Розділи сайту
Самовивіз 
Оплата при отриманні
діюча речовина: пропафенон;
1 мл розчину містить пропафенону гідрохлориду 3,5 мг;
допоміжні речовини: глюкози моногідрат, вода для ін’єкцій.
Розчин для ін’єкцій.
Кардіологічні препарати. Антиаритмічні засоби IC класу. Пропафенон.
С01В С0З.
Лікування:
? Гіперчутливість до активної речовини або до будь-якого компонента препарату;
? AV-блокада II та III ступеня за відсутності кардіостимулятора;
? синоатріальна блокада;
? блокада правої ніжки пучка Гіса одночасно з блокадою однієї з гілок лівої ніжки пучка
Гіса (біфасцикулярна блокада) за відсутності кардіостимулятора;
? неконтрольована хронічна серцева недостатність (фракція викиду лівого шлуночка < 35%);
? кардіогенний шок (крім аритмогенного);
? тяжка симптоматична синусова брадикардія (частота серцевих скорочень < 50 уд/хв);
? синдром слабкості синусового вузла;
? артеріальна гіпотензія (при показниках артеріального систолічного тиску < 90 мм рт. ст.);
? гіпокаліємія, гіперкаліємія (необхідна корекція порушень калієвого обміну до початку
лікування); інший електролітний дисбаланс;
? тяжкі хронічні обструктивні захворювання легенів;
? бронхоспазм;
? міастенія гравіс;
? тяжка печінкова недостатність;
? порушення функції нирок;
? виявлений синдром Бругада.
Препарат протипоказаний у перші 3 місяці після гострого інфаркту міокарда, а також у пацієнтів зі зниженим серцевим викидом (крім пацієнтів із передсердною аритмією, яка загрожує життю).
Вводять внутрішньовенно. Терапію Пропанормом рекомендується проводити під контролем лікаря, досвідченого в лікуванні аритмій. Індивідуальну підтримуючу дозу слід визначати за умов кардіологічного спостереження, що включає моніторинг ЕКГ (комплекс QRS, інтервали PR і QTc ), контроль артеріального тиску та показників системи кровообігу.
Лікування необхідно розпочинати із введення більш низької дози. Бажаний терапевтичний ефект часто настає після введення дози 0,5 мг/кг. Звичайна терапевтична разова доза становить 1 мг/кг маси тіла (при середній масі тіла в 70 кг відповідає 20 мл). За необхідності разову дозу можна збільшити до 2 мг/кг (при середній масі тіла в 70 кг відповідає 40 мл).
Внутрішньовенні ін’єкції необхідно вводити поступово протягом 3–5 хвилин. Інтервал між ін’єкціями — не менше 90–120 хвилин. Якщо буде зареєстровано розширення комплексу QRS або зміни частоти серцевих скорочень, пов’язаних із подовженням інтервалу QT більш ніж на 20%, внутрішньовенне введення препарату необхідно припинити.
Максимальна добова доза становить 560 мг.
Приготування та зберігання інфузійного розчину.
Препарат повинен бути підготовлений для парентерального застосування в асептичних умовах додаванням стерильного 5% розчину глюкози.
У зв’язку з можливим утворенням осаду при приготуванні інфузійного розчину не слід використовувати фізіологічний розчин.
Після розкриття ампули рекомендується зберігати препарат при температурі 2–8 ?С не більше 24 годин.
Хімічна і фізична стабільність розчину препарату після розведення в 5% розчині глюкози зберігається протягом 72 годин при температурі 25 °С.
Короткочасна інфузія
При введенні препарату у формі короткочасних інфузій протягом 1–3 годин дозування становить 0,5 –1 мг/хв. Максимальна доза становить 180 мг.
Повільна внутрішньовенна інфузія
При введенні препарату шляхом повільної внутрішньовенної інфузії максимальна добова доза повинна становити 560 мг (що еквівалентно 160 мл препарату Пропанорм, розчин для ін’єкцій 3,5 мг/мл).
Особи літнього віку
Під час лікування спостерігалися більш високі концентрації пропафенону у плазмі крові. Тому у пацієнтів літнього віку клінічну відповідь на лікування можна отримати при застосуванні препарату в нижчих дозах.
У пацієнтів літнього віку зі значною недостатністю функції лівого шлуночка (фракція викиду < 35%) або при органічних захворюваннях міокарда лікування слід розпочинати з найменш ефективної дози з поступовим її збільшенням під ретельним спостереженням лікаря. Це також стосується і підтримуючої дози. Будь-яке необхідне підвищення дози повинно відбуватися через 5–8 днів лікування.
Порушення функції нирок та/або печінки
У пацієнтів з порушенням функції нирок та/або печінки може спостерігатися кумуляція активної речовини препарату при застосуванні стандартних терапевтичних доз. Тому таким пацієнтам дозу пропафенону слід підбирати під контролем ЕКГ та концентрації у плазмі крові.
Побічні реакції, що зустрічаються при застосуванні пропафенону гідрохлориду, систематизовані за класами органів і систем та за частотою їх виникнення: дуже часто (? 1/10), часто (? 1/100, < 1/10), нечасто (? 1/1000, < 1/100), рідко (? 1/10 000, < 1/1000), дуже рідко (< 1/10 000), включаючи поодинокі випадки. Більшість побічних явищ є дозозалежними і виникають при перевищенні дозування на початку терапії та носять зазвичай легкий і минущий характер, і лише зрідка потребують припинення лікування.
З боку крові та лімфатичної системи: дуже рідко — підвищення рівнів антинуклеарних антитіл, лейкоцитопенія та/або гранулоцитопенія, або тромбоцитопенія; агранулоцитоз. Склад периферичної крові нормалізувався після припинення прийому препарату.
З боку імунної системи: рідко — алергічні реакції, реакції гіперчутливості (що проявляються холестазом, дискразією крові).
З боку серцево-судинної системи: часто — артеріальна гіпотензія, включаючи постуральну гіпотензію та ортостатичну гіпотензію; можливі аритмогенні ефекти (брадикардія, шлуночкові тахікадії, порушення провідності синусового або AV-вузла (синоатріальна, атріовентрикулярна або інтравентрикулярна блокада), брадиаритмія, застійна серцева недостатність. Особливо у пацієнтів літнього віку з порушеннями функції міокарда можливі циркуляторні порушення з постуральною гіпотензією. Також можуть розвинутися проаритмічні ефекти, що проявляються прискоренням серцевого ритму (тахікардія) або вентрикулярною фібриляцією.
З боку травної системи: рідко — особливо при прийомі високих доз можливі скарги з боку шлунково-кишкового тракту, такі як втрата апетиту, нудота, блювання, метеоризм і запор, сухість у роті, гіркий присмак або втрата чутливості у ротовій порожнині, біль у животі, діарея, здуття живота, позиви на блювання.
З боку нервової системи: рідко – запаморочення, головний біль, парестезія, синкопе, атаксія, неспокій, нічні кошмари та порушення сну, екстрапірамідні симптоми, вертиго, пропасниця.
У дуже рідкісних випадках при передозуванні спостерігалися судоми.
З боку психіки: рідко — тривожність та сплутаність свідомості, психічні розлади.
Метаболічні порушення: рідко — анорексія.
З боку органів зору: рідко — затьмарений зір, нечіткість зору.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: рідко — почервоніння, свербіж, екзантема, шкірні висипання, кропив’янка.
З боку гепатобіліарної системи: рідко — порушення з боку печінки, включаючи гепатоцелюлярне ураження, холестаз, жовтяницю та гепатит.
З боку кістково-м’язової системи: рідко — люпус-синдром.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз: дуже рідко — після прийому високих доз спостерігалося зниження потенції та зменшення кількості сперматозоїдів. Всі ці симптоми є тимчасовими та зникають після відміни препарату.
З боку дихальної системи: рідко — порушення дихання, бронхоспазм.
Лабораторні дослідження: підвищення активності ферментів печінки (трансаміназ, лужної фосфатази) у сироватці крові.
Загальні порушення і реакції у місці аплікації: часто — біль у грудях, нечасто — слабкість, підвищена втомлюваність.
При прийомі препарату у дозах, що значно перевищують терапевтичні, можлива поява симптомів передозування. Досвід лікування передозування обмежений. Специфічний антидот невідомий.
Симптоми:
з боку серцево-судинної системи: порушення генерації та проведення імпульсу (подовження інтервалу PQ, розширення комплексу QRS, пригнічення автоматизму синусового вузла, AV-блокада, шлуночкова тахікардія, тріпотіння передсердь та фібриляція шлуночків); брадикардія, аритмія, асистолія, порушення внутрішньошлуночкової провідності, серцева недостатність. Зменшення скоротливості (негативний інотропний ефект) може призвести до розвитку артеріальної гіпотензії, яка у тяжких випадках може призвести до кардіогенного шоку;
інші: головний біль, запаморочення, порушення зору, парестезія, тремор, нудота, запор і сухість у роті.
У тяжких випадках отруєння можуть спостерігатися тоніко-клонічні судоми, парестезія, сонливість, кома та зупинка дихання.
При появі ознак передозування необхідно знизити дози або відмінити препарат. Лікування передозування полягає у внутрішньовенному введенні натрію лактату і калію хлориду. Іноді виникає необхідність у введенні глюкагону, адреналіну (епінерфіну) і навіть у застосуванні кардіостимуляції.
Лікування.
Терапевтичні заходи направлені на видалення речовини з організму та відновлення стабільності серцево-судинної системи.
Особливі заходи
Брадикардія: припинення прийому препарату; атропін, якщо показаний.
Синоаурикулярна блокада та AV-блокада ІІ та ІІІ ступеня: атропін; орципреналін; кардіостимуляція, якщо показана.
Інтравентрикулярна блокада (блокада ніжок пучка Гіса): припинення застосування препарату. Кардіоверсія, якщо необхідна. Якщо застосування електростимуляції неможливо, призначають високі дози орципреналіну для зменшення інтервалу QRS.
Серцева недостатність, що супроводжується зниженням артеріального тиску: припинення прийому препарату; серцеві глікозиди; високі дози гліцерилтринітрату у випадку набряку легенів, діуретики, якщо необхідно, катехоламіни (такі як адреналін та/або допамін і добутамін).
Заходи, які необхідно провести у випадку тяжкого отруєння (з метою суїциду): у випадку тяжкої артеріальної гіпотензії та брадикардії (як правило, пацієнти непритомні): атропін 0,5–1 мг внутрішньовенно або, якщо необхідно, адреналін інфузійно. Швидкість інфузії залежить від клінічної відповіді; при церебральних судомах: діазепам внутрішньовенно. Вентиляція легенів. Інтубація, якщо необхідно, та кероване дихання (міорелаксація — 2 мг панкуроніуму).
Зупинка кровообігу, спричинена асистолією або фібриляцією шлуночків.
Загальні заходи з відновлення серцево-судинної та дихальної функцій (АВС правило):
А — дихальні шляхи, наприклад вільне дихання та/або інтубація;
В — дихання, наприклад підвищення доставки кисню, якщо можливо;
С — циркуляція, наприклад масаж серця (якщо необхідно, протягом декількох годин);
адреналін 0,5 мг в/в або 1,5 мг розведеного у 10 мл фізіологічного розчину через трахеальну
трубку. Повторити, якщо необхідно, залежно від клінічної відповіді; 8,4% розчин бікарбонату натрію з розрахунку 1 мл/кг маси тіла внутрішньовенно. Повторити через 15 хвилин.
Дефібриляція у випадку фібриляції шлуночків. Якщо це не є дієвим, повторити після введення внутрішньовенно розчину калію хлориду (5–15 ммоль/л); інфузійне введення катехоламінів (адреналіну та/або допаміну/добутаміну); якщо показано, інфузійне введення концентрованого розчину натрію хлориду (80–100 ммоль/л) до досягнення рівня натрію у плазмі крові 145–150 ммоль/л.
Лаваж шлункового вмісту.
Дексаметазон 25–50 мг внутрішньовенно.
40% розчин сорбітолу внутрішньовенно з розрахунку 1 мл/кг маси тіла.
Кардіостимуляція.
Гемодіаліз не показаний, оскільки пропафенон зв’язується з білками плазми (> 95%) і має великий об’єм розподілу.
Застосування в період вагітності або годування груддю.
Препарат протипоказаний у період вагітності або годування груддю.
Діти.
Препарат не застосовують дітям.
Дорослим доза та кількість прийомів встановлюється індивідуально і коригується лікарем під контролем артеріального тиску і ЕКГ.
Перед початком лікуванням і під час лікування необхідно проводити моніторинг ЕКГ і регулярні клінічні обстеження кожного пацієнта для оцінки терапевтичної реакції та вирішення питання про подальше продовження лікування.
Лікування пропафеноном гідрохлоридом може відбитися на роботі кардіостимулятора: його ритмі і порозі чутливості до стимулу. Робота кардіостимулятора повинна знаходитися під постійним контролем і, при необхідності, пристрій повинен бути перепрограмований.
Не виключається можливість конверсії пароксизмальної фібриляції передсердь на тріпотіння передсердь з блокадою проведення 2:1 або 1:1.
Так само як і для інших антиаритмічних засобів класу IС у пацієнтів з прогресуючим захворюванням серця, що супроводжується структурними змінами міокарда, можуть виникати дуже тяжкі побічні реакції.
Пацієнтам літнього віку або пацієнтам з порушеннями функції лівого шлуночку (фракція викиду лівого шлуночка < 35%), або хворим з тяжкими ураженнями міокарда на початку лікування дозу необхідно збільшувати поступово (з інтервалом 5 — 8 днів) і з обережністю.
У пацієнтів з порушеннями функції печінки або нирок може відбуватися накопичення ліків. Таким пацієнтам дозу слід підбирати індивідуально з обережністю під контролем ЕКГ і рівня пропафенону у плазмі.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Рекомендовано утримуватись від керування автотранспортом та займатися потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної уваги і швидкості психомоторних реакцій, оскільки артеріальна гіпотензія, включаючи постуральну гіпотензію та ортостатичну гіпотензію, запаморочення, підвищену втомлюваність, затьмарений зір, можуть зменшувати рівень уваги.
При одночасному застосуванні пропафенону з препаратами, які впливають на частоту серцевих скорочень (ЧСС), внутрішньосерцеву провідність та/або пригнічують скоротливість міокарда (антиаритмічні препарати III класу, недигідропіридинові антагоністи кальцію, бета-блокатори), можливе взаємне посилення дії. Описані випадки підвищення рівнів пропранололу, метапрололу, дезипраміну, циклоспорину та дигоксину в плазмі крові при одночасному застосуванні пропафенону. Активність пропафенону збільшується при одночасному прийомі з циметидином, хінідином, еритроміцином, кетоконазолом або грейпфрутовим соком. При одночасному використанні місцевих анестетиків (наприклад, при імплантації кардіостимуляторів або при хірургічних чи стоматологічних операціях), а також препаратів, що знижують ЧСС і пригнічують скоротливість міокарда (блокатори ?-адренорецепторів, трициклічні антидепресанти), необхідно враховувати можливість взаємного посилення кардіодепресивної дії. При одночасному застосуванні пропафенону і внутрішньовенному введенні лідокаїну підвищується можливість негативного впливу лідокаїну на центральну нервову систему. Одночасний прийом ритонавіру підвищує частоту побічних явищ Пропанорму. Одночасне застосування пропафенону та фенобарбіталу та/або рифампіцину може призвести до зниження антиаритмічної ефективності пропафенону.
Пропафенон підвищує активність пероральних антикоагулянтів (наприклад варфарину), потенціює ефект варфарину, блокує його біотрансформацію.
Фармакодинаміка. Пропафенону гідрохлорид є антиаритмічним засобом ІС класу (за класифікацією Williams) з помірним блокуючим впливом на бета-адренорецептори. Зменшує максимальну швидкість деполяризації та амплітуду потенціалу дії у волокнах Пуркіньє, не впливає на потенціал спокою. Найбільш виражений ефект реєструється в системі Гіса-Пуркіньє. Фармакокінетика. Максимальна концентрація в плазмі крові досягається через 2–3 години після введення пропафенону гідрохлориду. Пропафенон значною мірою метаболізується (під впливом CYP2D6 при першому проходженні через печінку), його абсолютна біодоступність залежить від величини дози і способу введення. Пропафенон метаболізується двома генетично обумовленими способами. Більш ніж у 90% пацієнтів активна речовина препарату метаболізується з періодом напіввиведення 2–10 годин. При цьому утворюються два активних метаболіти, під впливом CYP2D6 виникає 5-гідроксипропафенон, а за допомогою CYP3A4 і CYP1A2 утворюється N-дипропілпропафенон (норпропафенон). У менш ніж 10% пацієнтів метаболізм пропафенону відбувається більш повільно, при цьому утворення 5-гідроксипропафенону взагалі не відбувається або він виникає у незначній кількості. У швидких метаболізаторів період напіввиведення становить 2,8–11 годин, а у повільних метаболізаторів — близько 17 годин. У швидких метаболізаторів насичене гідроксилювання (CYP2D6) визначає нелінійність фармакокінетичних процесів, у той час як у повільних метаболізаторів фармакокінетика відрізняється лінійністю.
Рівновага досягається в усіх пацієнтів через 3–4 дні, тому рекомендовані дози однакові для всіх пацієнтів.
Значні індивідуальні відмінності у фармакокінетиці пропафенону гідрохлориду значною мірою визначаються першим проходженням через печінку і нелінійністю фармакокінетики у швидких метаболізаторів. Через велику різницю в рівнях ліків у крові дозування препарату необхідно ретельно титрувати, особливу увагу при цьому слід приділяти проведенню клінічних та ЕКГ-тестів на прояв токсичності.
Звичайні дослідження з безпечності, токсичності при повторних дозах, генотоксичності, канцерогенного потенціалу та репродуктивної токсичності препарату не виявили особливої небезпеки для людини.
Основні фізико-хімічні властивості: прозорий, безбарвний розчин, практично без частинок.
Пропанорм® розчин для ін’єкцій 3,5 мг/мл не слід розводити 0,9% розчином натрію хлориду (фізіологічним розчином) оскільки можливе утворення осаду.
3 роки.
Зберігати в оригінальній упаковці у недоступному для дітей місці. Не потрібні спеціальні умови зберігання.
По 10 мл у скляній ампулі. По 5 ампул у прозорих формованих контейнерах із плівки ПВХ, по 2 контейнери у картонній коробці.
За рецептом.
ПРО.МЕД.ЦС Прага а.т./PRO.MED.CS Prahа a.s.
Телчска 1, 140 00 Прага 4, Чеська Республіка/Telсska 1, 140 00 Praha 4, Czech Republic.
діюча речовина: пропафенон;
1 таблетка містить пропафенону гідрохлориду 150 мг або 300 мг;
допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію кроскармелоза, натрію лаурилсульфат, крохмаль кукурудзяний, коповідон, магнію стеарат, OPADRY WHITE 02F 28310 (гіпромелоза, титану діоксид (Е 171), поліетиленгліколь), емульсія симетикону.
Таблетки, вкриті оболонкою.
Препарати для лікування захворювань серця. Антиаритмічні препарати IC класу.
С01В С03.
Профілактика та лікування:
? вентрикулярних аритмій;
? пароксизмальних суправентрикулярних тахіаритмій, включаючи пароксизмальну форму тріпотіння / фібриляції передсердь та пароксизмальні кругові тахікардії із залученням
AV-вузла або додаткових провідних шляхів при неефективності стандартної терапії або протипоказаннях для її проведення.
? Гіперчутливість до активної речовини або до будь-якого компонента препарату;
? AV-блокада II та III ступеня за відсутності кардіостимулятора;
? блокада правої ніжки пучка Гіса одночасно з блокадою однієї з гілок лівої ніжки пучка Гіса (біфасцикулярна блокада) за відсутності кардіостимулятора;
? неконтрольована хронічна серцева недостатність (фракція викиду лівого шлуночка < 35%;
? кардіогенний шок (крім аритмогенного);
? тяжка симптоматична синусова брадикардія (частота серцевих скорочень < 50 уд/хв);
? синдром слабкості синусового вузла;
? артеріальна гіпотензія (при показниках артеріального систолічного тиску < 90 мм рт.ст.);
? гіпокаліємія, гіперкаліємія (необхідна корекція порушень калієвого обміну до початку лікування);
? тяжкі хронічні обструктивні захворювання легенів;
? бронхоспазм;
? міастенія гравіс;
? тяжка печінкова недостатність;
? порушення функції нирок.
Препарат протипоказаний в перші 3 місяці після гострого інфаркту міокарда, а також пацієнтам зі зниженим серцевим викидом (крім пацієнтів із передсердною аритмією, що загрожує життю).
Терапію Пропанормом рекомендується розпочинати в госпітальних умовах під контролем лікаря, який має досвід лікування аритмій. Індивідуальну підтримуючу дозу слід визначати за умов кардіологічного спостереження, що включає моніторинг ЕКГ та контроль артеріального тиску. Якщо комплекс QRS подовжується більш ніж на 20%, дозу препарату слід зменшити або припинити прийом, поки ЕКГ не повернеться в межі норми.
Препарат застосовують внутрішньо після прийому їжі, таблетки слід ковтати цілими, не розжовуючи і запиваючи водою.
Рекомендовані дози для дорослих:
на початку лікування терапевтична доза становить по 150 мг 3 рази на добу (450 мг/добу) із збільшенням дози з щонайменш триденним інтервалом до 300 мг 2 рази на добу (600 мг/добу). У деяких випадках може знадобитися підвищення добової дози до 900 мг (по 300 мг 3 рази на добу). Максимальна добова доза — 900 мг. Збільшувати дозу рекомендується поступово, з інтервалом 3–4 дні.
Пацієнтам із масою тіла менше 70 кг рекомендується відповідно зменшити добову дозу.
Дозу і кратність прийому встановлює лікар індивідуально. З метою досягнення максимального терапевтичного ефекту рекомендується індивідуальне дозування препарату залежно від стану пацієнта, його реакції на препарат і переносимості. Тривалість лікування визначається клінічним станом хворого.
Особи літнього віку
Під час лікування спостерігалися більш високі концентрації пропафенону у плазмі крові. Тому у пацієнтів літнього віку клінічну відповідь на лікування можна отримати при застосуванні препарату в нижчих дозах.
Пацієнтам літнього віку або пацієнтам зі значною недостатністю функції лівого шлуночка (фракція викиду < 35%) або при органічних захворюваннях міокарда лікування слід розпочинати з найменш ефективної дози з поступовим її збільшенням під ретельним спостереженням лікаря. Це також стосується і підтримуючої дози. Будь-яке необхідне підвищення дози потрібно здійснювати через 5–8 днів лікування.
Порушення функції нирок та/або печінки
У пацієнтів з порушенням функції нирок та/або печінки може спостерігатися кумуляція препарату при застосуванні стандартних терапевтичних доз. Тому таким пацієнтам дозу слід підбирати під контролем ЕКГ та концентрації пропафенону у плазмі крові.
Більшість побічних явищ є дозозалежними і виникають при перевищенні дозування на початку терапії та носять, зазвичай, легкий і минущий характер та лише зрідка потребують припинення лікування.
З боку системи крові та лімфатичної системи:
дуже рідко спостерігались підвищення рівнів антинуклеарних антитіл, лейкоцитопенія та/або гранулоцитопенія або тромбоцитопенія; агранулоцитоз. Склад периферичної крові нормалізувався після припинення прийому препарату.
З боку імунної системи:
рідко — алергічні реакції, реакції гіперчутливості (що проявляються холестазом, дискразією крові).
З боку серцево-судинної системи:
артеріальна гіпотензія, включаючи постуральну гіпотензію та ортостатичну гіпотензію; можливі аритмогенні ефекти (брадикардія, шлуночкові тахікадії, порушення провідності синусового або AV-вузла (синоатріальна, атріовентрикулярна або інтравентрикулярна блокада), брадиартимія, застійна серцева недостатність. Особливо у пацієнтів літнього віку з порушеннями функції міокарда можливі циркуляторні порушення з постуральною гіпотензією. Також можуть розвинутися проаритмічні ефекти, що проявляються прискоренням серцевого ритму (тахікардія) або вентрикулярною фібриляцією.
З боку травної системи:
рідко — особливо при прийомі високих доз, можливі скарги з боку шлунково-кишкового тракту, такі як втрата апетиту, нудота, блювання, метеоризм і запори, сухість у роті, гіркий присмак або втрата чутливості у ротовій порожнині, біль у животі, діарея, здуття живота, позиви до блювання.
З боку нервової системи:
рідко – запаморочення, головний біль, парестезія, синкопе, атаксія, неспокій, нічні кошмари та порушення сну, екстрапірамідні симптоми, вертиго, пропасниця. Дуже рідко при передозуванні спостерігалися судоми.
З боку органів зору:
нечіткість зору.
З боку шкіри та підшкірної клітковини:
рідко — почервоніння, свербіж, екзантема, висипання, кропив’янка.
З боку скелетно-м’язової та сполучної тканини:
рідко – вовчаковий синдром.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз:
дуже рідко — після прийому високих доз спостерігалося зниження потенції та зменшення кількості сперматозоїдів. Усі ці симптоми є тимчасовими та зникають після відміни препарату.
З боку органів дихання: можливі порушення дихання, бронхоспазм.
Порушення метаболізму та харчування:
рідко — анорексія.
Психічні порушення:
рідко — тривожність та сплутаність свідомості, психічні розлади.
Гепатобіліарні порушення:
рідко — порушення з боку печінки, включаючи гепатоцелюлярне ураження, холестаз, жовтяницю та гепатит.
Інші:
нечасто — слабкість, біль у грудях, підвищена втомлюваність.
Лабораторні дослідження:
підвищення активності ферментів печінки (трансаміназ, лужної фосфатази) у сироватці крові.
При прийомі препарату у дозах, що значно перевищують терапевтичні, можлива поява симптомів передозування. Досвід передозування обмежений. Специфічний антидот невідомий.
Симптоми передозування
Кардіальні: порушення генерації та проведення імпульсу (подовження інтервалу PQ, розширення комплексу QRS, пригнічення автоматизму синусового вузла, AV-блокада, шлуночкова тахікардія, тріпотіння передсердь та фібриляція шлуночків); брадикардія, аритмія, асистолія, порушення внутрішньошлуночкової провідності, серцева недостатність. Зменшення скоротливості (негативний інотропний ефект) може призвести до розвитку артеріальної гіпотензії, що у тяжких випадках може призвести до кардіогенного шоку.
Некардіальні: головний біль, запаморочення, порушення зору, парестезія, тремор, нудота, запор і сухість у роті.
У тяжких випадках отруєння можуть спостерігатися судоми, парестезія, сонливість, кома, зупинка дихання.
Лікування
При появі ознак передозування необхідно знизити дози або відмінити препарат.
Слід вдатися до невідкладних заходів, що звичайно вживаються при гострій серцево-судинній недостатності. При тяжкому порушенні провідності, що супроводжується порушенням серцевої функції, може бути потрібна терапія атропіном, ізопреналіном або застосування електростимулятора. Якщо електрична стимуляція неможлива, слід зробити спробу скоротити тривалість QRS та прискорити серцевий ритм за допомогою високих доз ізопреналіну. Сама по собі блокада атріовентрикулярного пучка не є показанням для застосування ізопреналіну. Артеріальна гіпотензія може потребувати інотропної підтримки. Судоми слід лікувати за допомогою внутрішньовенного введення діазепаму.
Ефективним для лікування передозування є проведення алкалізації шляхом внутрішньовенного введення лактату натрію і хлориду калію. Іноді виникає необхідність у введенні глюкагону, адреналіну (епінерфіну) і навіть у застосуванні кардіостимуляції.
Терапевтичні заходи спрямовані на видалення речовини з організму та відновлення стабільності серцево-судинної системи.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Дослідження на тваринах не виявили тератогенної дії пропафенону, але оскільки немає досвіду застосування цього лікарського засобу в період вагітності, то препарат протипоказаний у період вагітності або годування груддю.
Відомо, що пропафенону гідрохлорид проникає через плацентарний бар’єр. Повідомлялося, що концентрація пропафенону у пуповинні й крові становила 30% від його концентрації у материнській крові. Досліджень щодо вивчення екскреції пропафенону гідрохлориду у грудне молоко не проводилося. Обмежені дані свідчать, що пропафенон може виводитися з молоком.
Діти.
Препарат не застосовують дітям.
Дорослим дози та кратність прийому встановлюються індивідуально і коригуються лікарем під контролем артеріального тиску і ЕКГ. Важливо, щоб кожний пацієнт проходив електрокардіографічне та клінічне обстеження перед початком та протягом терапії Пропанормом для визначення клінічної ефективності лікування та необхідності його продовження. Слабкий негативний інотропний ефект Пропанорму може мати значення для пацієнтів із ризиком розвитку серцевої недостатності. Як і інші протиаритмічні лікарські засоби, Пропанорм® продемонстрував здатність змінювати поріг збудження та чутливості кардіостимуляторів. У пацієнтів, яким встановлено ці прилади, може виникати потреба у їх перепрограмуванні.
Потенційно існує можливість переходу пароксизмальної фібриляції передсердь у тріпотіння передсердь, що супроводжується блокадою провідності 2:1 або 1:1.
Через бета-блокуючий ефект пропафенону слід бути обережними при лікуванні пацієнтів із обструктивним захворюванням легень або астмою.
Як і у випадку з іншими протиаритмічними засобами класу IC, пацієнти з органічним захворюванням серця можуть бути схильні до розвитку серйозних побічних реакцій.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі
з іншими механізмами.
Залежно від індивідуальної реакції здатність управляти транспортними засобами або механізмами може бути порушена: нечіткість зору, запаморочення, слабкість та постуральна
гіпотензія. Особливо це можливо у початковій фазі лікування у пацієнтів літнього віку, при збільшенні дози, а також при одночасному прийомі препарату і вживанні алкоголю.
Ефекти Пропанорму можуть потенціюватися при його застосуванні у комбінації з місцевими анестетиками або із засобами, що пригнічують діяльність міокарда.
Продемонстровано, що препарат підвищує концентрації дигоксину у плазмі крові, тому слід бути обережними щодо розвитку дигіталісної токсичності.
Пропафенон виявив здатність підвищувати рівні пероральних антикоагулянтів (наприклад варфарину) у плазмі крові зі збільшенням протромбінового часу, що може потребувати зниження дози пероральних антикоагулянтів; потенціює ефект варфарину, блокує його біотрансформацію.
Концентрації пропафенону у плазмі крові можуть підвищитися при одночасному застосуванні циметидину.
Спостерігалося підвищення плазмових концентрацій пропранололу та метопрололу при їх одночасному застосуванні з Пропанормом. Тому може бути необхідним зниження дози цих бета-блокаторів. Дані щодо взаємодії з іншими бета-блокаторами невідомі.
Одночасне застосування пропафенону гідрохлориду з лікарськими засобами, що метаболізуються за допомогою CYP2D6 (такими як венлафаксин), може спричинити підвищення концентрації цих лікарських засобів.
Лікарські засоби, що пригнічують CYP2D6, CYP1A2 та CYP3A4, наприклад кетоконазол, циметидин, хінідин, тропісетрон, доласетрон, мізоластин, еритроміцин та грейпфрутовий сік, можуть призвести до підвищення рівнів пропафенону гідрохлориду у крові. При застосуванні пропафенону гідрохлориду з інгібіторами цих ферментів слід ретельно стежити за станом пацієнтів та відповідно коригувати дозу.
Через можливість підвищення концентрацій у плазмі крові одночасне застосування ритонавіру у дозі 800 — 1200 мг/добу та пропафенону гідрохлориду протипоказане.
Комбінована терапія аміодароном і пропафеноном може порушувати провідність,
реполяризацію та спричинювати порушення, що мають про аритмічний ефект. Може виникнути потреба у коригуванні дози обох засобів залежно від терапевтичного ефекту.
Не спостерігалося суттєвого впливу на фармакокінетику пропафенону або лідокаїну після їх одночасного застосування. Проте повідомлялося, що одночасне застосування пропафенону гідрохлориду та внутрішньовенного лідокаїну підвищувало ризик розвитку побічних ефектів лідокаїну з боку центральної нервової системи.
Фенобарбітал є відомим індуктором CYP3A4. Під час тривалого комбінованого застосування фенобарбіталу слід стежити за клінічною відповіддю на терапію пропафеноном.
Комбіноване застосування пропафенону гідрохлориду та рифампіцину може погіршити протиаритмічний ефект пропафенону через зниження його концентрації у плазмі крові (ризик раптових аритмій).
Також повідомлялося про можливу взаємодію з циклоспорином (підвищення концентрації з погіршенням функції нирок), теофіліном (підвищення концентрації), дезипраміном (підвищення концентрації).
Через аритмогенні властивості трициклічних та подібних йому антидепресантів та/або нейролептиків ці лікарські засоби можуть мати небажану взаємодію з антиаритмічними засобами, включаючи пропафенон, при одночасному їх застосуванні.
Одночасне застосування пропафенону гідрохлориду та флуоксетину у пацієнтів із екстенсивним метаболізмом підвищувало Cmax (максимальна концентрація в плазмі крові) та AUC (площа під фармакокінетичною кривою) S пропафенону на 39% та 50% відповідно, а Cmax та AUC R пропафенону — на 71% та 50%. Підвищені рівні пропафенону в плазмі крові можуть спостерігатися при його одночасному застосуванні з пароксетином. Для досягнення бажаного терапевтичного ефекту може бути достатньо застосування менших доз пропафенону.
Фармакодинаміка.
Пропафенон є антиаритмічним засобом ІС класу.
Виявляє стабілізуючу дію на міокардіальні мембрани, зменшує швидкий вхідний струм, що проводиться іонами натрію, зі зменшенням швидкості деполяризації та подовжує час проведення імпульсу по передсердю, AV-вузлу та, головним чином, по провідній системі Гіса–Пуркіньє.
Проведення імпульсу по додаткових шляхах, як при синдромі WPW (синдром Вольфа-Паркінсона-Уайта), пригнічується завдяки пролонгації рефрактерного періоду або блокаді провідного шляху як в антеградному, так і переважно в ретроградному напрямках.
Разом з тим спонтанна збуджуваність знижується завдяки підвищенню порога міокардіальної чутливості, тоді як електрична збуджуваність міокарда знижується завдяки підвищенню порога вентрикулярної фібриляції.
Протиаритмічні ефекти: сповільнення швидкості зростання потенціалу дії, зниження збуджуваності, гомогенізація коефіцієнту провідності, пригнічення ектопічного автоматизму, зниження схильності міокарда до фібриляції.
Пропафенон має помірну бета-симпатолітичну активність без клінічного значення. Проте існує можливість, що високі добові дози (900–1200 мг) можуть спричинити симпатолітичний (антиадренергічний) ефект.
На ЕКГ пропафенон спричиняє невелике подовження інтервалів Р, PR та QRS, тоді як інтервал QТс, як правило, залишається незміненим.
У дигіталізованих пацієнтів із фракцією викиду 35–50% скоротність лівого шлуночка дещо знижена. У пацієнтів із гострим трансмуральним інфарктом та серцевою недостатністю внутрішньовенне введення пропафенону може помітно знизити фракцію викиду лівого шлуночка, але суттєво меншою мірою це відбувається у пацієнтів із гострою стадією інфаркту міокарда, що не супроводжується серцевою недостатністю. В обох випадках тиск в легеневих артеріях підвищується мінімально. Тиск у периферичних артеріях не показує суттєвих змін. Це демонструє той факт, що пропафенон не чинить негативної дії на функцію лівого шлуночка, яка б мала клінічне значення. Слід очікувати клінічно значимого зниження функції лівого шлуночка лише у пацієнтів із уже існуючою погіршеною вентрикулярною функцією.
Тому серцева недостатність, яку не лікували, може погіршуватися з можливою декомпенсацією.
Фармакокінетика. Після перорального застосування пропафенон майже повністю абсорбується з травного тракту, що відбувається дозозалежно, та швидко розподіляється в організмі.
Після одноразового прийому однієї таблетки біодоступність становить приблизно 50%. При багаторазовому застосуванні концентрації в плазмі крові та біодоступність зростають непропорційно через насичення метаболізму першого проходження в печінці. Рівноважна концентрація досягається через 3–4 дні, а біодоступність зростає майже до 100%. Терапевтичні рівні у плазмі крові знаходяться в межах 150 нг/мл до 1500 нг/мл. В межах терапевтичної концентрації більш ніж 95% пропафенону зв’язується з протеїнами плазми крові. Порівняння кумулятивного виведення пропафенону з сечею протягом 24 годин дозволило підрахувати, що 1,3% внутрішньовенного (70 мг) та 0,65% перорального (600 мг) пропафенону виводиться в незмінному стані з сечею, тобто пропафенон метаболізується майже винятково в печінці. Навіть за наявності недостатності функції нирок зниження виведення пропафенону малоймовірне, що підтверджується окремими випадками та поодинокими кінетичними дослідженнями за участю пацієнтів, які перебували на постійному гемодіалізі. Показники лабораторних досліджень не відрізняються від даних, отриманих у пацієнтів без порушення функції нирок.
Кінцевий період напіввиведення у пацієнтів становить 5–7 годин (в окремих випадках — 12 годин) після прийому багаторазових доз. Схожий позитивний взаємозв’язок між концентрацією у плазмі крові та часом AV-провідності спостерігався у більшості здорових добровольців та пацієнтів.
Після досягнення вмісту у плазмі крові 500 нг/мл інтервал PR статистично значимо подовжується порівняно з вихідними показниками, що дає змогу титрувати дозу та стежити за станом пацієнтів за допомогою даних ЕКГ. Частота вентрикулярних екстрасистол знижується у міру збільшення концентрацій у плазмі крові. В окремих випадках достатня протиаритмічна активність спостерігалася вже при рівнях у плазмі крові < 500 нг/мл.
Основні фізико-хімічні властивості:
майже білі таблетки, вкриті оболонкою, двоопуклі, діаметром близько 8 мм (таблетки по 150 мг) та близько 11 мм (таблетки по 300 мг).
3 роки.
Зберігати в оригінальній упаковці у захищеному від світла та недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 ?С.
Таблетки по 150 мг: по 10 таблеток у блістері, 5 блістерів у картонній коробці.
Таблетки по 300 мг: по 10 таблеток у блістері, 5 блістерів у картонній коробці.
За рецептом.
ПРО.МЕД.ЦС Прага а.т. / PRO.MED.CS Prahа a.s.
Телчска 1, 140 00 Прага 4, Чеська Республіка /
Telсska 1, 140 00 Praha 4, Czech Republic.
Інструкція, розміщена на цій сторінці, носить інформаційний характер і призначена виключно з метою ознайомлення.
Не використовуйте це як посібник медичних рекомендацій.
Постановка діагнозу і вибір методики лікування здійснюється тільки вашим лікарем!
Farmaco не несе відповідальності за можливі негативні наслідки, що виникли в результаті використання інформації, розміщеної на сайті farmaco.ua.
Щоб залишити відгук - авторизуйтесь!