ГІДАЗЕПАМ IC®

Фармакологічні властивості

фармакодинаміка. Гідазепам належить до групи похідних бензодіазепіну. Має оригінальний спектр фармакологічної активності, поєднуючи анксіолітичну та активуючу дії з антидепресантною дією за незначного прояву побічних ефектів та низької токсичності. Діє як денний транквілізатор та селективний анксіолітик. Відрізняється від інших бензодіазепінів наявністю вираженого активуючого ефекту, слабо вираженою міорелаксантною дією. У помірних терапевтичних дозах не чинить снодійної дії та не прискорює стомлювання в процесі оперантної діяльності.

У хворих на алкоголізм у період терапевтичної ремісії вже в перші дні застосування препарату спостерігалися м’який транквілізуючий та анксіолітичний ефекти, значною мірою знижувалися психомоторне збудження, тривога й роздратованість. Найбільший вплив препарат чинить на прояви абстинентного синдрому та в період ремісії у хворих на алкоголізм.

Фармакокінетика. При пероральному застосуванні гідазепам швидко абсорбується. Після прийому одноразових доз дія препарату проявляється через 30–60 хв, досягаючи максимуму протягом 1–4 год з подальшим поступовим послабленням.

При сублінгвальному застосуванні гідазепам швидко абсорбується. Після сублінгвального прийому одноразових доз дія препарату проявляється через 5–15 хв, досягаючи максимуму протягом 1–4 год з подальшим поступовим послабленням.

Гідазепам найбільше розподіляється в печінці, нирках та жировій тканині. Біологічна доступність достатньо висока. Показано, що в плазмі крові реєструється тільки дезалкілований метаболіт, незмінений препарат не визначається навіть у слідових кількостях.

Особливістю фармакокінетики гідазепаму є низька швидкість елімінації його основного метаболіту при одноразовому прийомі. Т_½ з плазми крові становить 86,7 год, кліренс — 3,03 л/год, середній час утримання — 127,32 год.

Фармакокінетичні характеристики гідазепаму дають змогу застосовувати його як транквілізатор зі зниженим ризиком розвитку побічних явищ.

Показання

застосовують як денний транквілізатор при невротичних, психопатичних астеніях, при станах, які супроводжуються тривогою, страхом (у тому числі перед хірургічними втручаннями та болісними діагностичними обстеженнями), підвищеною дратівливістю, порушенням сну, а також при емоційній лабільності. Застосовують також для купірування абстинентного синдрому при алкоголізмі та в якості підтримувальної терапії в період ремісії при хронічному алкоголізмі, при логоневрозах, мігрені.

Застосування

препарат Гідазепам ІС застосовувати внутрішньо.

Приймати не розжовуючи по 20–50 мг до 3 разів на добу, у разі необхідності можна поступово підвищувати дозу до 200 мг/добу до отримання терапевтичного ефекту. Курсова доза 100 мг/добу є оптимальною. Застосування вищих добових доз (150–200 мг) може супроводжуватися підвищеною денною сонливістю, відчуттям м’язової слабкості.

Як денний транквілізатор Гідазепам ІС рекомендується для лікування станів з астенічними, депресивними, фобічними та іпохондричними розладами в дозах 60–120 мг/добу.

Середня добова доза препарату при лікуванні хворих на невротичний, неврозоподібний, психопатичний, психопатоподібний стани становить 60–200 мг; при мігрені — 40–60 мг.

Для купірування алкогольної абстиненції початкова доза становить 50 мг, середня добова доза — 150 мг. Найвища добова доза при алкогольній абстиненції становить 500 мг.

Тривалість курсу терапії становить від кількох днів до 1–4 міс і визначається лікарем індивідуально, залежно від стану хворого та перебігу захворювання.

Препарат можна застосовувати в амбулаторній практиці.

Діти. Застосування препарату у дітей протипоказане.

Протипоказання

гіперчутливість до будь-якого з компонентів препарату. Виражена тяжка міастенія, значні порушення функцій печінки (цироз, хвороба Боткіна) та нирок.

Побічна дія

при застосуванні гідазепаму у високих дозах або при підвищеній індивідуальній чутливості в окремих хворих можуть спостерігатися явища, характерні для інших транквілізаторів — похідних бензодіазепіну.

З боку нервової системи: головний біль, сонливість, млявість, зниження швидкості реакцій, зниження уваги та працездатності, загальна слабкість, запаморочення.

З боку ШКТ: нудота.

З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпотензія.

З боку кістково-м’язової системи: м’язова слабкість.

З боку шкіри: висипання, свербіж, гіперемія шкіри, кропив’янка.

З боку імунної системи: алергічні реакції, у тому числі ангіоневротичний набряк.

Інші: атаксія (повідомлялося про випадок атаксії, який за часом збігався із застосуванням гідазепаму).

У разі виникнення побічних реакцій дозу потрібно знизити або відмінити прийом препарату.

Особливості застосування

слід обмежити прийом гідазепаму особам з відкритокутовою глаукомою, хронічною нирковою та печінковою недостатністю, алкогольним ураженням печінки.

Препарат містить лактозу, тому його не слід призначати пацієнтам з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, дефіцитом лактази Лаппа або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Не застосовувати препарат у період вагітності або годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. У період лікування слід утриматися від діяльності, що потребує підвищеної уваги та швидкої реакції.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

лікарський засіб сумісний з іншими психотропними, снодійними та протисудомними препаратами. Гідазепам потенціює дію фенаміну, 5-окситриптофану, посилює ефект алкоголю, снодійних препаратів, нейролептиків, наркотичних анальгетиків.

Передозування

можливе виникнення побічних ефектів, властивих іншим транквілізаторам бензодіазепінового ряду, таких як сонливість, млявість, запаморочення, нудота, легка атаксія, алергічні реакції. У цих випадках слід знизити дозу або відмінити прийом гідазепаму.

Лікування: терапія симптоматична.

Умови зберігання

при температурі не вище 25 °C.

Актуальна інформація

Одну з важливих ролей у житті людини відіграють емоції ― вони відповідають за організацію доцільної адаптивної поведінки. Саме тому розлади нормального функціонування емоційних механізмів ― афективні розлади чи депресія ― здатні дезорганізувати адаптивну поведінку та розцінюються як тяжке захворювання, що являє собою важливу проблему медико-соціального характеру (Яковлева Е.Е., 2013). Тривожно-депресивні розлади впливають на якість життя пацієнтів, працездатність та здатність до виконання соціальних функцій. Подібні розлади є коморбідними, тобто їх перебіг пов’язаний із перебігом соматичних захворювань, що визначаються ефективністю терапії, яка проводиться. В умовах сучасного життя виникає потреба в анксіолітичній терапії, причому препарат має зумовлювати виражену протитривожну та вегетостабілізувальну дію, мінімально впливати на зниження концентрації уваги, а також не викликати вираженого звикання чи залежності (Юрьева Л.Н., 2012). Таким вимогам відповідає Гідазепам IC.

Як діє Гідазепам IC

Гідазепам є проліками, тобто неактивною речовиною, яка метаболізується в організмі до активного метаболіту дезалкілдіазепаму (Zhuk O.V., 1999), який і відповідає за фармакологічні ефекти препарату (Kolyvanov G.B., 1993). Препарат був синтезований та впроваджений у клінічну практику Інститутом фармакології АН СРСР (Мосолов С.Н., 2014).

Гідазепам характеризується селективністю дії ― препарат має більш високу афінність до мітохондріальних бензодіазепінових рецепторів ЦСН порівняно з центральними бензодіазепіновими рецепторами. Цільовою молекулою для взаємодії є 35S-терт-бутилбіциклофосфоротіонат (Blendov Iu.A., 1997). Широкий спектр ефектів гідазепаму пояснюється саме його зв’язуванням із мітохондріальними рецепторами, які відповідають за велику кількість фізіологічних процесів: регуляцію потоку іонів кальцію, мітохондріальний стероїдогенез, реакції стресової адаптації, а також респіраторні та проліферативні функції клітин (Korkhov V.M., 2002). Оригінальний спектр дії гідазепаму пояснюється дисоціацією анксіолітичного та седативного ефектів у певному діапазоні доз. Протитривожний ефект низьких доз гідазепаму зумовлений не зв’язуванням із бензодіазепіновими рецепторами, а інтенсивною взаємодією з ендогенними лігандами (Яковлева Е.Е., 2013). Окрім того, у спектрі дії гідазепаму також міститься й активуючий компонент (Середенин С.Б., 1999).

У дослідженнях було встановлено, що гідазепам оптимізує параметри психофізіологічного стану у пацієнтів із невротичними реакціями, неврозами та неврозоподібними станами (Neznamov G.G., 1997).

Гідазепам характеризується антиаритмічною дією, яку пов’язують із медикаментозно-індукованими змінами електрофізіологічних характеристик провідної системи серця (Skibitskii V.V., 1992). При оцінці функціонального стану пацієнтів з ІХС із аритмічним синдромом напруги було встановлено, що на фоні терапії гідазепамом зростає гемодинамічний ресурс та знижуються пресорні судинні реакції (Petrova T.R., 1994). Антиаритмічний ефект препарату відмічають у 81% пацієнтів із нейроциркуляторною дистонією (із такою кардіальною симптоматикою, як передчасне скорочення шлуночків та пароксизмальна тахікардія (Skibitskii V.V., 1993)) та у 61% — з ІХС (Skibitskii V.V., 1992). У дослідженні на тваринах встановлено, що стимуляція гідазепамом ГАМК-ергічних механізмів головного мозку сприяє зниженню варіабельності серцевого ритму в умовах стресу (Мельникова О.З., 2012), що може розцінюватися, як оптимізація адаптивних механізмів.

При дослідженні на здорових волонтерах також було встановлено, що прийом 50 мг гідазепаму перед початком робочого дня сприяє зниженню пульсового тиску та зростанню ударного об’єму (характеристика серцевої функції) при роботі в екстремальних умовах (висока температура тіла, гіперкапнія, обмеження рухів тощо) (Morozov I.S., 1998). Такий ефект пов’язують із тим, що препарат нормалізує вміст гістаміну та серотоніну в крові, перешкоджаючи таким чином стресовій активації симпатоадреналової системи (Morozov I.S., 1998).

Показання до застосування Гідазепаму ІС

Гідазепам ІС є денним транквілізатором, який застосовується у терапії (інструкція МОЗ України):

• невротичних, неврозоподібних станів;
• психопатичних астеній (астенічні, депресивні, фобічні та іпохондричні розлади);
• станів, при яких відмічається емоційна лабільність, підвищена дратівливість, порушення сну, тривога, страх;
• алкогольного абстинентного синдрому, хронічного алкоголізму в період ремісії;
• логоневрозів;
• мігрені;
• одноразово перед болісними діагностичними маніпуляціями чи хірургічними втручаннями.

Клінічний досвід застосування гідазепаму

У дослідженні на щурах було встановлено (Mutuskina E.A., 1994), що гідазепам сприяє найшвидшому відновленню після клінічної смерті з успішною реанімацією. У перший тиждень після критичного стану гідазепам виявляє седативний ефект, а через 6–8 тиж чинить анксіолітичну та активуючу дію аналогічного впливу на інтактних тварин. У цілому гідазепам покращує поведінку, пов’язану із досягненням цілей, прискорює навчання та знижує агресивність у конфліктних ситуаціях.

Рекомендовано застосовувати гідазепам одноразово в якості фармакологічного методу контролю страху в стоматологічній практиці у пацієнтів, які відчувають неконтрольований страх перед стоматологічними маніпуляціями (Шувалов С.М., 2013).

У неврологічній практиці гідазепам застосовується в якості допоміжного засобу при спондилогенній дорсалгії ― тривало існуючому больовому синдромі, що викликає зростання частоти депресивних та тривожних розладів (Иванова М.Ф., 2012).

Гідазепам «приходить на допомогу» і в комплексній терапії виразкової хвороби шлунку та дванадцятипалої кишки (Ягупов П.Р., 2004). Перебіг виразкової хвороби часто асоційований із розвитком астенічного синдрому, який проявляється зниженням працездатності, порушенням сенсомоторної координації та зниженням порогу загальної фізіологічної адаптації організму. Причому патологічні зміни мають характер порочного кола, оскільки при астенічному синдромі з тривожним компонентом формується хронічне стресове середовище, в якому погіршується перебіг виразкової хвороби, що в кінцевому підсумку створює передумови для хронізації та рецидивів соматичного захворювання. Саме тому анксіолітична терапія дозволяє коригувати психоастенічні розлади (сприяє відновленню об’єму, стійкості та розподілу уваги (Ягупов П.Р., 2012)), що покращує комплаєнс та в подальшому чинить профілактичний протирецидивний вплив на виразкову хворобу.

Однак у гастроентерологічній практиці не лише виразкова хвороба, а й інші захворювання (хронічні запальні захворювання товстої кишки, цироз печінки, активний гепатит) часто супроводжуються психоемоційними порушеннями. Гідазепам є одним з невеликого арсеналу препаратів вибору, оскільки більшість пацієнтів отримують терапію в амбулаторному режимі (Косинская С.В., 2013).

У літературі описаний (Новиков В.М., 2012) досвід комплексного лікування парафункції язика (мимовільні рухи язика, які заважають розмові та прийому їжі, що виникли після перенесеної черепно-мозкової травми) із включенням у схему гідазепаму. Парафункція язика ― це патологія з групи оральних гіперкінезів. Це група дискомфортних станів, у яку також входять безхарчове жування, синдром «галопуючого» язика, синдром «кролика», бруксизм. Патогенез цих станів може бути пов’язаний із центральними чи периферичними порушеннями іннервації м’язів обличчя, медикаментозною провокацією чи розвиватися спонтанно на фоні судинних порушень в осіб похилого віку.

Гідазепам застосовується також в онкологічній практиці, особливо при онкопатології щелепно-лицевої зони (Гуменюк Л.Н., 2016). Як відомо, у пацієнтів із вадами щелепно-лицьової зони внаслідок розвитку та радикального лікування злоякісного новоутворення розвиваються психічні розлади із переважанням дезадаптації з депресивним компонентом.

Гідазепам IC як представник групи бензодіазепінових анксіолітиків застосовується для лікування хворих із посттравматичним стресовим розладом (ПТСР). Більш того, цей препарат є єдиним анксіолітиком, який згадується у вітчизняних методичних рекомендаціях з лікування ПТСР. ПТСР являє собою патологію, патогенетичну основу якої становлять психологічна дисфункція та універсальна біологічна дисрегуляція, пов’язані з гіперактивацією збуджувальних (глутамат, катехоламіни) та послабленням активності гальмівних (ГАМК) медіаторів. У результаті розвиваються системні порушення кірково-підкіркових зв’язків, у які залучається лобна та потилична частки головного мозку, гіпокамп, мигдалина та гіпоталамо-гіпофізарна система. Фармакотерапія ПТСР зазвичай включає комплекс препаратів, які дозволяють коригувати психастенію, когнітивні порушення, поведінкові розлади, обсесивно-фобічні та іпохондричні прояви (Бурчинский С.Г., 2018). У дослідженнях на тваринах встановлений механізм дії гідазепаму: препарат сприяє зниженню умовного рефлексу активного уникнення, сформованого в умовах загрози життю (Гарибова Т.Л., 2005).

Експериментально доведено, що при поєднанні гідазепаму з ГАМК-ефірами монотерпенів (L-ментол, тимол та карвакрол) спостерігається синергізм у протисудомній дії, причому ефект досягається не шляхом впливу на бензодіазепінові рецептори (Nesterkina M., 2016).

Слабка міорелаксивна дія гідазепаму (інструкція МОЗ України) застосовується у ревматологічній практиці: описаний випадок терапії гідазепамом малої хореї при гострій ревматичній лихоманці (Боярчук О.Р., 2013).

Гідазепам також застосовується у дерматологічній практиці, зокрема, у терапії вітиліго ― набутої дисхромії шкіри. Патогенез вітиліго включає аутоімунний компонент, однак косметичний дефект може накладатися на невротичний розлад та потребувати застосування транквілізаторів (Ягофаров Ф.Ф., 2013).

У практиці сімейного лікаря гідазепам знаходить застосування у комплексній терапії соматоформних розладів ― психогенних захворювань із вираженою, але розмитою клінічною картиною (задишка, лихоманка, біль різноманітної локалізації, серцебиття та зниження толерантності до фізичних навантажень) за відсутності явної органічної патології. ГАМК-ергічний вплив гідазепаму дозволяє суттєво знизити тривогу, напруження та страх (Приходько В.Ю., 2013).

Висновок

Гідазепам IC є препаратом, у спектрі дії якого поєднуються анксіолітичний, антидепресантний та активуючий ефекти. Із перших днів застосування препарат чинить м’яку транквілізувальну та анксіолітичну дію, сприяє зниженню дратівливості, тривожності та психомоторного збудження. Препарат характеризується низькою токсичністю та незначною вираженістю побічних ефектів, завдяки чому знаходить застосування не тільки у психіатричній та наркологічній практиці, а й у різних сферах соматичної медицини.