Кардосал® 40, таблетки вкриті оболонкою, 40 мг, №28
Berlin-Chemie Menarini Group, Німеччина

Фармакологічні властивості

фармакодинаміка. Олмесартану медоксоміл є сильнодіючим перорально активним селективним антагоністом рецепторів (тип AT₁) ангіотензину II. Вважається, що він гальмує всі дії ангіотензину II, які опосередковані рецептором AT₁, незалежно від джерела і шляху синтезу ангіотензину II. Селективний антагонізм рецепторів AT₁ ангіотензину II призводить до підвищення рівня реніну в плазмі крові та концентрацій ангіотензину I і II, а також до деякого зниження концентрації альдостерону у плазмі крові.

Ангіотензин II є основним вазоактивним гормоном ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) і відіграє важливу роль у патофізіології АГ через рецептори типу 1 (AT₁).

Клінічна ефективність і безпека. При АГ олмесартану медоксоміл спричиняє дозозалежне тривале зниження АТ. Немає свідчень щодо виникнення артеріальної гіпотензії після прийому першої дози, тахіфілаксії під час тривалого лікування або cиндрому відміни після припинення лікування.

Одноразовий добовий прийом дози олмесартану медоксомілу забезпечує ефективне і м’яке зниження АТ протягом 24 год. Одноразовий добовий прийом дози препарату забезпечує таке ж зниження АТ, як і при застосуванні його добової дози, розподіленої на 2 прийоми протягом доби.

При безперервному лікуванні максимальне зниження АТ досягається через 8 тиж після початку терапії, хоча суттєве зниження АТ спостерігається вже через 2 тиж лікування. При застосуванні разом з гідрохлоротіазидом спостерігається додаткове зниження АТ і такий супутній прийом препаратів переноситься добре.

Вплив олмесартану на летальність і захворюваність поки що невідомий.

У ході рандомізованого дослідження олмесартану і запобігання мікроальбумінурії при цукровому діабеті (дослідження ROADMAP), до якого було залучено 4447 пацієнтів з діабетом II типу, з нормоальбумінурією і з принаймні одним чинником ризику серцево-судинних захворювань, вивчали можливість відтермінування початку розвитку мікроальбумінурії завдяки лікуванню олмесартаном. Протягом наступного дослідження, що тривало в середньому 3,2 року, пацієнти отримували олмесартан або плацебо в додаток до інших антигіпертензивних лікарських засобів, окрім інгібіторів АПФ або блокаторів рецепторів ангіотензину.

За критерієм клінічних спостережень первинної кінцевої точки дослідження продемонструвало достовірне зниження первинної кінцевої точки у подовженні часу до появи мікроальбумінурії в групі олмесартану.

Після поправки на розбіжність показників АТ таке зниження ризику вже не було статистично значущим. Мікроальбумінурія розвинулася у 8,2% (178 з 2160) пацієнтів групи олмесартану і у 9,8% (210 з 2139) пацієнтів групи плацебо.

За критеріями клінічних спостережень вторинних кінцевих точок випадки серцево-судинних порушень траплялися у 96 пацієнтів (4,3%), які приймали олмесартан, і у 94 пацієнтів (4,2%) групи плацебо. Частота летальних наслідків через серцево-судинні захворювання була вищою при застосуванні олмесартану, ніж при застосуванні плацебо (15 пацієнтів (0,7%) порівняно з 3 хворими (0,1%)), незважаючи на подібну частоту випадків нелетального інсульту (14 пацієнтів (0,6%) порівняно з 8 хворими (0,4%)), нелетального інфаркту міокарда (17 пацієнтів (0,8%) порівняно з 26 хворими (1,2%)) та летальних наслідків від інших, не пов’язаних із серцево-судинними захворюваннями причин (11 пацієнтів (0,5%) порівняно з 12 хворими (0,5%)). При застосуванні олмесартану загальна летальність у чисельному відношенні зростала (26 пацієнтів (1,2%) порівняно з 15 хворими (0,7%)), що було головним чином результатом більшої кількості летальних випадків внаслідок серцево-судинних захворювань.

У ході дослідження діабетичної нефропатії стосовно зниження частоти випадків кінцевої стадії захворювання нирок при застосуванні олмесартану (дослідження ORIENT) вивчався вплив олмесартану на ниркові та серцево-судинні наслідки у 577 відібраних рандомізованим чином японців і китайців, хворих на цукровий діабет II типу, з явною нефропатією. Протягом наступного дослідження, що тривало в середньому 3,1 року, пацієнти отримували олмесартан або плацебо в додаток до інших антигіпертензивних ліків, включаючи інгібітори АПФ.

Первинна комбінована кінцева точка (тривалість часу до моменту першого подвоєння концентрації креатиніну в сироватці крові, кінцева стадія захворювання нирок, летальний наслідок з будь-яких причин) зареєстрована у 116 пацієнтів групи олмесартану (41,1%) і у 129 пацієнтів групи плацебо (45,4%) (HR 0,97 (95% ДІ 0,75–1,24); p=0,791). Вторинна комбінована кінцева точка, пов’язана із серцево-судинними захворюваннями, відзначена у 40 пацієнтів, які приймали олмесартан (14,2%), і у 53 пацієнтів групи плацебо (18,7%). Ця комбінована кінцева точка, пов’язана із серцево-судинними захворюваннями, включала летальний наслідок з причини серцево-судинних захворювань у 10 (3,5%) пацієнтів, які приймали олмесартан, порівняно з 3 пацієнтами (1,1%) групи плацебо, загальну летальність 19 (6,7%) пацієнтів порівняно з 20 (7,0%) хворими, нелетальний інсульт у 8 (2,8%) пацієнтів порівняно з 11 хворими (3,9%) і нелетальний інфаркт міокарда у 3 (1,1%) пацієнтів порівняно з 7 хворими (2,5%) відповідно.

Педіатрична популяція. Антигіпертензивні ефекти олмесартану медоксомілу в педіатричної популяції були проаналізовані в рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні за участю 302 пацієнтів віком 6–17 років. Досліджувана група складалася з пацієнтів негроїдної раси (112 пацієнтів) та групи (190 пацієнтів), змішаної в расовому відношенні (серед них — 38 пацієнтів негроїдної раси). Причиною АГ була переважно есенціальна гіпертензія (87% із групи пацієнтів негроїдної раси та 67% зі змішаної групи). Пацієнти з масою тіла від 20 до <35 кг були рандомізовані в групи, котрим застосовували 2,5 мг олмесартану медоксомілу (низька доза) або 20 мг (висока доза) 1 раз на добу, а пацієнти з масою тіла ?35 кг були рандомізовані у групи, котрим застосовували 5 мг препарату (низька доза) або 40 мг (висока доза) 1 раз на добу. У дозі, підібраній залежно від маси тіла, олмесартан медоксоміл значно знижував як систолічний, так і діастолічний тиск. Як при низьких, так і при високих дозах олмесартану медоксоміл значно знижував систолічний АТ — відповідно на 6,6 та 11,9 мм рт. ст. (від початкового рівня). Даний ефект спостерігався також під час фази відміни, що тривала 2 тиж у додатково рандомізованих групах, під час якої як середній систолічний, так і діастолічний АТ демонстрували статистично значуще відновлення симптомів у групі плацебо порівняно з групою, що отримувала олмесартану медоксоміл. У педіатричної популяції лікування було ефективним як при первинній, так і при вторинній АГ. Так само як і у дорослих пацієнтів, АТ у дітей негроїдної раси знижувався меншою мірою. У тому ж дослідженні 59 пацієнтів віком 1–5 років із масою тіла ?5 кг у відкритій фазі дослідження отримували 0,3 мг/кг олмесартану медоксомілу 1 раз на добу протягом 3 тиж, а потім — у подвійній сліпій фазі дослідження — були рандомізовані в групи, що отримували або олмесартану медоксоміл, або плацебо. Через 2 тиж після відміни середній систолічний/діастолічний АТ у нижній точці був на 3/3 мм рт. ст. нижче у групі, що отримувала згідно з рандомізацією олмесартану медоксоміл; дана різниця в показниках АТ не була статистично значущою (95% ДІ -2–7/-1–7).

Інша інформація. У ході 2 великих рандомізованих контрольованих дослідженнях — дослідження ONTARGET (глобальне дослідження кінцевої точки при окремому застосуванні телмісартану і при його застосуванні в поєднанні з раміприлом) і дослідження VA NEPHRON-D (дослідження щодо нефропатії при цукровому діабеті, що проводилося Міністерством у справах ветеранів США), вивчали поєднання інгібіторів АПФ з блокаторами рецепторів ангіотензину II (БРА II).

Дослідження ONTARGET здійснювалося із залученням пацієнтів з історією серцево-судинних або цереброваскулярних захворювань, або цукрового діабету II типу з ознаками розвитку ускладнень. Дослідження VA NEPHRON-D здійснювалося із залученням хворих із цукровим діабетом II типу і діабетичною нефропатією.

Ці дослідження показали, що в порівнянні з монотерапією, застосування комбінованої терапії не призвело до отримання значимого корисного ефекту щодо наслідків і летальності з причини ниркових та/або серцево-судинних захворювань, але спричинило підвищення ризику гіперкаліємії, гострого пошкодження нирок та/або артеріальної гіпотензії. Враховуючи подібні фармакодинамічні властивості інгібіторів АПФ і БРА II, отримані висновки є справедливими і для інших представників цих категорій лікарських засобів. Таким чином, пацієнтам з діабетичною нефропатією не можна застосовувати разом інгібітори АПФ і БРА II.

Дослідження ALTITUDE (дослідження аліскірену при цукровому діабеті II типу із застосуванням кінцевих точок, пов’язаних із серцево-судинними і нирковими захворюваннями) було присвячено вивченню користі від додавання аліскірену до стандартної терапії інгібіторами АПФ або БРА II при лікуванні пацієнтів з цукровим діабетом II типу і хронічною хворобою нирок, серцево-судинним захворюванням або з обома такими хворобами. Це дослідження було швидко припинено у зв’язку зі зростанням ризику виникнення небажаних ефектів. У порівнянні з групою плацебо, у пацієнтів групи аліскірену смерть з причини серцево-судинних захворювань та інсульту в чисельному відношенні була більш частою, а відповідні небажані ефекти й серйозні небажані ефекти (гіперкаліємія, артеріальна гіпотензія і порушення функції нирок) реєструвалися частіше також у пацієнтів групи аліскірену.

Фармакокінетика. Всмоктування та розподіл. Олмесартану медоксоміл — це проліки. Він швидко перетворюється на фармакологічно активний метаболіт олмесартан під дією естераз у слизовій оболонці кишечнику і в портальній крові під час абсорбції з травного тракту.

У плазмі крові чи в продуктах виділення олмесартану медоксоміл, що не розпався, або незмінений боковий ланцюг медоксомільної групи не виявлялися. Середнє абсолютне значення біодоступності олмесартану з таблетованої лікарської форми становить 25,6%.

Середнє максимальне значення (C_max) олмесартану у плазмі крові досягається приблизно через 2 год після внутрішнього застосування препарату, і концентрація його у плазмі зростає майже лінійно з підвищенням одноразової пероральної дози до 80 мг.

Їжа практично не впливає на біодоступність олмесартану, тому олмесартану медоксоміл можна застосовувати незалежно від прийому їжі.

У фармакокінетиці олмесартану не спостерігалося жодної клінічно значущої різниці за статтю.

Зв’язування олмесартану медоксомілу з білками плазми крові є значним (99,7%), але потенціал для клінічно значущого зсуву величини зв’язування з білками при взаємодії олмесартану з іншими одночасно застосованими лікарськими засобами з високим ступенем зв’язування з білками є низьким (що підтверджується фактом відсутності клінічно значущої взаємодії між олмесартаном медоксомілом і варфарином). Зв’язування олмесартану з клітинами крові є незначним. Середній об’єм розподілу після в/в введення є малим (16–29 л).

Метаболізм і виведення. Загальний плазмовий кліренс, як правило, становив 1,3 л/год (CV, 19%), і був відносно повільним порівняно з кровообігом у печінці (приблизно 90 л/год). Після введення одноразової пероральної дози олмесартану медоксомілу, поміченого ізотопом ¹⁴C, 10–16% введеної радіоактивності виводилося із сечею (переважна кількість — протягом 24 год після введення дози), а залишок радіоактивності виводився з калом. Спираючись на показник системної доступності (25,6%), можна підрахувати, що абсорбований олмесартан виводиться як нирками (приблизно 40%), так і через печінку та жовчовивідні шляхи (приблизно 60%). Уся виведена радіоактивність була визначена як олмесартан. Жодного іншого значущого метаболіту виявлено не було. Кишково-печінкова рециркуляція олмесартану є мінімальною. Оскільки значна частка олмесартану виводиться через жовчовивідні шляхи, застосування препарату у пацієнтів з обструкцією жовчовивідних шляхів є протипоказаним (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).

Кінцевий T_? олмесартану знаходився в діапазоні від 10 до 15 год після багаторазового перорального застосування. Стабільний стан досягався після прийому перших кількох доз препарату, причому подальшого його накопичення не спостерігалося через 14 днів повторного прийому. Нирковий кліренс становив приблизно 0,5–0,7 л/год і не залежав від дози.

Фармакокінетика в особливих групах пацієнтів

Педіатрична популяція. Фармакокінетику олмесартану досліджували у пацієнтів з АГ віком 1–16 років. Кліренс олмесартану у даних пацієнтів був схожим на кліренс дорослих пацієнтів з поправкою на масу тіла.

Інформація про фармакокінетику в педіатричних пацієнтів з порушеннями функцій нирок відсутня.

Особи літнього віку (від 65 років). У пацієнтів з АГ AUC у стабільному стані збільшувалася приблизно на 35% у пацієнтів літнього віку (віком 65–75 років) і приблизно на 44% у пацієнтів віком від 75 років, порівняно з групою молодшого віку. Це щонайменше частково може бути пов’язано із середнім зниженням функції нирок у цій групі пацієнтів.

Порушення функції нирок. У пацієнтів з легкими, помірними або тяжкими порушеннями функції нирок показники AUC у стабільному стані збільшилися відповідно на 62, 82 і 179% порівняно з такими показниками у здорових добровольців групи контролю (див. ЗАСТОСУВАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Порушення функції печінки. Після одноразового перорального застосування показники AUC олмесартану у пацієнтів з легким або помірним порушенням функції печінки були відповідно на 6 і 65% вищими, ніж такі показники у відповідних здорових добровольців. Через 2 год після прийому препарату у здорових добровольців і пацієнтів з легким і помірним порушенням функції печінки незв’язана частка олмесартану становила відповідно 0,26, 0,34 і 0,41%. Після повторного прийому у пацієнтів з помірним порушенням функції печінки середній показник AUC олмесартану був на 65% вищим, ніж у відповідних здорових добровольців. Середні показники C_max олмесартану були подібними у пацієнтів з порушенням функції печінки та у здорових добровольців. Оцінку застосування олмесартану медоксомілу у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки не проводили (див. ЗАСТОСУВАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Колесевелам (речовина, що зв’язує жовчні кислоти): одночасне застосування 40 мг олмесартану медоксомілу і 3750 мг колесевеламу гідрохлориду призвело до зниження C_max олмесартану на 28% і AUC — на 39%. Слабший ефект (зниження показників C_max і AUC на 4 і 15%, відповідно) спостерігався при застосуванні олмесартану медоксомілу за 4 год перед застосуванням колесевеламу гідрохлориду.

T_? олмесартану скорочувався на 50–52%, незалежно від того, яким чином його застосовували — одночасно з колесевеламу гідрохлоридом або за 4 год до прийому цього препарату (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

Доклінічні дані з безпеки. У дослідженнях хронічної токсичності на щурах та собаках ефекти олмесартану медоксомілу були схожими на такі інших антагоністів рецептора AT₁ та інгібіторів АПФ: підвищення концентрації сечовини в крові та креатиніну (внаслідок функціональних змін у нирках, спричинених блокуванням рецепторів AT₁), зменшення маси серця, зниження еритроцитарних параметрів (концентрації еритроцитів, гемоглобіну, гематокриту), гістологічні ознаки ураження нирок (осередки регенерації ниркового епітелію, потовщення базальної мембрани, розширення ниркових канальців).

Дані небажані ефекти, спричинені фармакологічною дією олмесартану медоксомілу, виникали також у доклінічних дослідженнях з іншими антагоністами рецептора AT₁ та інгібіторами АПФ і можуть бути зменшені шляхом одночасного внутрішнього застосування натрію хлориду.

В обох видів тварин спостерігали підвищену активність реніну у плазмі крові та гіпертрофію/гіперплазію юкстагломерулярних клітин нирок. Ці зміни, які є типовим ефектом класу інгібіторів АПФ та інших антагоністів рецептора AT₁, схоже, не мають клінічної значущості.

Подібно до інших антагоністів рецептора AT₁, олмесартану медоксоміл підвищує частоту хромосомних розривів у культурі клітин in vitro. Однак подібні ефекти не були відтворені в декількох дослідженнях in vivo, у яких олмесартану медоксоміл застосовували внутрішньо в дуже високих дозах, до 2000 мг/кг. У цілому дані всебічного дослідження на генотоксичность свідчать про те, що генотоксична дія олмесартану при клінічному застосуванні малоймовірна.

Канцерогенних ефектів олмесартану у дворічному дослідженні на щурах і 2 шестимісячних дослідженнях на трансгенних мишах не спостерігали.

У дослідженнях репродуктивної токсичності на щурах олмесартану медоксоміл не впливав на фертильність і не чинив тератогенної дії. Як і у випадку з іншими БРА II, після експозиції олмесартану медоксомілу виживаність потомства була знижена, а у самок, які отримували препарат на пізніх термінах вагітності й під час лактації, відзначалася дилатація ниркових мисок. Як і інші гіпотензивні лікарські засоби, олмесартану медоксоміл був більш токсичним для вагітних кролів, ніж для вагітних щурів, проте не чинив при цьому фетотоксичної дії.

Показання

лікування есенціальної АГ у дорослих пацієнтів.

Лікування АГ у дітей та підлітків віком 6–18 років.

Застосування

дорослі. Початкова добова доза олмесартану медоксомілу становить 10 мг 1 раз на добу. Якщо зниження АТ недостатнє, то дозу слід підвищити до 20 мг 1 раз на добу. Якщо є необхідність, дозу препарату можна підвищити до 40 мг 1 раз на добу (максимальна добова доза) або додати до лікування гідрохлоротіазид.

Антигіпертензивний ефект олмесартану медоксомілу спостерігається, як правило, протягом 2 тиж після початку лікування, а максимальний ефект — через 8 тиж після початку терапії. Це слід мати на увазі при розгляді зміни режиму дозування для будь-якого пацієнта.

З метою дотримання режиму дозування лікарський засіб рекомендується застосовувати приблизно в один і той самий час кожного дня, з або без їжі, наприклад, під час сніданку. Таблетки слід запивати достатньою кількістю рідини (наприклад 1 склянкою води). Таблетку не слід розжовувати.

Пацієнти літнього віку (від 65 років). Зазвичай немає необхідності в коригуванні дози у пацієнтів літнього віку (див. рекомендовані дози для пацієнтів із порушенням функції нирок). При підвищенні добової дози до максимальної, що становить 40 мг, слід ретельно контролювати АТ.

Пацієнти з порушенням функції нирок. Максимальна добова доза для пацієнтів із порушенням функції нирок легкого або помірного ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 20–60 мл/хв) становить 20 мг, оскільки досвід застосування вищих доз у цій групі відсутній. Олмесартану медоксоміл не показаний при тяжкому порушенні функції нирок (кліренс креатиніну <20 мл/хв) через незначний досвід його застосування у таких пацієнтів (див. розділи «Особливості застосування» та «Фармакокінетика»).

Порушення функції печінки. При порушенні функції печінки легкого ступеня тяжкості корекція дози не потрібна. При помірному ступені порушення початкова доза олмесартану медоксомілу становить 10 мг/добу, а максимальна — 20 мг. При супутньому призначенні пацієнтам із порушенням функції печінки діуретичних засобів та/або інших антигіпертензивних засобів необхідно ретельно спостерігати за рівнем АТ та функцією нирок. Олмесартану медоксоміл не показаний при тяжкому порушенні функції печінки через відсутність достатнього досвіду застосування (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та Фармакокінетика). Олмесартан медоксоміл не слід застосовувати у пацієнтів з обструкцією жовчовивідних шляхів (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).

Педіатрична популяція. Діти та підлітки віком 6–18 років. Рекомендована початкова доза олмесартану медоксомілу дітям віком 6–18 років становить 10 мг 1 раз на добу. Якщо АТ не знижується достатньою мірою, дозу можна підвищити до 20 мг 1 раз на добу. У разі необхідності більш вираженого зниження АТ, дітям з масою тіла ?35 кг дозу олмесартану медоксомілу можна підвищити до 40 мг/добу. Для дітей з масою тіла <35 кг добова доза не повинна перевищувати 20 мг.

Протипоказання

• підвищена чутливість до діючої речовини або до одного з компонентів препарату (див. СКЛАД І ФОРМА ВИПУСКУ).

• Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ, Застосування у період вагітності або годування груддю).

• Обструкція жовчовивідних шляхів (див. Фармакокінетика).

Одночасне застосування олмесартану медоксомілу з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане хворим на цукровий діабет та ниркову недостатність (ШКФ <60 мл/хв/1,73 м²) (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ, Фармакодинаміка).

Побічна дія

огляд профілю безпеки. Побічні реакції, що найчастіше виникають у ході лікування лікарським засобом Кардосал — головний біль (7,7%), грипоподібні симптоми (4,0%) і запаморочення (3,7%).

У плацебо-контрольованих дослідженнях монотерапії єдиною побічною реакцією, пов’язаною з лікуванням, було запаморочення (частота 2,5% для олмесартану медоксомілу і 0,9% для плацебо).

Частота відхилень лабораторних параметрів була трохи вищою при застосуванні олмесартану медоксомілу порівняно з плацебо: гіпертригліцеридемія — 2,0% при застосуванні олмесартану медоксомілу порівняно з 1,1% при застосуванні плацебо, підвищення КФК — 1,3% при застосуванні олмесартану медоксомілу порівняно з 0,7% при застосуванні плацебо. Небажані ефекти, отримані в ході клінічних досліджень Кардосалу, досліджень безпеки препарату, що вийшов на ринок, та спонтанних повідомлень, зібрані в таблиці. Побічні реакції розподіляються за частотою виникнення наступним чином: дуже часто (?1/10); часто (?1/100, <1/10); іноді (?1/1000, <1/100); рідко (?1/10 000, <1/1000); дуже рідко (<1/10 000); частота невідома (не може бути оцінена з наявних джерел).

Повідомлялося про поодинокі випадки рабдоміолізу, пов’язані за часом із застосуванням БРА II.

Додаткова інформація про особливі групи пацієнтів

Педіатрична популяція. У ході 2 клінічних досліджень за участю дітей та підлітків (361 особа) віком 1–17 років було проведено моніторинг безпеки омлесартану медоксомілу. У той час коли природа і тяжкість побічних реакцій була аналогічною, як і у дорослих пацієнтів, частота нижченаведених побічних реакцій у дітей була вищою:

• носові кровотечі у дітей є поширеною побічною реакцією (?1/100 до <1/10), про яку не повідомляли відносно дорослих пацієнтів;
• протягом 3 тиж подвійного сліпого дослідження частота лікування, що проводили з причин запаморочення та головного болю, була майже в 2 рази вищою у дітей віком 6–17 років у групі, що застосовувала олмесартану медоксоміл у високих дозах

.

Загальний профіль безпеки олмесартану медоксомілу в педіатричних пацієнтів не відрізнявся значною мірою від профілю безпеки у дорослих пацієнтів.

Пацієнти літнього віку. У пацієнтів літнього віку артеріальна гіпотензія може спостерігатися дещо частіше (від рідко до іноді).

Особливості застосування

зменшення ОЦК. У пацієнтів зі зменшеним ОЦК та/або низьким рівнем натрію в сироватці крові внаслідок інтенсивної терапії діуретиками, обмеженого споживання солі з їжею, діареї або блювання може розвинутися симптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після застосування першої дози препарату. Такі зміни слід усунути до початку лікування олмесартаном медоксомілом.

Інші умови, пов’язані зі стимуляцією РААС. Пацієнти, у яких судинний тонус та функція більшою мірою залежать від активності РААС, наприклад, пацієнти з тяжкою застійною серцевою недостатністю або з патологією нирок, у тому числі зі стенозом ниркової артерії, можуть реагувати на інші препарати, що впливають на цю систему, гострою артеріальною гіпотензією, азотемією, олігурією або, у рідкісних випадках, гострою нирковою недостатністю. Застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II може супроводжуватися подібними ефектами.

Вазоренальна АГ. Застосування препаратів, що впливають на РААС, у пацієнтів із двобічним стенозом ниркової артерії єдиної нирки, що функціонує, пов’язане з ризиком розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності.

Порушення функції нирок та трансплантація нирки. У пацієнтів з порушенням функції нирок, які застосовують олмесартану медоксоміл, рекомендується періодично контролювати концентрацію калію та креатиніну в сироватці крові. Застосування олмесартану медоксомілу не рекомендоване пацієнтам із тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну <20 мл/хв) (див. ЗАСТОСУВАННЯ, Фармакокінетика). Досвід застосування олмесартану медоксомілу у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, або у хворих з термінальною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну <12 мл/хв) відсутній.

Порушення функції печінки. Олмесартану медоксоміл не рекомендований для застосування у пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки через відсутність досвіду його застосування (див. ЗАСТОСУВАННЯ щодо дозування препарату при легкому та помірному порушенні функції печінки).

Гіперкаліємія. Препарати, що впливають на РААС, можуть провокувати гіперкаліємію. Ризик її розвитку підвищується у пацієнтів літнього віку і може мати летальний результат при нирковій недостатності та цукровому діабеті, при супутньому застосуванні інших препаратів, що призводять до підвищення рівня калію та/або за наявності інтеркурентних захворювань.

Перед призначенням супутніх препаратів, що впливають на РААС, слід ретельно оцінити співвідношення можливої користі та можливого ризику цього лікування та розглянути інші можливості терапії (також див. Подвійна блокада РААС). До основних факторів ризику гіперкаліємії відносяться:

• цукровий діабет, порушення функції нирок, пацієнти віком від 70 років;
• комбінація з одним або кількома препаратами, що впливають на РААС та/або з препаратами калію. Деякі препарати, навіть класи препаратів, можуть спричинити гіперкаліємію: замінники солі, калійвмісні препарати, калійзберігаючі діуретичні засоби, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II, НПЗП, у тому числі селективні інгібітори ЦОГ-2, гепарин, імунодепресанти, наприклад циклоспорин або такролімус, триметоприм;
• інтеркурентні захворювання та стани, у тому числі дегідратація, гостра декомпенсація серцевої діяльності, метаболічний ацидоз, збільшення тяжкості ниркових порушень, раптове порушення функції нирок, наприклад, при інфекційних захворюваннях, лізис клітин, наприклад, при гострій ішемії кінцівок, рабдоміолізі, політравмах.

У пацієнтів із такими факторами ризику рекомендується постійний контроль концентрації калію в сироватці крові (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

Подвійна блокада РААС. Існує доказ того, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, БРА II або аліскірену підвищує ризик артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та зниження функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності). Тому подвійна блокада РААС пов’язана з одночасним застосуванням інгібіторів АПФ, БРА II або аліскірену не рекомендована (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ, Фармакодинаміка).

Якщо терапія із застосуванням подвійної блокади вважається абсолютно необхідною, її слід проводити тільки під наглядом фахівця та за умови регулярного та ретельного моніторингу функції нирок, рівня електролітів та АТ.

Інгібітори АПФ і БРА II не слід одночасно застосовувати у пацієнтів з діабетичною нефропатією.

Препарати літію. Як і з іншими антагоністами рецепторів ангіотензину II, одночасне застосування літію з олмесартану медоксомілом не рекомендується (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

Стеноз устя аорти або мітральний стеноз; обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія. Олмесартану медоксоміл з обережністю застосовувати пацієнтам зі стенозом устя аорти чи мітральним стенозом або з обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.

Первинний альдостеронізм. Пацієнти з первинним альдостеронізмом не реагують на антигіпертензивні препарати, що діють шляхом інгібування РААС. Таким чином, застосування олмесартану медоксомілу не рекомендується таким пацієнтам.

Спруподібна ентеропатія. У дуже рідкісних випадках тяжка хронічна діарея з істотною втратою маси тіла, що виникала серед пацієнтів, які застосовують олмесартан протягом періоду від кількох місяців до року після початку прийому препарату, можливо, спричинена локалізованою реакцією гіперчутливості уповільненого типу. Кишкова біопсія таких пацієнтів часто вказувала на атрофію ворсинок. Якщо у пацієнта виникають такі симптоми під час лікування олмесартаном, необхідно виключити іншу етіологію. Слід розглянути припинення прийому олмесартану медоксомілу в тих випадках, коли інша етіологія не визначена. У випадках, коли симптоми зникають і спруподібна ентеропатія підтверджена біопсією, лікування олмесартаном медоксомілом не слід поновлювати.

Етнічні відмінності. Як і у всіх антагоністів рецепторів ангіотензину II, антигіпертензивний ефект олмесартану медоксомілу дещо нижчий у представників негроїдної раси, ніж в інших пацієнтів, можливо, через більшу поширеність низького рівня реніну в цій популяції.

Інше. Значне зниження АТ на тлі лікування будь-якими антигіпертензивними засобами у пацієнтів з ІХС або з порушенням мозкового кровообігу може призвести до інфаркту міокарда та інсульту.

Препарат містить лактозу, тому його не слід застосовувати у пацієнтів із вродженою непереносимістю галактози, вродженою недостатністю лактази або з порушенням всмоктування глюкози та галактози.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Лікарський засіб протипоказаний вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим лікарським засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування у вагітних. Епідеміологічні дані про ризик тератогенного впливу інгібіторів АПФ у I триместр вагітності не були переконливими; однак невелике підвищення ризику не може бути виключеним. Хоча не існує контрольованих епідеміологічних даних про ризик застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II, подібні ризики не можуть існувати для цього класу препаратів. Якщо тривала терапія антагоністами рецепторів ангіотензину II має життєві показання, пацієнткам, які планують завагітніти, рекомендується застосовувати інші антигіпертензивні препарати, безпека застосування яких при вагітності доведена. При діагностуванні вагітності слід негайно припинити застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ та призначити альтернативне лікування. У II та III триместри антагоністи рецепторів ангіотензину II чинять токсичну дію на плід (пригнічення функції нирок, олігогідроамнія, затримка осифікації кісток черепа) та немовля (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія) (див. Доклінічні дані з безпеки). У випадку застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II у II та III триместри треба визначити функцію нирок та осифікацію кісток черепа у плода за даними ультразвукового дослідження. За немовлятами, матері яких застосовували антагоністи рецепторів ангіотензину II, слід проводити спостереження через можливу артеріальну гіпотензію (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Доведено, що олмесартан екскретується в молоко щурів, однак аналогічні дані для людини відсутні. Жінкам, які годують груддю, не слід застосовувати препарат через відсутність досвіду його застосування в цей період. Замість нього можна застосовувати інші антигіпертензивні препарати, безпека застосування яких у період годування грудьми доведена, особливо при годуванні немовлят або недоношених дітей.

Діти. Застосовувати для лікування АГ у дітей та підлітків віком 6–18 років. Безпека та ефективність у дітей віком 1–5 років ще не встановлені. На даний час наявні дані, описані в розділах ПОБІЧНА ДІЯ та Фармакодинаміка, проте рекомендацій щодо дозування скласти неможливо. Застосовувати препарат у дітей до 1 року не слід з міркувань безпеки та у зв’язку з відсутністю даних.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Кардосал має незначний або помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами чи іншими механічними засобами. Запаморочення або підвищена втомлюваність можуть іноді виникати у пацієнтів, які приймають антигіпертензивну терапію, що може порушити здатність до реагування.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

дія інших лікарських засобів на олмесартану медоксоміл

Інші препарати з гіпотензивною дією. Гіпотензивний ефект олмесартану медоксомілу може бути підвищений при одночасному застосуванні з іншими гіпотензивними препаратами.

Інгібітори АПФ, БРА II або аліскірен. Подвійна блокада РААС за допомогою комбінованого застосування інгібіторів АПФ, БРА II або аліскірену пов’язана з більш високою частотою побічних ефектів, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія і зниження функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності) порівняно з окремим застосуванням препаратів, що діють на РААС (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ, ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ, Фармакодинаміка).

Препарати калію та калійзберігаючих діуретичних засобів. При одночасному застосуванні препаратів, що діють на РААС, з калійзберігаючими діуретичними засобами, препаратами калію, замінниками солі, що містять калій, або іншими препаратами, що можуть підвищувати рівень калію (наприклад гепарином), можливе підвищення концентрації калію в сироватці крові, тому таке одночасне застосування не рекомендується (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

НПЗП. НПЗП, у тому числі ацетилсаліцилова кислота в дозі >3 г/добу, а також інгібітори ЦОГ-2 та антагоністи рецепторів ангіотензину II можуть діяти синергічно, зменшуючи клубочкову фільтрацію. Одночасне застосування цих препаратів пов’язане з ризиком гострої ниркової недостатності. У таких випадках треба контролювати функцію нирок на початку лікування та достатнє надходження рідини в організм пацієнта.

Крім цього, НПЗП при одночасному застосуванні можуть зменшувати антигіпертензивну дію антагоністів рецепторів ангіотензину II і призводити до зниження їх ефективності.

Секвестрант жовчних кислот колесевелам. Одночасне застосування секвестранту жовчних кислот колесевеламу гідрохлориду знижує системний вплив на пікові концентрації олмесартану у плазмі крові та скорочує його T_?. Застосування олмесартану медоксомілу щонайменше за 4 год до прийому колесевеламу гідрохлориду зменшує їх взаємодію. Тому слід застосовувати олмесартану медоксоміл щонайменше за 4 год до прийому колесевеламу гідрохлориду (див. Фармакокінетика).

Інші препарати. Помічено помірне зниження біодоступності олмесартану медоксомілу після лікування антацидами (магнію гідроксид/алюмінію гідроксид). Одночасне застосування з варфарином та дигоксином не впливає на фармакокінетику олмесартану медоксомілу.

Дія олмесартану медоксомілу на інші лікарські засоби

Препарати літію. При одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ та з антагоністами рецепторів ангіотензину II спостерігалося оборотне підвищення концентрації літію в сироватці крові та підвищення токсичності його препаратів, тому така комбінація не рекомендується (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Якщо таке одночасне застосування необхідне, то таким пацієнтам рекомендується ретельний контроль концентрації літію в сироватці крові під час лікування.

Інші препарати. Не виявили клінічно значущої взаємодії олмесартану медоксомілу з варфарином, дигоксином, антацидом (алюмінію гідроксид/магнію гідроксид), гідрохлоротіазидом та правастатином. Зокрема, олмесартану медоксоміл суттєво не впливав на фармакодинаміку або фармакокінетику варфарину, або на фармакокінетику дигоксину.

Також не було виявлено клінічно значущої інгібуючої дії олмесартану медоксомілу на ферменти 1A1/2, 2A6, 2C8/9, 2C19/ 2D6, 2E1, 3A4 та цитохром Р450 у людини in vitro та помічений мінімальний або нульовий індукований ефект щодо цитохрому Р450 у щурів. Тому досліджень взаємодії in vivo з відомими інгібіторами та індукторами ферментів цитохрому Р450 не проводили та клінічно значущих взаємодій між олмесартаном та препаратами, метаболізм яких забезпечується вищевказаними ферментами цитохрому Р450, не очікується.

Педіатрична популяція. Дослідження взаємодії олмесартану медоксомілу з іншими лікарськими засобами проводили лише за участю дорослих пацієнтів. Невідомо, чи схожі дані взаємодії у дорослих та дітей.

Передозування

щодо передозування є лише обмежена інформація. Найвірогіднішим ефектом при передозуванні є артеріальна гіпотензія. У разі передозування за пацієнтом слід уважно спостерігати і проводити симптоматичну, підтримувальну терапію.

Даних щодо можливості виведення олмесартану медоксомілу шляхом діалізу немає.

Умови зберігання

спеціальні умови зберігання не потрібні.