Ларфікс, таблетки вкриті оболонкою, 8 мг, №100 (10х10)
Kusum Healthcare, Індія

Фармакологічні властивості

фармакодинаміка. Лорноксикам є НПЗП з анальгезивними та протизапальними властивостями і належить до класу оксикамів.

Механізм дії. Лорноксикам пригнічує синтез простагландинів (інгібування ферменту ЦОГ), що призводить до десенсибілізації периферичних ноцицепторів та інгібування запалення. Також лорноксикам чинить центральний вплив на ноцицептори, який не пов’язаний із протизапальною дією. Лорноксикам не впливає на життєво важливі показники (наприклад температура тіла, частота дихання, ЧСС, АТ, ЕКГ, спірометрія).

Фармакокінетика

Абсорбція. Лорноксикам швидко і практично повністю всмоктується у ШКТ. С_max досягає через 1–2 год після прийому препарату. Абсолютна біодоступність лорноксикаму становить 90–100%. Ефекту першого проходження не виявлено. Середній Т_? становить 3–4 год.

При одночасному прийомі лорноксикаму з їжею С_max знижується приблизно на 30% та Т_max збільшується з 1,5 до 2,3 год. Абсорбція лорноксикаму (розрахована відповідно до AUC) може знижуватися до 20%.

Розподіл. У плазмі крові лорноксикам знаходиться в незмінному стані й в неактивній формі свого гідроксильованого метаболіту. Зв’язування лорноксикаму з білками плазми крові становить 99% і не залежить від його концентрації.

Біотрансформація. Лорноксикам активно метаболізується в печінці шляхом гідроксилювання, спершу в неактивний 5-гідроксилорноксикам. Лорноксикам піддається біотрансформації за участю цитохрому CYP 2С9. У результаті генетичного поліморфізму існують особи зі сповільненим та інтенсивним метаболізмом цього ферменту, що може виражатися в помітному підвищенні рівня лорноксикаму у плазмі крові в осіб зі сповільненим метаболізмом. Гідроксильований метаболіт не виявляє фармакологічної активності. Лорноксикам повністю метаболізується. Близько ? дози виводиться через печінку та ¹/₃ — через нирки у вигляді неактивної сполуки.

Лорноксикам не спричиняв індукції печінкових ферментів при доклінічних дослідженнях. Немає даних про акумуляцію лорноксикаму після багаторазового прийому рекомендованих доз.

Виведення. Т_? початкової речовини становить 3–4 год. Після перорального прийому близько 50% виводиться з калом та 42% через нирки, в основному у вигляді 5-гідроксилорноксикаму. Т_? 5-гідроксилорноксикаму становить близько 9 год, після парентерального застосування препарату 1 або 2 рази на добу.

Особливі популяції пацієнтів. У пацієнтів літнього віку (старше 65 років) кліренс знижується на 30–40%. Крім зниження кліренсу, немає істотних змін у кінетичному профілі лорноксикаму у пацієнтів літнього віку.

Не виявлено істотної зміни кінетичного профілю лорноксикаму у пацієнтів з нирковою або печінковою недостатністю, за винятком кумуляції, у пацієнтів із хронічним захворюванням печінки, після 7 днів терапії із застосуванням добових доз 12 та 16 мг.

Показання

— короткочасне лікування гострого болю легкого та помірного ступеня.

— Симптоматичне полегшення болю та запалення при остеоартриті.

— Симптоматичне полегшення болю та запалення при ревматоїдному артриті.

Застосування

таблетки Ларфікс приймати перорально, запиваючи достатньою кількістю води.

Для всіх пацієнтів відповідний режим дозування має ґрунтуватися на індивідуальній відповіді на лікування.

*Застосовувати у відповідному дозуванні.

**Легкий та середній ступінь тяжкості.

Пацієнти літнього віку (старше 65 років), крім пацієнтів з порушенням функції печінки або нирок, коригування дози не потребують, але слід з обережністю застосовувати лорноксикам у зв’язку з вірогідністю виникнення побічних реакцій з боку ШКТ.

Небажані реакції можна мінімізувати за допомогою прийому найнижчої ефективної дози препарату та найкоротшого періоду, що необхідний для контролю симптомів (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Діти. Лорноксикам не рекомендується застосовувати у дітей у зв’язку з недостатністю даних щодо ефективності та безпеки застосування препарату.

Протипоказання

— гіперчутливість до лорноксикаму або компонентів препарату.

— Тромбоцитопенія.

— Гіперчутливість (симптоми, подібні до таких як при БА, риніті, ангіоневротичному набряку або кропив’янці) до інших НПЗП, включаючи ацетилсаліцилову кислоту.

— Тяжка форма серцевої недостатності.

— Шлунково-кишкові кровотечі, церебрально-судинні кровотечі або інші порушення згортання крові.

— Шлунково-кишкова кровотеча або перфорація виразки в анамнезі, пов’язані з попередньою терапією НПЗП.

— Гостра або рецидивуюча хронічна пептична виразка шлунка/кровотеча в анамнезі (2 або більше окремих доведених епізодів виникнення виразки або кровотечі).

— Тяжка форма печінкової недостатності.

— Тяжка форма ниркової недостатності (рівень сироваткового креатиніну >700 мкмоль/л).

— ІІІ триместр вагітності (див. Застосування у період вагітності або годування грудьми).

Побічна дія

найчастіше побічні реакції НПЗП були пов’язані зі ШКТ. При прийомі НПЗП можуть виникати пептичні виразки, перфорація або шлунково-кишкова кровотеча, що іноді закінчується летально, особливо в осіб літнього віку (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Нудота, блювання, діарея, метеоризм, запор, диспепсія, біль у животі, мелена, блювання кров’ю, виразковий стоматит, загострення коліту та хвороби Крона були зареєстровані при лікуванні НПЗП. Менш часто відмічали гастрити.

Вважається, що приблизно у 20% пацієнтів, які лікувалися лорноксикамом, можуть виникати побічні явища. Найчастішими побічними реакціями лорноксикаму є нудота, диспепсія, розлад травлення, біль у животі, блювання, діарея. Ці симптоми загалом виявляли менше ніж у 10% пацієнтів, які брали участь у дослідженні. Набряки, АГ та серцева недостатність були зареєстровані при лікуванні НПЗП.

Існують клінічні та епідеміологічні дані, які свідчать, що застосування деяких НПЗП, особливо у високих дозах і при тривалому прийомі, може бути пов’язане з підвищенням ризику артеріальних тромботичних явищ, наприклад, інфаркт міокарда або інсульт (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Винятково під час перебігу вітряної віспи повідомлялося про серйозні інфекційні ускладнення з боку шкіри та м’яких тканин.

Інфекції та інвазії: фарингіти.

З боку крові та лімфатичної системи: анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, подовження тривалості кровотечі, екхімоз. НПЗП здатні спричинити класоспецифічні потенційно тяжкі гематологічні порушення, такі як нейтропенія, агранулоцитоз, апластична анемія, гемолітична анемія.

З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, анафілактоїдні реакції та анафілаксія.

Порушення обміну речовин: втрата апетиту, зміни маси тіла.

Психічні порушення: інсомнія, депресія, збентеженість, нервовість, збудженість.

З боку нервової системи: легкий та транзиторний головний біль, запаморочення, сонливість, парестезія, порушення смакових відчуттів (дисгевзія), тремор, мігрень, асептичний менінгіт у пацієнтів із системним червоним вовчаком (СЧВ) та змішаним захворюванням сполучної тканини (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

З боку органа зору: кон’юнктивіт, порушення зору.

З боку органа слуху та рівноваги: вертиго, шум у вухах.

З боку серцево-судинної системи: серцебиття, тахікардія, набряки, серцева недостатність, почервоніння обличчя, АГ, припливи, крововиливи, гематоми.

З боку дихальної системи: риніти, диспное, кашель, бронхоспазм.

З боку травної системи: нудота, біль у животі, диспепсія, діарея, блювання, запор, метеоризм, відрижка, сухість у роті, гастрити, виразка шлунка, абдомінальний біль у верхній частині живота, виразка дванадцятипалої кишки, виразки слизової ротової порожнини, мелена, блювання з кров’ю, стоматит, езофагіт, гастроезофагеальний рефлюкс, дисфагія, афтозний стоматит, глосит, перфорація пептичної виразки, шлунково-кишкова кровотеча.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів: підвищення рівня печінкових ферментів (АлАТ, АсАТ); токсична дія на печінку, у результаті чого можливий розвиток печінкової недостатності, гепатиту, жовтяниці, холестазу.

З боку шкіри та підшкірних тканин: висип, свербіж, підвищене потовиділення, еритематозний висип, уртикарія, ангіоневротичний набряк, алопеція, дерматити, екзема, пурпура, набряк і бульозні реакції, такі як мультиформна еритема, синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.

З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: артралгія, відчуття болю у кістках, м’язові спазми, міалгія.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: ніктурія, порушення сечовиділення, підвищення рівня азоту сечовини і креатиніну в крові; лорноксикам може спричинити гостру ниркову недостатність у пацієнтів із захворюваннями нирок, що залежать від ниркових простагландинів та відіграють важливу роль у підтримці ниркового кровотоку (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Нефротоксичність у різних формах, включно з нефритами та нефротичним синдромом, є класоспецифічним ефектом НПЗП.

Загальні розлади: нездужання, набряк обличчя, астенія.

Особливості застосування

у пацієнтів із наступними захварюваннями та станами препарат слід призначати тільки після ретельної оцінки очікуваної користі від терапії та можливого ризику:

– ниркова недостатність легкого (рівень сироваткового креатиніну 150–300 мкмоль/л) та середнього (рівень сироваткового креатиніну 300–700 мкмоль/л) ступеня тяжкості. Лорноксикам слід застосовувати з обережністю через важливу роль простагландинів у підтримці ниркового кровотоку. У разі погіршення функції нирок лікування лорноксикамом слід припинити.

– Стан після обширних хірургічних втручань; серцева недостатність; прийом діуретиків або засобів, що можуть спричинити ушкодження нирок. При застосуванні лорноксикаму необхідно ретельно контролювати функцію нирок.

– Порушення згортання крові. Рекомендується проведення ретельного клінічного дослідження та оцінки лабораторних показників (наприклад активованого часткового тромбінового часу), оскільки лорноксикам пригнічує агрегацію тромбоцитів, збільшуючи час згортання крові. Препарат слід з обережністю призначати пацієнтам зі схильністю до кровотеч.

– Печінкова недостатність (наприклад цироз печінки). Після застосування препарату в дозі 12–16 мг/добу рекомендується регулярно проводити лабораторні тести у зв’язку з можливістю накопичення лорноксикаму в організмі (підвищення AUC), даних про відхилення фармакокінетичних параметрів у пацієнтів з печінковою недостатністю немає.

Тривале застосування препарату. Небажані реакції можна мінімізувати за допомогою прийому найнижчої ефективної дози препарату протягом найкоротшого періоду, необхідного для контролю симптомів захворювання. При тривалому лікуванні (більше 3 міс) рекомендується проводити оцінку стану крові (визначення гемоглобіну), функції нирок (визначення креатиніну) і печінкових ферментів.

Пацієнти літнього віку. Особам літнього віку (від 65 років) рекомендується спостереження за функцією нирок і печінки та з обережністю застосовувати після хірургічних втручань.

Одночасний прийом з іншими НПЗП. Слід уникати одночасного застосування лорноксикаму з іншими НПЗП, у тому числі селективними інгібіторами ЦОГ-2.

Ускладнення з боку ШКТ. Під час застосування будь-якого НПЗП у будь-який час протягом лікування можливе виникнення шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації, що може мати летальний наслідок. Ризик шлунково-кишкових кровотеч, виразок або перфорацій зростає з підвищенням дози НПЗП, у пацієнтів з виразками в анамнезі, особливо ускладненими кровотечами або перфорацією (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ), а також у пацієнтів літнього віку. Цим групам пацієнтів слід з особливою обережністю розпочинати лікування препаратом у найнижчих терапевтичних дозах.

З обережністю слід застосовувати НПЗП для лікування вищезазначених груп пацієнтів та пацієнтів, які одночасно приймають низькі дози ацетилсаліцилової кислоти або інші препарати, що підвищують ризик виникнення шлунково-кишкових ускладнень (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Для пацієнтів, які потребують такої поєднаної терапії, лікування можливо проводити на тлі одночасного прийому захисних засобів (наприклад мізопростолу або інгібіторів протонної помпи). Рекомендується проведення клінічного спостереження через регулярні проміжки часу.

Пацієнти з токсичним впливом на ШКТ в анамнезі, особливо літнього віку, повинні повідомити про будь-які незвичні абдомінальні симптоми (особливо про шлунково-кишкову кровотечу) на початкових етапах лікування.

З особливою обережністю призначати препарат пацієнтам, які одночасно застосовують лікарські засоби, що можуть підвищувати ризик виникнення виразки або кровотечі, наприклад, пероральні кортикостероїди, антикоагулянти — варфарин, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антитромботичні препарати — ацетилсаліцилова кислота (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

У разі виникнення кровотечі або виразки ШКТ у пацієнтів, які приймають лорноксикам, лікування необхідно припинити.

НПЗП слід з обережністю приймати пацієнтам зі шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки їх стан може погіршитися.

У пацієнтів літнього віку підвищується частота розвитку побічних реакцій під час застосування НПЗП, зокрема шлунково-кишкової кровотечі та перфорації, що може призвести до летальних наслідків (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).

Серцево-судинні захворювання. Слід з обережністю застосовувати препарат у пацієнтів з АГ та/або серцевою недостатністю в анамнезі, оскільки внаслідок прийому НПЗП можливі набряки та затримка рідини в організмі.

Необхідно спостерігати за станом пацієнтів з АГ та/або застійною серцевою недостатністю від легкого до середнього ступеня тяжкості в анамнезі, оскільки терапія НПЗП може супроводжуватися такими явищами, як затримка рідини і набряки.

Є дані, які дозволяють припустити, що застосування деяких НПЗП (особливо довготривала терапія та у високих дозах) може бути пов’язано з незначним підвищенням ризику артеріальних тромботичних явищ (наприклад інфаркту міокарда чи інсульту). Недостатньо даних для того, щоб виключити такий ризик при прийомі лорноксикаму.

Пацієнтам з неконтрольованою АГ, хронічною серцевою недостатністю, ІХС, захворюваннями периферичних артерій та/або цереброваскулярними порушеннями лорноксикам слід призначати тільки після ретельної оцінки показань. Оцінка також необхідна перед призначенням тривалого лікування пацієнтам з факторами ризику виникнення серцево-судинних захворювань (наприклад АГ, гіперліпідемія, цукровий діабет, куріння).

Одночасне лікування НПЗП і гепарином підвищує ризик виникнення спинномозкової/епідуральної гематоми при спинномозковій або епідуральній анестезії (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

Побічні реакції з боку шкіри. Дуже рідко на тлі застосування НПЗП виникають тяжкі шкірні реакції, що включають ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона і токсичний епідермальний некроліз, іноді деякі з них закінчуються летально (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Ризик розвитку таких реакцій найбільш високий на початку лікування: у більшості випадків такі реакції виникають у перший місяць прийому препарату. Прийом лорноксикаму слід припинити при перших ознаках шкірного висипу, ураження слизових оболонок та інших проявах гіперчутливості.

БА. Застосовувати з обережністю у хворих з БА або даним захворюванням в анамнезі, оскільки НПЗП провокують бронхоспазм у цих пацієнтів.

Захворювання сполучної тканини. У хворих на системний червоний вовчак та змішане захворювання сполучної тканини може підвищуватися ризик розвитку асептичного менінгіту.

Одночасний прийом такролімусу. Одночасний прийом НПЗП і такролімусу може підвищувати ризик нефротоксичності внаслідок зниження синтезу простацикліну в нирках. При такій комбінованій терапії необхідно ретельно контролювати функцію нирок (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

Вплив на результати лабораторних досліджень. Як і інші НПЗП, лорноксикам може спричиняти епізодичне підвищення рівня трансаміназ, білірубіну в плазмі крові, а також концентрації в крові сечовини і креатиніну, так само, як і інші відхилення лабораторних показників від норми. Якщо відхилення лабораторних показників суттєві та тривають довгий час, лікування необхідно припинити та провести необхідне дослідження.

Фертильність. Лорноксикам, як і інші препарати, що пригнічують ЦОГ/синтез простагландинів, можуть знижувати фертильність, не рекомендується застосовувати у жінок, які намагаються завагітніти. Жінкам, які мають труднощі з настанням вагітності або проходять обстеження з причини безпліддя, необхідно відмінити прийом лорноксикаму.

Вітряна віспа. За наявності вітряної віспи у виняткових випадках можуть розвинутися тяжкі інфекційні ураження шкіри та м’яких тканин. До цього часу не можна виключити вплив НПЗП на погіршення перебігу цих інфекційних захворювань. Рекомендується уникати застосування лорноксикаму при наявній вітряній віспі.

Допоміжні речовини. Препарат містить лактозу. Якщо у пацієнта встановлена непереносимість деяких цукрів, слід проконсультуватися з лікарем, перш ніж приймати цей лікарський засіб.

Застосування у період вагітності та годування грудьми

Вагітність. Лорноксикам протипоказаний у ІІІ триместр вагітності. Клінічних даних щодо застосування лоноксикаму у І–ІІ триместр вагітності та під час пологів немає, тому препарат не рекомендується застосовувати в цей період.

Немає достатніх даних щодо застосування лорноксикаму у вагітних. Дослідження на тваринах показали репродуктивну токсичність.

Пригнічення синтезу простагландину може негативно позначитися на вагітності та/або розвитку ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень свідчать про підвищення ризику невиношування вагітності, а також розвитку вад серця при застосуванні інгібіторів синтезу простагландинів на ранніх термінах вагітності. Ризик зростає при підвищенні дози та збільшенні тривалості терапії. У тварин застосування інгібіторів синтезу простагландинів призводить до збільшення пре- та постімплантаційної загибелі плода та ембріофетальної летальності. Інгібітори синтезу простагландинів не слід застосовувати у І та ІІ триместр вагітності. Застосування можливе тільки в разі крайньої необхідності.

Під час ІІІ триместру вагітності при застосуванні будь-яких інгібіторів синтезу простагландину можливі такі впливи на плід:

– серцево-легенева токсичність (передчасне закриття артеріальної протоки і легенева гіпертензія);

– порушення функції нирок, яке може прогресувати до ниркової недостатності, а відтак до зменшення кількості навколоплідних вод.

Вагітна та плід наприкінці вагітності можуть піддатися таким впливам від застосування інгібіторів синтезу простагландинів:

– можливе збільшення тривалості кровотеч;

– пригнічення скорочувальної функції матки, що може призвести до затримки або збільшення тривалості пологів.

Таким чином, застосування лорноксикаму протипоказане під час ІІІ триместру вагітності (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).

Період годування грудьми. Немає даних щодо екскреції лорноксикаму у людське грудне молоко. Відносно високі концентрації лорноксикаму екскретуються з молоком годуючих щурів. Тому лорноксикам не слід застосовувати в період годування грудьми.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. У разі виникнення запаморочення та/або сонливості внаслідок прийому препарату не слід керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

вплив інших лікарських засобів на лорноксикам

Циметидин: підвищення концентрації лорноксикаму у плазмі крові (взаємодії між лорноксикамом та ранітидином або лорноксикамом та антацидами не виявлено).

Вплив лорноксикаму на інші лікарські засоби

Антикоагулянти: НПЗП можуть посилювати дію антикоагулянтів, наприклад, варфарину (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Слід проводити ретельний моніторинг міжнародного нормалізованого відношення.

Фенпрокумон: знижується ефективність лікування фенпрокумоном.

Інгібітори АПФ: може зменшуватися вираженість дії інгібіторів АПФ.

Діуретики: зниження діуретичного та гіпотензивного ефекту петльових, тіазидних і калійзберігаючих діуретиків.

Блокатори ?-адренорецепторів: зниження гіпотензивного ефекту.

Блокатори рецепторів ангіотензину ІІ: зниження гіпотензивного ефекту.

Метотрексат: підвищення концентрації метотрексату в плазмі крові, що призводить до зростання його токсичності. При одночасному застосуванні необхідний ретельний моніторинг.

Дигоксин: зниження ниркового кліренсу дигоксину.

Препарати літію: НПЗП знижують нирковий кліренс літію, таким чином, концентрація сироваткового літію може перевищувати поріг токсичності. Необхідно контролювати рівень літію в плазмі крові, особливо на початку лікування, при корекції дози та припиненні лікування.

Циклоспорин: підвищення концентрації циклоспорину у плазмі крові. Можливе підвищення нефротоксичності циклоспорину, що зумовлено ефектами, опосередкованими простагландинами нирок. При комбінованій терапії необхідно контролювати функцію нирок.

Відомі індуктори та інгібітори CYP 2C9: лорноксикам (як і інші НПЗП, що залежать від цитохрому Р450 2С9 (CYP 2C9)) взаємодіє з відомими індукторами та інгібіторами СYP 2С9 (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ).

Пеметрексед: НПЗП можуть знижувати нирковий кліренс пеметрекседу, внаслідок чого підвищується ниркова та шлунково-кишкова токсичність та мієлосупресія.

Інша значуща інформація

Гепарин: НПЗП підвищують ризик виникнення спинномозкової/епідуральної гематоми при застосуванні одночасно з гепарином під час спинномозкової або епідуральної анестезії (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Кортикостероїди: підвищення ризику виникнення шлунково-кишкових виразок або кровотеч (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Антибактеріальні засоби групи хінолону: підвищується ризик виникнення судом.

Антитромбоцитарні препарати: підвищується ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Інші НПЗП: підвищується ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч.

Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС): підвищений ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Похідні сульфанілсечовини (наприклад глібенкламід): підвищується ризик гіпоглікемії.

Такролімус: підвищений ризик нефротоксичності внаслідок зниження синтезу простацикліну в нирках. При комбінованій терапії необхідно контролювати функцію нирок (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Інші форми взаємодії. Прийом їжі. Оскільки прийом їжі уповільнює абсорбцію лорноксикаму, таблетки Ларфікс не слід приймати з їжею в разі необхідності швидкого початку їх ефективної дії (полегшення болю).

Прийом їжі знижує абсорбцію приблизно на 20% та збільшує T_max.

Передозування

нині даних відносно передозування, що дозволили б визначити його наслідки або запропонувати специфічне лікування, немає.

Симптоми: можуть відмічатися такі симптоми, як нудота, блювання, церебральні симптоми (запаморочення, порушення зору). У тяжких випадках: атаксія, з переходом у кому і судоми; ураження печінки і нирок; можливе порушення згортання крові.

Лікування: при наявному чи очікуваному передозуванні слід припинити застосування препарату. Завдяки короткому Т_? лорноксикам швидко виводиться з організму. Діалізу не піддається. На даний час специфічного антидоту немає. Необхідно провести звичайні невідкладні заходи, включаючи промивання шлунка. Застосування активованого вугілля за умови його прийому одразу після передозування лорноксикамом може призвести до зниження всмоктування препарату. Для лікування шлунково-кишкових розладів можна, наприклад, застосовувати аналог простагландину або ранітидин.

Умови зберігання

при температурі не вище 25 °С.