований для лікування серцевої недостатності або постінфарктного стану у дітей через відсутність даних щодо безпеки та ефективності.

АГ у дітей. Діти та підлітки віком 6–18 років. Початкова доза становить 40 мг (таблетки не мають бути розділені на ті самі дози, необхідно приймати лікарські форми у відповідному дозуванні) 1 раз на добу для дітей з масою тіла <35 кг та 80 мг 1 раз на добу для дітей з масою тіла ?35 кг. Слід коригувати дозу залежно від реакції АТ. Максимальні дози, досліджені під час клінічних випробувань, наведено у табл. 1.

Дози, вищі від зазначених, не досліджувалися, тому не рекомендуються.

Таблиця 1

Діти віком до 6 років

Безпека та ефективність Діокор Соло дітям 1–6 років не встановлені.

Діти віком 6–18 років із нирковою недостатністю. Застосування дітям із кліренсом креатиніну <30 мл/хв та дітям, яким проводять діаліз, не досліджене, тому валсартан не рекомендується застосовувати таким пацієнтам. Дітям із кліренсом креатиніну >30 мл/хв корекція дози не потрібна. Необхідно ретельно контролювати ниркову функцію та рівні калію у сироватці крові.

Діти віком 6–18 років із печінковою недостатністю. Як і дорослим, Діокор Соло протипоказаний дітям з тяжкою печінковою недостатністю, біліарним цирозом та пацієнтам з холестазом. Клінічний досвід застосування Діокор Соло у дітей з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості обмежений. Доза валсартану не повинна перевищувати 80 мг для таких пацієнтів.

Серцева недостатність та нещодавно перенесений інфаркт міокарда у дітей. Діокор Соло не рекомендується для лікування серцевої недостатності або нещодавно перенесеного інфаркту міокарда у дітей через відсутність даних щодо безпеки та ефективності.

Протипоказання

• підвищена чутливість до валсартану чи будь-якої допоміжної речовини;
• вагітність або планування вагітності (див. Застосування у період вагітності або годування груддю);
• вроджений ангіоневротичний набряк або такий, що розвинувся під час попереднього лікування інгібітором АПФ або антагоністом рецепторів ангіотензину II;
• одночасне застосування антагоністів рецептора ангіотензину, включаючи Діокор Соло, або інгібіторів АПФ з аліскіреном пацієнтам з цукровим діабетом (1-го чи 2-го типу) або порушенням функції нирок (ШГФ <60 мл/хв);
• відсутні дані стосовно пацієнтів з вираженим порушенням функції нирок (кліренс креатиніну <10 мл/хв).

Побічна дія

АГ/серцева недостатність/інфаркт міокарда. Зазначено, що під час контрольованих клінічних досліджень у дорослих пацієнтів з АГ частота побічних реакцій при прийомі плацебо відповідала такій при прийомі валсартану. Виявилося, що частота виникнення побічних реакцій не пов’язана з дозою або тривалістю лікування, а також не залежить від статі, віку або раси пацієнта.

Побічні реакції, зареєстровані в ході клінічних, постмаркетингових та лабораторних досліджень, вказані нижче за класами систем органів.

Стосовно побічних реакцій з категорій «дуже рідко», «рідко» та «нечасто», що не підлягали виявленню в рамках клінічних випробувань, був проведений кумулятивний пошук у системі даних з безпеки.

Частота виникнення побічних реакцій оцінюється таким чином: дуже часто (>1/10), часто (>1/100, <1/10), нечасто (>1/1000, <1/100), рідко (>1/10 000, <1/1000), дуже рідко (<1/100 000), включаючи окремі повідомлення. У кожній групі частоти побічні реакції представлені в порядку зменшення серйозності.

Побічні реакції, зареєстровані під час постмаркетингових і лабораторних досліджень, для яких неможливо визначити частоту виникнення, вказані з частотою «невідомо».

Таблиця 2

*Повідомлялося пацієнтами у постінфарктному стані.

^#Повідомлялося пацієнтами із серцевою недостатністю.

**Нечасто повідомлялося пацієнтами в постінфарктному стані.

^##Повідомлялося частіше пацієнтами із серцевою недостатністю (часто — запаморочення, порушення функції нирок, гіпотензія; нечасто — головний біль, нудота).

Результати лабораторних досліджень. Відомо, що в поодиноких випадках валсартан викликав зниження рівня гемоглобіну і числа гематокриту. У контрольованих клінічних дослідженнях у 0,8 і 0,4% пацієнтів, які отримували Діокор Соло, виявлено значне зниження (>20%) числа гематокриту і рівня гемоглобіну відповідно. Порівняно з цим, у 0,1% пацієнтів, що отримували плацебо, відмічалося зниження обох параметрів — і числа гематокриту, і рівня гемоглобіну.

Повідомлялося, що в контрольованих клінічних дослідженнях нейтропенія відмічена в 1,9% пацієнтів, які лікувалися валсартаном, порівняно з 1,6% пацієнтів, що лікувалися інгібітором АПФ. Зазначено, що в контрольованих клінічних дослідженнях за участю пацієнтів з АГ виявлено значне підвищення рівня креатиніну в плазмі крові, калію і загального білірубіну відповідно у 0,8; 4,4 і 6% пацієнтів, які лікувалися валсартаном, порівняно з 1,6; 6,4 і 12,9% пацієнтів, що приймали інгібітор АПФ.

Повідомлялося про окремі випадки підвищення параметрів функції печінки у пацієнтів, які лікувалися валсартаном. Будь-якого спеціального моніторингу лабораторних параметрів не потребують пацієнти з АГ, які отримують терапію валсартаном. У разі серцевої недостатності більше ніж на 50% підвищувався рівень креатиніну у плазмі крові у 3,9% пацієнтів, які приймали валсартан, порівняно з 0,9% пацієнтів, що приймали плацебо, а підвищення рівня калію у плазмі крові більше ніж на 20% відмічено у 10% пацієнтів, які приймали валсартан, порівняно з 5,1% пацієнтів, що приймали плацебо.

Відомо, що в дослідженнях серцевої недостатності спостерігали підвищення рівня азоту сечовини в крові у 16,6% пацієнтів, що приймали валсартан, порівняно з 6,3% пацієнтів, які приймали плацебо. У 4,2% пацієнтів, які отримували валсартан, 4,8% пацієнтів, яких лікували комбінацією валсартану і каптоприлу, і у 3,4% пацієнтів, яких лікували каптоприлом, у постінфарктний період виявлено підвищення рівня креатиніну в плазмі крові у 2 рази.

Кількість випадків припинення прийому лікарського засобу через побічні реакції була нижчою в групі, що лікувалася валсартаном, порівняно з групою, що приймала каптоприл (5,8% проти 7,7% відповідно).

Діти

АГ. Відомо, що антигіпертензивний ефект валсартану було оцінено в ході двох рандомізованих подвійних сліпих клінічних досліджень у 561 дитини віком 6–18 років. За винятком окремих порушень з боку травного тракту (таких як біль у животі, нудота, блювання) та запаморочення, не визначено значущих відмінностей щодо типу, частоти та серйозності небажаних реакцій між профілем безпеки для дітей віком 6–18 років та раніше зареєстрованим профілем безпеки для дорослих пацієнтів.

Нейрокогнітивна оцінка та оцінка розвитку дітей віком 6–16 років не виявила клінічно значущого загального негативного наслідку після лікування Діокор Соло тривалістю до 1 року.

Відомо, що у подвійному сліпому рандомізованому дослідженні за участю 90 дітей віком 1–6 років, що було продовжено у вигляді відкритого дослідження тривалістю 1 рік, було зареєстровано 2 випадки смерті та окремі випадки вираженого підвищення печінкових трансаміназ. Ці випадки спостерігалися у популяції зі значними супутніми захворюваннями. Причинно-наслідкового зв’язку не встановлено. У другому дослідженні, у якому було рандомізовано 75 дітей віком 1–6 років, істотного підвищення печінкових трансаміназ або летальних випадків під час лікування валсартаном не відмічено.

Гіперкаліємія частіше спостерігалася у дітей віком 6–18 років з основними хронічними захворюваннями нирок.

Профіль безпеки, виявлений у ході контрольованих клінічних досліджень у дорослих пацієнтів після інфаркту міокарда та/або із серцевою недостатністю, відрізняється від загального профілю безпеки у хворих з АГ. Це може стосуватися пацієнтів з основним захворюванням. Побічні реакції, які виявлені у дорослих пацієнтів після інфаркту міокарда та/або із серцевою недостатністю, зазначені у табл. 2.

Особливості застосування

гіперкаліємія. Супутнє застосування добавок калію, калійзберігаючих діуретиків, замінників солі, що містять калій, або інших засобів, що можуть підвищити рівні калію (гепарин тощо), не рекомендується. За необхідності слід контролювати рівень калію.

Порушення функції нирок. Дотепер немає даних щодо безпеки застосування препарату у пацієнтів із кліренсом креатиніну <10 мл/хв та пацієнтів, яким проводять діаліз, тому валсартан слід застосовувати у них з обережністю. Дорослим пацієнтам із кліренсом креатиніну >10 мл/хв корекція дози не потрібна.

Одночасне застосування антагоністів рецептора ангіотензину, включаючи Діокор Соло, або інгібіторів АПФ з аліскіреном у пацієнтів з порушенням функції нирок (ШГФ <60 мл/хв/1,73 м²) протипоказане.

Порушення функції печінки. Пацієнтам з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості без холестазу Діокор Соло слід застосовувати з обережністю.

Пацієнти з дефіцитом в організмі натрію та/або ОЦК. У пацієнтів з тяжким ступенем дефіциту натрію та/або ОЦК в організмі, наприклад у тих, хто отримує високі дози діуретиків, в окремих випадках після початку терапії Діокором Соло, може спостерігатися симптоматична артеріальна гіпотензія. Перед початком терапії Діокором Соло слід провести корекцію вмісту в організмі натрію та/або ОЦК, наприклад, шляхом зниження дози діуретика.

Стеноз ниркової артерії. У пацієнтів із двобічним стенозом ниркової артерії або стенозом єдиної нирки безпеку застосування Діокор Соло не встановлено. Відомо, що короткочасне застосування препарату у 12 пацієнтів із вазоренальною АГ, що є вторинною внаслідок однобічного стенозу ниркової артерії, не спричинює істотних змін гемодинамічних параметрів нирок, креатиніну сироватки або азоту сечовини у крові. Оскільки інші лікарські засоби, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РААС), можуть підвищувати рівень сечовини у крові й креатиніну в сироватці крові у пацієнтів з однобічним стенозом ниркової артерії, як захід безпеки рекомендується моніторинг ниркової функції при лікуванні валсартаном.

Трансплантація нирки. На сьогодні немає даних щодо безпеки застосування Діокор Соло у пацієнтів, яким нещодавно проведено трансплантацію нирки.

Первинний гіперальдостеронізм. Пацієнтам із первинним гіперальдостеронізмом не слід застосовувати Діокор Соло, оскільки у них не активована РААС.

Стеноз аортального та мітрального клапанів, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і інші вазодилататори, з особливою обережністю призначають препарат пацієнтам зі стенозом аортального або мітрального клапана або обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.

Вагітність. Антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ протипоказані в період вагітності. Якщо продовження лікування препаратом вважається за необхідне, пацієнткам, які планують вагітність, слід змінити препарат на альтернативні антигіпертензивні засоби зі встановленим профілем безпеки щодо застосування в період вагітності. Якщо підтверджено вагітність, лікування слід негайно припинити й у разі необхідності розпочати альтернативну терапію.

Нещодавно перенесений інфаркт міокарда. Комбінація каптоприлу та валсартану не зумовила додаткового клінічного ефекту, натомість ризик розвитку небажаних реакцій підвищився порівняно з таким при монотерапії відповідними препаратами. Таким чином, комбінація валсартану з інгібітором АПФ не рекомендується.

Слід дотримуватися обережності пацієнтам після інфаркту міокарда. Оцінка пацієнтів після інфаркту міокарда завжди повинна включати оцінку функції нирок.

Застосування Діокор Соло у пацієнтів після інфаркту міокарда часто призводить до деякого зниження АТ, що зазвичай призводить до необхідності припиняти терапію через тривалу симптоматичну артеріальну гіпотензію за умови дотримання інструкцій щодо дозування.

Серцева недостатність. У пацієнтів із серцевою недостатністю потрійна комбінація інгібітора АПФ, блокатора ?-адренорецепторів та Діокор Соло не показала будь-яких клінічних ефектів. Ця комбінація, ймовірно, підвищує ризик розвитку небажаних ефектів, тому не рекомендується. Потрійна комбінація інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів мінералокортикоїдів та валсартану також не рекомендується. Такі комбінації можна використовувати тільки під наглядом фахівця і за умови ретельного моніторингу функції нирок, рівня електролітів і АТ. Дослідження безпеки та ефективності застосування Діокор Соло у дітей не проводилися.

Ангіоневротичний набряк в анамнезі. При застосуванні валсартану повідомлялося про розвиток у пацієнтів ангіоневротичного набряку, у тому числі набряку гортані та голосової щілини, що призводить до обструкції дихальних шляхів та/або набряку обличчя, губ, глотки та/або язика; у деяких із цих пацієнтів розвиток ангіоневротичного набряку спостерігався і раніше при застосуванні інших препаратів, у тому числі інгібіторів АПФ. Розвиток ангіоневротичного набряку потребує негайного припинення застосування Діокор Соло. Повторно призначати Діокор Соло таким пацієнтам не слід.

Інші умови при стимуляції РААС. У пацієнтів, у яких функція нирок може залежати від активності РААС (наприклад пацієнти з тяжкою застійною серцевою недостатністю), лікування інгібіторами АПФ було пов’язане з олігурією та/або прогресуючою азотемією і в окремих випадках — з гострою нирковою недостатністю та/або летальним наслідком. Оскільки валсартан є антагоністом ангіотензину II, не можна виключити, що застосування Діокор Соло може бути пов’язане з порушенням функції нирок.

Подвійна блокада РААС. Поєднане застосування препаратів групи антагоністів рецепторів ангіотензину, у тому числі Діокор Соло, з іншими препаратами, що діють на РААС, пов’язане з підвищенням частоти розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та змін функції нирок порівняно з монотерапією. Рекомендується моніторинг АТ, функції нирок та рівня електролітів у пацієнтів, які отримують Діокор Соло та інші препарати, що впливають на РААС.

Діти

Порушення функції нирок. Застосування у дітей із кліренсом креатиніну <30 мл/хв та дітей, яким проводять діаліз, не вивчалося, тому валсартан не рекомендується призначати таким пацієнтам. Дітям із кліренсом креатиніну >30 мл/хв корекція дози не потрібна. Слід ретельно контролювати функцію нирок та рівень калію в сироватці крові під час лікування валсартаном. Це стосується, зокрема, випадків, коли валсартан застосовують за наявності інших умов (висока температура тіла, дегідратація), що, імовірно, порушують функцію нирок. Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину, включаючи Діокор Соло, або інгібіторів АПФ з аліскіреном пацієнтам з порушенням функції нирок (ШГФ <60 мл/хв/1,73 м²) протипоказане.

Порушення функції печінки. Як і дорослим, Діокор Соло протипоказаний для застосування у дітей з тяжкою печінковою недостатністю, біліарним цирозом печінки і з холестазом. Існує обмежений клінічний досвід застосування Діокор Соло у дітей із печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості. Доза валсартану не повинна перевищувати 80 мг для таких пацієнтів.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ протипоказане вагітним або жінкам, які планують завагітніти.

Епідеміологічні дані щодо ризику тератогенного впливу внаслідок застосування інгібіторів АПФ протягом І триместру вагітності непереконливі, проте незначне підвищення ризику не можна виключити. Оскільки немає контрольованих епідеміологічних даних щодо ризику при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ, ризик тератогенного впливу може існувати і для цього класу препаратів. За винятком випадків, коли продовження терапії вважається за необхідне, пацієнткам, які планують вагітність, слід призначити альтернативну антигіпертензивну терапію зі встановленим профілем безпеки щодо застосування в період вагітності. Якщо діагностовано вагітність, лікування антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ потрібно негайно припинити і в разі необхідності замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування у вагітних.

Відомо, що застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ у ІІ і ІІІ триместр вагітності індукує у людини фетотоксичність (послаблення функції нирок, олігогідрамніон, затримка осифікації кісток черепа) і неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).

Якщо з ІІ триместру вагітності застосовували антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, рекомендовано провести ультразвукове обстеження для перевірки функції нирок і стану кісток черепа.

Стан новонароджених, матері яких застосовували антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, слід ретельно перевіряти щодо розвитку артеріальної гіпотензії.

Через відсутність інформації щодо застосування валсартану в період годування груддю Діокор Соло не рекомендується застосовувати жінкам, які годують груддю.

Фертильність. Валсартан у дозах до 200 мг/кг/добу не спричиняв небажаного впливу на репродуктивну функцію у щурів. Доза 200 мг/кг/добу у 6 разів перевищує максимальну рекомендовану дозу для людини в перерахунку на мг/м² (розрахунки проводили для перорального застосування дози 320 мг/добу пацієнтам з масою тіла 60 кг).

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Досліджень щодо впливу на здатність керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами не проводили. Слід мати на увазі, що під час лікування препаратом можливе виникнення запаморочення або слабкості.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

подвійна блокада РААС препаратами груп антагоністів рецепторів ангіотензину, інгібіторів АПФ або аліскіреном. Поєднане застосування препаратів групи антагоністів рецепторів ангіотензину, у тому числі Діокор Соло, з іншими препаратами, що діють на РААС, пов’язане з підвищенням частоти розвитку артеріальної гіпотензії, синкопе, гіперкаліємії та змін функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з монотерапією. Подвійна блокада РААС у зв’язку з комбінованим застосуванням інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину або аліскірену, таким чином, не рекомендується. Якщо терапія за допомогою подвійної блокади РААС вважається абсолютно необхідною, її слід проводити тільки під наглядом фахівця і за умови дотримання ретельного моніторингу функції нирок, рівня електролітів та АТ.

Одночасне застосування антагоністів рецептора ангіотензину, включаючи Діокор Соло, або інгібіторів АПФ з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (ШГФ <60 мл/хв) протипоказане.

Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину, включаючи Діокор Соло, або інгібіторів АПФ з аліскіреном протипоказане пацієнтам з цукровим діабетом 1-го та 2-го типів. Інгібітори АПФ, включаючи Діокор Соло і антагоністи рецепторів ангіотензину, не слід застосовувати одночасно у пацієнтів з діабетичною нефропатією.

Одночасне застосування не рекомендоване

Літій. Про зворотне підвищення концентрації літію в сироватці крові й токсичність повідомлялося протягом одночасного застосування інгібіторів АПФ. У зв’язку з відсутністю досвіду одночасного застосування валсартану і літію така комбінація не рекомендована. Якщо комбінація вважається необхідною, рекомендовано проводити ретельний моніторинг рівня літію в сироватці крові.

Калій. Калійзберігаючі діуретики (наприклад спіронолактон, тріамтерен, амілорид), добавки калію, замінники солі, що містять калій, та інші лікарські засоби, які можуть підвищувати рівень калію (гепарин тощо), можуть призвести до підвищення рівня калію в сироватці крові, у пацієнтів з серцевою недостатністю — до підвищення рівня креатиніну.

Якщо застосування лікарського засобу, що впливає на рівень калію, вважається за необхідне в поєднанні з валсартаном, рекомендується контроль рівня калію у плазмі крові.

При одночасному застосуванні потрібна обережність

НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилову кислоту >3 г/добу та неселективні НПЗП. При одночасному застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ з НПЗП можливе ослаблення антигіпертензивного ефекту. Крім того, одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ та НПЗП може призвести до підвищеного ризику погіршення ниркової функції та підвищення рівня калію у сироватці крові. Тому на початку лікування рекомендований контроль ниркової функції, а також відповідна гідратація пацієнта.

Транспортери. За результатами досліджень in vitro валсартан є субстратом для печінкового транспортера захоплення OATP1B1/OATP1B3 та печінкового транспортера виведення MRP2. Клінічне значення цих даних невідоме. У разі одночасного застосування інгібіторів транспортера OATP1B1 (наприклад рифампіцину, циклоспорину) або MRP2 (наприклад ритонавіру) може збільшитися системна експозиція валсартану. Слід дотримуватися належних заходів на початку та в кінці поєднаного застосування цих лікарських засобів.

Інші. У ході досліджень взаємодії лікарських засобів з валсартаном не виявлено клінічно значущої взаємодії з валсартаном або будь-якою з таких речовин: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлоротіазид, амлодипін, глібенкламід.

Діти. Рекомендується обережність при одночасному застосуванні у дітей та підлітків з АГ валсартану та інших препаратів, що пригнічують РААС, яка може підвищити рівень калію в сироватці крові. Необхідно ретельно контролювати функцію нирок та рівень калію в сироватці крові.

Передозування

внаслідок передозування Діокору Соло ймовірний розвиток вираженої артеріальної гіпотензії, що може призвести до пригнічення свідомості, судинного колапсу та/або шоку. Терапевтичні заходи залежать від часу прийому та типу і тяжкості симптомів; першорядне значення має стабілізація кровообігу. При виникненні артеріальної гіпотензії пацієнт повинен перебувати в положенні лежачи, також слід провести корекцію ОЦК.

Малоймовірно, що валсартан можна вивести з організму шляхом гемодіалізу.

Умови зберігання

при температурі не вище 25 °С.