Хартил®-Н, таблетки, 5 мг/25 мг, №28
Egis Pharmaceuticals, Угорщина

Фармакологічні властивості

фармакодинаміка. Раміприлат, активний метаболіт препарату раміприлу, пригнічує ензим дипептидилкарбоксипептидазу (синоніми: АПФ, кініназа II). У плазмі крові та тканинах цей ензим каталізує конверсію ангіотензину І в активну вазоконстрикторну субстанцію ангіотензину ІІ, а також розпад активного вазодилататора брадикініну. Зменшення формування ангіотензину ІІ та пригнічення розпаду брадикініну ведуть до вазодилатації.

Оскільки ангіотензин ІІ також стимулює вивільнення альдостерону, раміприлат сприяє зниженню секреції альдостерону.

Призначення раміприлу спричиняє суттєве зниження периферичного опору артерій. Загалом немає суттєвих змін ниркового плазмотоку і швидкості клубочкової фільтрації. Призначення раміприлу пацієнтам з артеріальною гіпертензією призводить до зниження рівня АТ у горизонтальному і вертикальному положеннях, без компенсаторного підвищення ЧСС.

У більшості пацієнтів антигіпертензивний ефект після одноразового прийому настає через 1–2 год після перорального застосування препарату. Максимальний ефект після одноразового прийому зазвичай досягається через 3–6 год після перорального застосування. Антигіпертензивний ефект зберігається протягом 24 год. Максимальний антигіпертензивний ефект при тривалому лікуванні раміприлом загалом стає очевидним через 3–4 тиж. Показано, що антигіпертензивний ефект утримується при тривалій терапії протягом 2 років. Раптове припинення прийому раміприлу не призводить до швидкого і надмірного рикошетного підвищення АТ.

У доповнення до звичайної терапії діуретиками і, при необхідності, серцевими глікозидами, було показано, що раміприл ефективний у пацієнтів з II–IV функціональними класами NYHA. Препарат чинить сприятливі ефекти на серцеву гемодинаміку (зниження тиску наповнення лівого і правого шлуночків, загального периферичного опору судин, збільшення серцевого викиду і покращання серцевого індексу). Він також знижує нейроендокринну активацію.

Фармакокінетика

Абсорбція. Після перорального прийому раміприл швидко абсорбується у ШКТ: пікові концентрації у плазмі крові досягаються протягом однієї години. На підставі виведення із сечею ступінь абсорбції становить близько 56%, і на нього суттєво не впливає наявність їжі у ШКТ. Біодоступність активного метаболіту після перорального призначення раміприлу у дозі 2,5 і 5 мг становить 45%.

Пікові концентрації у плазмі крові раміприлату, єдиного активного метаболіту раміприлу, досягаються через 2–4 год після прийому препарату.

В умовах застосування звичайних доз (1 раз на добу) рівноважна концентрація препарату у плазмі крові досягається на 4-ту добу застосування препарату.

Розподіл. Зв’язування раміприлу з білками крові становить близько 73%, а раміприлату — 56%.

Метаболізм. Раміприл майже повністю метаболізується до раміприлату, дикетопіперазинового ефіру, дикетопіперазинової кислоти і глюкуронідів раміприлу і раміприлату.

Виведення. Екскреція метаболітів переважно ниркова. Зниження концентрації раміприлату у плазмі крові відбувається за декілька фаз. З огляду на потужне насичувальне зв’язування з АПФ і повільну дисоціацію з ензимом, раміприлат характеризується пролонгованою термінальною фазою елімінації при дуже низьких концентраціях у плазмі крові.

Після прийому багаторазових доз раміприлу ефективний T_?, залежно від дози, становить 13–17 год для доз 5–10 мг і довше — для нижчих доз 1,25–2,5 мг. Різниця зумовлена насичувальною здатністю ензиму щодо зв’язування раміприлату.

При прийомі одноразової пероральної дози раміприл і його метаболіт не виявлялися у грудному молоці. Втім, ефект багаторазових доз невідомий.

Ниркова екскреція раміприлату знижена у пацієнтів з порушеною функцією нирок, і нирковий кліренс раміприлату пропорційно пов’язаний з кліренсом креатиніну. Це призводить до підвищення плазмових концентрацій раміприлату, які знижуються повільніше, ніж в осіб з нормальною функцією нирок.

У пацієнтів з ураженням печінки метаболізм раміприлу до раміприлату сповільнений, що зумовлено зниженою активністю печінкових естераз, а рівні раміприлу у плазмі крові у цих пацієнтів були підвищені. Пікові концентрації раміприлату в цих пацієнтів, втім, не відрізнялися від таких в осіб з нормальною функцією печінки.

Показання

— лікування АГ.

Профілактика серцево-судинних захворювань: зниження серцево-судинної захворюваності та летальності у пацієнтів з:

— вираженим серцево-судинним захворюванням атеротромботичного генезу (наявність в анамнезі ішемічної хвороби серця або інсульту чи захворювання периферичних судин);

— цукровим діабетом, які мають щонайменше один фактор серцево-судинного ризику (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ).

Лікування захворювання нирок:

— початкова клубочкова діабетична нефропатія, про яку свідчить наявність мікроальбумінурії;

— виражена клубочкова діабетична нефропатія, про яку свідчить наявність макропротеїнурії, у пацієнтів, які мають щонайменше один фактор серцево-судинного ризику (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ);

— виражена клубочкова недіабетична нефропатія, про яку свідчить наявність макропротеїнурії ?3 г/на добу (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ).

Лікування серцевої недостатності, яка супроводжується клінічними проявами.

Вторинна профілактика після перенесеного гострого інфаркту міокарда: зниження летальності під час гострої стадії інфаркту міокарда у пацієнтів з клінічними ознаками серцевої недостатності за умови початку лікування більше ніж через 48 год після виникнення гострого інфаркту міокарда.

Застосування

препарат для перорального застосування.

Препарат Хартил рекомендується приймати щодня в один і той самий час. Препарат можна приймати до, під час та після їди, оскільки прийом їжі не впливає на біодоступність препарату. Таблетки Хартил слід ковтати цілими, запиваючи водою. Їх не можна розжовувати або подрібнювати.

Пацієнти, які застосовують діуретики. На початку лікування препаратом Хартил може виникати артеріальна гіпотензія, розвиток якої є більш імовірним у пацієнтів, які одночасно отримують діуретики. У подібних випадках рекомендується дотримуватися обережності, оскільки у цих пацієнтів можливе зниження ОЦК та/або кількості електролітів.

Бажано припинити застосування діуретика за 2–3 дні до початку лікування препаратом Хартил, якщо це можливо (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, яким не можна відмінити діуретик, лікування препаратом Хартил слід розпочинати з дози 1,25 мг. Слід ретельно контролювати функцію нирок та рівень калію у крові. Подальше дозування препарату Хартил слід коригувати залежно від цільового рівня АТ.

АГ. Дозу слід підбирати індивідуально, залежно від особливостей стану пацієнта (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ) та результатів контрольних вимірювань АТ. Хартил можна застосовувати як монотерапію або в комбінації з іншими класами антигіпертензивних лікарських засобів.

Початкова доза. Лікування препаратом Хартил слід розпочинати поступово, починаючи з рекомендованої початкової дози 2,5 мг/добу.

У пацієнтів зі значною активацією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) після прийому початкової дози може виникати значне зниження АТ. Для таких пацієнтів рекомендована початкова доза становить 1,25 мг, а їх лікування потрібно розпочинати під медичним наглядом (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Титрування дози та підтримувальна доза. Дозу можна подвоювати кожні 2–4 тиж до досягнення цільового рівня АТ; максимальна доза препарату Хартил становить 10 мг/добу. Препарат рекомендується приймати 1 раз на добу.

Профілактика серцево-судинних захворювань

Початкова доза. Рекомендована початкова доза препарату Хартил становить 2,5 мг 1 раз на добу.

Титрування дози та підтримувальна доза. Залежно від індивідуальної переносимості препарату дозу слід поступово підвищувати. Рекомендується подвоїти дозу через 1–2 тиж лікування, а потім — ще через 2–3 тиж — підвищити її до цільової підтримувальної дози 10 мг 1 раз на добу.

(Також див. наведену вище інформацію стосовно дозування препарату для пацієнтів, які отримують діуретики).

Лікування захворювання нирок

Пацієнти з цукровим діабетом та мікроальбумінурією

Початкова доза. Рекомендована початкова доза препарату Хартил становить 1,25 мг (у відповідному дозуванні) 1 раз на добу.

Титрування дози та підтримувальна доза. Залежно від індивідуальної переносимості препарату при подальшому лікуванні дозу слід підвищувати. Через 2 тиж лікування разову добову дозу рекомендується подвоїти до 2,5 мг, а потім до 5 мг ще через 2 тиж лікування.

Пацієнти з цукровим діабетом та щонайменше одним фактором серцево-судинного ризику

Початкова доза. Рекомендована початкова доза препарату Хартил становить 2,5 мг 1 раз на добу.

Титрування дози та підтримувальна доза. Залежно від індивідуальної переносимості препарату при подальшому лікуванні дозу слід підвищувати. Через 1–2 тиж лікування добову дозу препарату Хартил рекомендується подвоїти до 5 мг, а потім до 10 мг ще через 2–3 тиж лікування. Цільова добова доза становить 10 мг.

Пацієнти з недіабетичною нефропатією, про яку свідчить наявність макропротеїнурії ?3 г/добу

Початкова доза. Рекомендована початкова доза препарату Хартил становить 1,25 мг (у відповідному дозуванні) 1 раз на добу.

Титрування дози та підтримувальна доза. Залежно від індивідуальної переносимості пацієнтом препарату при подальшому лікуванні дозу слід підвищувати. Через 2 тиж лікування разову добову дозу рекомендується подвоїти до 2,5 мг, а потім до 5 мг ще через 2 тиж лікування.

Серцева недостатність із клінічними проявами

Початкова доза. Для пацієнтів, стан яких стабілізувався після лікування діуретиками, рекомендована початкова доза становить 1,25 мг/добу.

Титрування дози та підтримувальна доза. Дозу препарату Хартил слід титрувати шляхом її подвоєння через кожні 1–2 тиж до досягнення максимальної добової дози 10 мг. Бажано розподілити дозу на 2 прийоми.

Вторинна профілактика після перенесеного гострого інфаркту міокарда за наявності серцевої недостатності

Початкова доза. Через 48 год після виникнення інфаркту міокарда пацієнтам, стан яких є клінічно та гемодинамічно стабільним, слід призначити початкову дозу 2,5 мг 2 рази на добу впродовж 3 днів. Якщо початкова доза 2,5 мг переноситься погано, тоді слід застосовувати дозу 1,25 мг (у відповідному дозуванні) 2 рази на добу впродовж 2 днів з подальшим підвищенням до 2,5 та 5 мг 2 рази на добу. Якщо дозу не можна підвищити до 2,5 мг 2 рази на добу, лікування слід відмінити. (Також див. наведену вище інформацію стосовно дозування препарату для пацієнтів, які отримують діуретики).

Титрування дози та підтримувальна доза. У подальшому добову дозу слід підвищувати шляхом її подвоєння з інтервалом у 1–3 дні до досягнення цільової підтримувальної дози 5 мг 2 рази на добу.

Коли це можливо, підтримувальну добову дозу слід розподілити на 2 прийоми. Якщо дозу не можна підвищити до 2,5 мг 2 рази на добу, лікування слід відмінити. Досвіду лікування пацієнтів з тяжкою (IV ФК за класифікацією NYHA) серцевою недостатністю одразу після інфаркту міокарда все ще недостатньо. Якщо все ж таки прийнято рішення про лікування таких пацієнтів цим препаратом, рекомендується розпочинати терапію з дози 1,25 мг (у відповідному дозуванні) 1 раз на добу і будь-яке її підвищення проводити з надзвичайною обережністю.

Особливі категорії пацієнтів

Пацієнти з порушенням функції нирок. Добова доза для пацієнтів з порушенням функції нирок залежить від показника кліренсу креатиніну (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ):

– якщо кліренс креатиніну становить ?60 мл/хв, необхідності в корекції початкової дози (2,5 мг/на добу) немає, а максимальна добова доза становить 10 мг;

– якщо кліренс креатиніну становить 30–60 мл/хв, необхідності в корекції початкової дози (2,5 мг/на добу) немає, а максимальна добова доза становить 5 мг;

– якщо кліренс креатиніну становить 10–30 мл/хв, початкова добова доза становить 1,25 мг (у відповідному дозуванні)на добу, а максимальна добова доза — 5 мг;

– пацієнти з АГ, які перебувають на гемодіалізі: при гемодіалізі раміприл виводиться незначною мірою; початкова доза становить 1,25 мг (у відповідному дозуванні), а максимальна добова доза — 5 мг; препарат слід приймати через декілька годин після проведення сеансу гемодіалізу.

Пацієнти з порушенням функції печінки (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ). Лікування препаратом Хартил пацієнтів з порушеннями функції печінки слід розпочинати під ретельним медичним наглядом, а максимальна добова доза в таких випадках повинна становити 2,5 мг.

Пацієнти літнього віку. Початкова доза повинна бути нижчою, а подальше її титрування слід здійснювати більш поступово з огляду на вищу ймовірність виникнення небажаних ефектів, особливо у дуже старих та немічних пацієнтів. У таких випадках слід призначати нижчу початкову дозу — 1,25 мг (у відповідному дозуванні) раміприлу.

Діти. Хартил не застосовувати у дітей з огляду на відсутність даних щодо безпеки та ефективності.

Протипоказання

підвищена чутливість до діючої речовини або будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу препарату, чи до інших інгібіторів АПФ (див. Склад).

Наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку (спадкового, ідіопатичного чи раніше перенесеного на тлі застосування інгібіторів АПФ або антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ).

Значний двобічний стеноз ниркових артерій або однобічний стеноз ниркової артерії за наявності єдиної функціонуючої нирки.

Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. Застосування у період вагітності або годування груддю).

Раміприл не слід застосовувати пацієнтам з артеріальною гіпотензією або гемодинамічно нестабільними станами.

Одночасне застосування з препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом, або у пацієнтів з помірним чи тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну <60 мл/хв).

Необхідно уникати одночасного застосування інгібіторів АПФ та екстракорпоральних методів лікування, які призводять до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями, оскільки таке застосування може призвести до анафілактоїдних реакцій тяжкого ступеня. Такі екстракорпоральні методи лікування включають діаліз або гемофільтрацію з використанням певних мембран з високою гідравлічною проникністю (наприклад поліакрилонітрилових) та аферез ЛПНЩ із застосуванням декстрану сульфату.

Побічна дія

профіль безпеки препарату Хартил містить дані про постійний кашель та реакції, спричинені артеріальною гіпотензією. До серйозних побічних реакцій належать ангіоневротичний набряк, гіперкаліємія, порушення функції печінки або нирок, панкреатит, тяжкі реакції з боку шкіри та нейтропенія/агранулоцитоз.

З боку серцевої системи: ішемія міокарда, включаючи стенокардію або інфаркт міокарда; тахікардія; аритмія; відчуття посиленого серцебиття; периферичні набряки.

З боку системи кровотворення та лімфатичної системи: еозинофілія; зменшення кількості лейкоцитів (включаючи нейтропенію або агранулоцитоз), зменшення кількості еритроцитів, зниження рівня гемоглобіну, зменшення кількості тромбоцитів; недостатність кісткового мозку, панцитопенія, гемолітична анемія.

З боку нервової системи: головний біль, запаморочення; тремор, порушення рівноваги; церебральна ішемія, у тому числі ішемічний інсульт і транзиторна ішемічна атака; порушення психомоторних функцій; відчуття печіння, дисгевзія, агевзія; паросмія; вертиго; парестезія.

З боку органа зору: порушення зору, включаючи нечіткість зору; кон’юнктивіт.

З боку органа слуху та лабіринту: порушення слуху, дзвін у вухах.

Респіраторні, торакальні та медіастинальні розлади: непродуктивний подразнювальний кашель, бронхіт, синусит, задишка; бронхоспазм, у тому числі загострення астми; закладеність носа.

З боку ШКТ: запальні явища у ШКТ, розлади травлення, дискомфорт у животі, диспепсія, діарея, нудота, блювання; панкреатит (у поодиноких випадках повідомлялося про летальні наслідки при застосуванні інгібіторів АПФ), підвищення рівня ферментів підшлункової залози, ангіоневротичний набряк тонкого кишечнику, біль у верхній частині живота, включаючи гастрит, запор, сухість у роті; глосит; афтозний стоматит.

З боку нирок та сечовидільної системи: порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність; збільшення сечоутворення, погіршення перебігу фонової протеїнурії, підвищення рівня сечовини у крові; підвищення рівня креатиніну у крові.

З боку шкіри та її похідних: висип, зокрема макулопапульозний; ангіоневротичний набряк; у дуже виняткових випадках — порушення прохідності дихальних шляхів внаслідок ангіоневротичного набряку, яке може мати летальний наслідок; свербіж, гіпергідроз; ексфоліативний дерматит, кропив’янка, оніхоліз; реакція фоточутливості; токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса — Джонсона, мультиформна еритема, пемфігус, загострення перебігу псоріазу, псоріатичний дерматит, пемфігоїдна або ліхеноїдна екзантема або енантема, алопеція.

З боку кістково-м’язової системи та сполучної тканини: м’язові спазми, міалгія; артралгія.

З боку ендокринної системи: синдром неналежної секреції антидіуретичного гормону (СНСАГ).

Метаболічні та аліментарні розлади: підвищення рівня калію у крові; анорексія, зниження апетиту; зниження рівня натрію у крові.

З боку судинної системи: артеріальна гіпотензія, ортостатичне зниження АТ, синкопе; відчуття припливів; стеноз судин, гіпоперфузія, васкуліт; феномен Рейно.

Загальний стан: біль у грудях, втомлюваність; пірексія; астенія.

З боку імунної системи: анафілактичні та анафілактоїдні реакції, підвищення рівня антинуклеарних антитіл.

З боку гепатобіліарної системи: підвищення рівня печінкових ферментів та/або кон’югатів білірубіну; холестатична жовтяниця, пошкодження печінкових клітин; гостра печінкова недостатність, холестатичний або цитолітичний гепатит (у дуже виняткових випадках — з летальним наслідком).

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: транзиторна еректильна імпотенція, зниження лібідо; гінекомастія.

Психічні розлади: зниження настрою, тривожність, нервовість, неспокій, порушення сну, включаючи сонливість; стан сплутаної свідомості; порушення уваги.

Особливості застосування

Особливі категорії пацієнтів. Подвійна блокада РААС за допомогою лікарських засобів, що містять аліскірен. Подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування препарату Хартил та аліскірену не рекомендується, оскільки при цьому існує підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та виникнення змін у функції нирок.

Пацієнтам з цукровим діабетом або порушеннями функції нирок (ШКФ ?60 мл/хв) комбіноване застосування препарату Хартил та аліскірену протипоказане (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).

Пацієнти, у яких існує особливий ризик виникнення артеріальної гіпотензії

Пацієнти зі значним підвищенням активності РААС. У пацієнтів зі значним підвищенням активності РААС існує ризик раптового значного зниження АТ та погіршення функції нирок внаслідок пригнічення АПФ, особливо якщо інгібітор АПФ чи супутній діуретик слід призначати вперше або вперше підвищувати дозу. Суттєвого підвищення активності РААС, яке потребує медичного нагляду, у тому числі постійного контролю АТ, можна очікувати, наприклад, у пацієнтів:

— з тяжкою АГ;

— з декомпенсованою застійною серцевою недостатністю;

— з гемодинамічно значущою перешкодою для притоку або відтоку крові з лівого шлуночка (наприклад зі стенозом аортального або мітрального клапана);

— з однобічним стенозом ниркової артерії за наявності другої функціонуючої нирки;

— у яких існує або може розвинутися нестача рідини або електролітів (включаючи тих, хто отримує діуретики);

— з цирозом печінки та/або асцитом;

— яким виконують обширні хірургічні втручання або під час анестезії із застосуванням препаратів, що спричиняють артеріальну гіпотензію.

Як правило, рекомендується провести корекцію дегідратації, гіповолемії або нестачі електролітів до початку лікування (однак для пацієнтів із серцевою недостатністю такі коригуючі заходи слід ретельно зважити щодо ризику виникнення перевантаження об’ємом).

У пацієнтів з порушеннями функції печінки відповідь на лікування препаратом Хартил може бути або посиленою, або зниженою. Крім того, у пацієнтів з тяжким цирозом печінки, який супроводжується набряками та/або асцитом, активність РААС може бути істотно підвищеною; тому під час лікування цих хворих необхідно виявляти особливу обережність.

Транзиторна або персистуюча серцева недостатність після інфаркту міокарда. Пацієнти, у яких існує ризик виникнення серцевої або церебральної ішемії в разі гострої артеріальної гіпотензії. У початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд.

Пацієнти літнього віку. Див. ЗАСТОСУВАННЯ.

Хірургічне втручання. Якщо це можливо, то лікування інгібіторами АПФ, такими як раміприл, слід припинити за 1 добу до проведення хірургічного втручання.

Контроль функції нирок. Функцію нирок слід оцінювати до і під час проведення лікування та коригувати дозу, особливо в перші тижні лікування. Особливо ретельний контроль потрібен за пацієнтами з порушенням функції нирок (див. ЗАСТОСУВАННЯ). Існує ризик погіршення ниркової функції, особливо у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю або після пересадки нирки.

Ангіоневротичний набряк. У пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, включаючи раміприл, відмічали ангіоневротичний набряк (див. ПОБІЧНА ДІЯ). У разі розвитку ангіоневротичного набряку прийом препарату Хартил слід припинити. Слід негайно розпочати невідкладну терапію. Пацієнт повинен знаходитися під медичним наглядом протягом щонайменше 12–24 год і може бути виписаний після повного зникнення симптомів.

У пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, включаючи Хартил, виявляли випадки ангіоневротичного набряку кишечнику (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Ці пацієнти скаржилися на біль у животі (з нудотою/блюванням або без них).

Анафілактичні реакції під час десенсибілізації. При застосуванні інгібіторів АПФ імовірність виникнення і тяжкість анафілактичних та анафілактоїдних реакцій на отруту комах та інші алергени збільшується. Перед проведенням десенсибілізації слід тимчасово припинити прийом препарату Хартил.

Гіперкаліємія. У деяких пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, включаючи препарат Хартил, спостерігалося виникнення гіперкаліємії. До групи ризику виникнення гіперкаліємії належать пацієнти з нирковою недостатністю, пацієнти віком від 70 років, пацієнти з неконтрольованим цукровим діабетом, пацієнти, які приймають солі калію, калійзберігаючі діуретики, а також інші активні речовини, що підвищують вміст калію у плазмі крові, або пацієнти з такими станами, як дегідратація, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз. Якщо одночасне застосування вищезазначених препаратів вважається за доцільне, то рекомендується регулярно контролювати рівень калію у плазмі крові (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

Нейтропенія/агранулоцитоз. Випадки нейтропенії/агранулоцитозу, а також тромбоцитопенії та анемії спостерігалися рідко. Також повідомлялося про пригнічення функції кісткового мозку. З метою виявлення можливої лейкопенії рекомендується контролювати кількість лейкоцитів у крові. Більш частий контроль бажано проводити на початку лікування та у пацієнтів з порушеною функцією нирок, супутнім колагенозом (наприклад системним червоним вовчаком або склеродермією) або тих, хто приймає інші лікарські засоби, які можуть спричинити зміни картини крові (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ та ПОБІЧНА ДІЯ).

Етнічні відмінності. Інгібітори АПФ частіше спричиняють ангіоневротичний набряк у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас. Як і інші інгібітори АПФ, гіпотензивна дія раміприлу може бути менш вираженою у пацієнтів негроїдної раси порівняно з представниками інших рас. Це може бути зумовлено тим, що у пацієнтів негроїдної раси частіше спостерігається АГ з низькою активністю реніну.

Кашель. При застосуванні інгібіторів АПФ повідомлялося про виникнення кашлю. Характерним є те, що кашель непродуктивний, тривалий і зникає після припинення терапії. При диференціальній діагностиці кашлю слід пам’ятати про можливість виникнення кашлю внаслідок застосування інгібіторів АПФ.

Пацієнти з такими рідкісними спадковими захворюваннями, як непереносимість галактози, дефіцит лактази Лаппа або порушення мальабсорбції глюкози-галактози, не повинні приймати цей препарат.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Вагітність. Лікарський засіб не повинен застосовуватися вагітними або жінками, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим лікарським засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування у вагітних.

Якщо пацієнтка завагітніла протягом лікування, то застосування препарату Хартил необхідно замінити терапією без інгібіторів АПФ якомога швидше.

Годування груддю. Через брак інформації щодо застосування раміприлу в період годування груддю (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ДІЇ) не рекомендується призначати цей препарат жінкам, які годують груддю, та бажано надавати перевагу іншим лікарським засобам, застосування яких у цей період є більш безпечним, особливо при грудному вигодовуванні новонароджених або недоношених немовлят.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Деякі побічні ефекти (наприклад симптоми зниження АТ, такі як запаморочення) можуть порушувати здатність пацієнта концентрувати увагу і впливати на швидкість реакції, особливо на початку лікування або при переході з лікування іншими препаратами.

Після прийому першої дози або подальшого підвищення дози не бажано керувати автомобілем або працювати з іншими механізмами протягом кількох годин.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

протипоказані комбінації. Методи екстракорпоральної терапії, у результаті яких відбувається контакт крові з негативно зарядженими поверхнями, такі як діаліз або гемофільтрація з використанням певних мембран з високою інтенсивністю потоку (наприклад мембран з поліакрилонітрилу) та аферез ЛПНЩ із застосуванням декстрану сульфату, з огляду на підвищений ризик розвитку тяжких анафілактоїдних реакцій (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Якщо таке лікування необхідне, слід розглянути питання про використання іншої діалізної мембрани або застосування іншого класу антигіпертензивних засобів.

Комбіноване застосування препарату Хартил з лікарськими засобами, що містять аліскірен, протипоказане пацієнтам з цукровим діабетом або помірно тяжкими порушеннями функції нирок і не рекомендоване іншим категоріям пацієнтів (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Комбінації, що потребують запобіжних заходів

Солі калію, гепарин, калійзберігаючі діуретики та інші активні речовини, що підвищують рівень калію у плазмі крові (включаючи антагоністи ангіотензину ІІ, триметоприм, такролімус, циклоспорин). Може виникнути гіперкаліємія, тому слід ретельно контролювати рівень калію у плазмі крові.

Антигіпертензивні лікарські засоби (наприклад діуретики) та інші речовини, здатні знижувати АТ (наприклад нітрати, трициклічні антидепресанти, анестетики, алкоголь, баклофен, альфузозин, доксазозин, празозин, тамсулозин, теразозин). Слід очікувати підвищення ризику виникнення артеріальної гіпотензії (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ стосовно діуретиків).

Вазопресорні симпатоміметики та інші речовини (наприклад ізопротеренол, добутамін, допамін, епінефрин), які можуть знизити антигіпертензивний ефект препарату Хартил. Рекомендується ретельно контролювати АТ.

Алопуринол, імунодепресанти, кортикостероїди, прокаїнамід, цитостатики та інші речовини, що можуть спричиняти зміни картини крові. Підвищена імовірність виникнення гематологічних реакцій (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Солі літію. Інгібітори АПФ можуть зменшити екскрецію літію, що може призвести до підвищення токсичності літію. Необхідно ретельно контролювати рівень літію.

Протидіабетичні засоби, включаючи інсулін. Можуть виникнути гіпоглікемічні реакції. Рекомендується ретельно контролювати рівень глюкози у крові.

НПЗП й ацетилсаліцилова кислота. Очікується зниження антигіпертензивного ефекту препарату Хартил. Більше того, одночасне застосування інгібіторів АПФ і НПЗП може супроводжуватися підвищеним ризиком погіршення функції нирок та збільшенням рівня калію у крові.

Сіль. При надмірному споживанні солі можливе зниження гіпотензивного ефекту препарату.

Специфічна гіпосенсибілізація. Внаслідок інгібування АПФ підвищується імовірність розвитку і тяжкість анафілактичних і анафілактоїдних реакцій на отруту комах. Вважається, що такий ефект може також спостерігатися і щодо інших алергенів.

Передозування

симптоми передозування інгібіторів АПФ можуть включати надмірну периферичну вазодилатацію (з вираженою артеріальною гіпотензією, шоком), брадикардію, електролітні порушення, ниркову недостатність. Стан пацієнта слід ретельно контролювати. Призначати симптоматичне та підтримувальне лікування. Запропоновані заходи включають первинну детоксикацію (промивання шлунка, призначення сорбентів) і засоби для відновлення гемодинамічної стабільності, включаючи призначення ?₁-адренергічних агоністів або ангіотензину ІІ (ангіотензинаміду). Раміприлат, активний метаболіт раміприлу, погано виводиться із загального кровообігу шляхом гемодіалізу.

Умови зберігання

при температурі не вище 25 °C.