Ксефокам, таблетки вкриті оболонкою, 8 мг, №10
Takeda, Німеччина

Фармакологічні властивості

фармакодинамика. Лорноксикам є НПЗП з аналгезивними та протизапальними властивостями і належить до класу оксикамів. Механізм дії лорноксикаму в основному пов’язаний з інгібуванням синтезу простагландинів (інгібування ферменту ЦОГ), що приводить до десенсибілізації периферичних ноцицепторів та інгібування запалення. Також передбачається центральний вплив на ноцицептори, який не пов’язаний з протизапальною дією. Лорноксикам не впливає на життєво важливі показники (наприклад температура тіла, частота дихання, ЧСС, АТ, ЕКГ, спірометрія).

Анальгезивні властивості лорноксикаму були успішно продемонстровані у декількох клінічних дослідженнях у процесі розробки препарату.

У зв’язку з місцевим подразненням ШКТ і системною ульцерогенною дією, пов’язаною з інгібуванням синтезу простагландину, прийом лорноксикаму та інших НПЗП часто призводить до розвитку шлунково-кишкових ускладнень.

Фармакокінетика. Абсорбція. Лорноксикам, таблетки, швидко і практично повністю всмоктується зі ШКТ. С_max у плазмі крові досягається через 1–2 год після прийому препарату. Абсолютна біодоступність лорноксикаму становить 90–100%. Ефекту першого проходження не спостерігалося. Середній Т_? становить 3–4 год. При одночасному прийомі лорноксикаму з їжею С_max знижується приблизно на 30% та Т_max збільшується з 1,5 до 2,3 год. Абсорбція лорноксикаму (розрахована відповідно до AUC) може знижуватися до 20%.

Лорноксикам 8 мг порошок для ін’єкцій призначений для в/в та в/м введення. С_max у плазмі крові після в/м введення препарату досягається приблизно через 0,4 год. Абсолютна біодоступність (розрахована за AUC) після в/м введення препарату становить 97%.

Розподіл. У плазмі крові лорноксикам знаходиться в незмінному стані і в неактивній формі свого гідроксильованого метаболіту. Зв’язування лорноксикаму з білками плазми крові становить 99% і не залежить від його концентрації.

Біотрансформація. Лорноксикам активно метаболізується в печінці шляхом гідроксилювання, спершу в неактивний 5-гідроксилорноксикам. Лорноксикам піддається біотрансформації за участю цитохрому CYP 2С9. У результаті генетичного поліморфізму існують особи зі сповільненим та інтенсивним метаболізмом цього ферменту, що може виражатися у помітному підвищенні рівнів лорноксикаму у плазмі крові в осіб зі сповільненим метаболізмом. Гідроксильований метаболіт не має фармакологічної активності. Лорноксикам повністю метаболізується. Приблизно ? виводиться через печінку та ¹/₃ — через нирки у вигляді неактивної сполуки.

При дослідженнях на моделях тварин лорноксикам не спричиняв індукції печінкових ферментів. На підставі результатів клінічних досліджень не отримано даних про акумуляцію лорноксикаму після багаторазового прийому рекомендованих доз. Ці результати були підтверджені даними моніторингу безпеки та ефективності лікарських засобів за 1 рік дослідження.

Виведення. Т_? початкової речовини становить 3–4 год. Після перорального застосування близько 50% виводиться з калом та 42% через нирки, в основному у вигляді 5-гідроксилорноксикаму. Т_? 5-гідроксилорноксикаму становить близько 9 год після парентерального застосування препарату 1 або 2 рази на добу.

У пацієнтів літнього віку (понад 65 років) кліренс знижується на 30–40%. Крім зниження кліренсу, немає істотних змін у кінетичному профілі лорноксикаму у пацієнтів літнього віку.

Немає істотної зміни кінетичного профілю лорноксикаму у пацієнтів з нирковою або печінковою недостатністю, за винятком кумуляції, та у пацієнтів з хронічним захворюванням печінки після 7 днів терапії із застосуванням добових доз 12 мг та 16 мг.

Показання

короткочасне лікування гострого болю легкого та помірного ступеня.

Ксефокам, таблетки, додатково: симптоматичне полегшення болю та запалення при остеоартриті, ревматоїдному артриті.

Застосування

таблетки

Для всіх пацієнтів відповідний режим дозування має ґрунтуватися на індивідуальній відповіді на лікування.

Біль. Доза 8–16 мг лорноксикаму на добу, розподілена на 2–3 прийоми. Максимальна рекомендована добова доза становить 16 мг.

Остеоартрит і ревматоїдний артрит. Рекомендується початкова добова доза 12 мг лорноксикаму, розподілена на 2–3 прийоми.

Підтримувальна доза не повинна перевищувати 16 мг/добу.

Таблетки Ксефокам, вкриті плівковою оболонкою, приймати перорально, запиваючи достатньою кількістю води.

Пацієнти літнього віку (понад 65 років), за винятком пацієнтів з порушенням функції печінки або нирок, коригування дози не потребують, але слід з обережністю застосовувати лорноксикам у зв’язку з вірогідністю виникнення побічних реакцій з боку ШКТ.

Ниркова недостатність. Пацієнтам з легким та помірним ступенем ниркової недостатності максимальна рекомендована добова доза становить 12 мг, розподілена на 2–3 прийоми.

Печінкова недостатність. Пацієнтам з помірним ступенем печінкової недостатності максимальна рекомендована добова доза становить 12 мг, розподілена на 2–3 прийоми (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Небажані реакції можна мінімізувати за допомогою прийому найнижчої ефективної дози препарату та найкоротшого періоду часу, що необхідний для контролю симптомів (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Ін’єкції

Дана лікарська форма препарату призначена для ініціації терапії та з метою швидкого досягнення знеболювального ефекту або якщо застосування пероральних препаратів чи супозиторіїв неможливе. Для всіх пацієнтів відповідний режим дозування має ґрунтуватися на індивідуальній відповіді на лікування.

Для в/в та в/м введення.

Рекомендована доза — 8 мг в/в або в/м. Деякі пацієнти потребують додаткового введення дози 8 мг у перші 24 год.

Максимальна добова доза становить 16 мг.

Тривалість в/в введення розчину має бути не менше 15 с, в/м — не менше 5 с.

Після приготування р-ну голку слід замінити.

Для в/м ін’єкції необхідна довга голка, що забезпечує глибоке введення.

Лікарський засіб призначений лише для одноразового використання.

Розчин для ін’єкцій готувати безпосередньо перед застосуванням — вміст 1 флакона (8 мг ліофілізату) розчиняти водою для ін’єкцій (2 мл).

Протипоказання

– гіперчутливість до лорноксикаму або до компонентів препарату;

– тромбоцитопенія;

– гіперчутливість (симптоми подібні до таких при астмі, риніті, ангіоневротичному набряку або уртикарії) до інших НПЗП, включаючи ацетилсаліцилову кислоту;

– тяжка форма серцевої недостатності;

– шлунково-кишкові кровотечі, церебрально-судинні або інші кровотечі;

– шлунково-кишкова кровотеча або перфорація виразки в анамнезі, пов’язані з попередньою терапією НПЗП;

– активна рецидивуюча пептична виразка шлунка/кровотеча або рецидивуюча пептична виразка шлунка/кровотеча в анамнезі (два або більше окремих доведених епізодів розвитку виразки або кровотечі);

– тяжка форма печінкової недостатності;

– тяжка форма ниркової недостатності (рівень сироваткового креатиніну >700 мкмоль/л);

– ІІІ триместр вагітності (див. Застосування у період вагітності або годування грудьми).

Побічна дія

найчастіше побічні реакції НПЗП були пов’язані зі ШКТ. При прийомі НПЗП можуть виникати пептичні виразки, перфорація або шлунково-кишкова кровотеча, що іноді закінчується летально, особливо в осіб літнього віку (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Нудота, блювання, діарея, метеоризм, запор, диспепсія, біль у животі, мелена, блювання кров’ю, виразковий стоматит, загострення коліту та хвороби Крона були зареєстровані при лікуванні НПЗП. Менш часто спостерігалися гастрити.

Вважається, що приблизно у 20% пацієнтів, які лікувалися лорноксикамом, можуть виникати побічні явища. Найчастішими побічними явищами лорноксикаму є нудота, диспепсія, розлад травлення, біль у животі, блювання, діарея. Ці симптоми загалом спостерігалися меншу ніж у 10% пацієнтів, які брали участь у дослідженні.

Набряки, АГ та серцева недостатність були зареєстровані при лікуванні НПЗП.

Клінічні дослідження та епідеміологічні дані показують, що застосування деяких НПЗП, особливо у високих дозах і при тривалому прийомі, може бути пов’язане з підвищенням ризику артеріальних тромботичних явищ, наприклад інфаркту міокарда або інсульту (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Винятково під час перебігу вітряної віспи повідомлялося про серйозні інфекційні ускладнення з боку шкіри та м’яких тканин.

Небажані ефекти за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто (>1/10); часто (>1/100, <1/10); нечасто (>1/1000, <1/100); рідко (>1/10 000, <1/1000); дуже рідко (<1/10 000), невідомо (частота не може бути оцінена за наявними даними).

Інфекції та інвазії: рідко — фарингіти.

З боку крові та лімфатичної системи: рідко — анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, подовження тривалості кровотечі; дуже рідко — екхімоз. НПЗП здатні спричинити класоспецифічні потенційно тяжкі гематологічні порушення, такі як нейтропенія, агранулоцитоз, апластична анемія, гемолітична анемія.

З боку імунної системи: рідко — реакції гіперчутливості, анафілактоїдні реакції та анафілаксія.

Порушення обміну речовин: нечасто — втрата апетиту, зміни маси тіла.

Психічні порушення: нечасто — інсомнія, депресія; рідко — збентеженість, нервовість, збудженість.

З боку нервової системи: часто — легкий та транзиторний головний біль, запаморочення; рідко — сонливість, парестезія, порушення смакових відчуттів (дисгевзія), тремор, мігрень; дуже рідко — асептичний менінгіт у пацієнтів із системним червоним вовчаком та змішаним захворюванням сполучної тканини (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

З боку органа зору: нечасто — кон’юнктивіт; рдко — порушення зору.

З боку органа слуху та рівноваги: нечасто — вертиго, шум у вухах.

З боку серцево-судинної системи: нечасто — серцебиття, тахікардія, набряки, серцева недостатність, почервоніння обличчя; рідко — АГ, припливи, крововиливи, гематоми.

З боку дихальної системи: нечасто — риніти; рідко — диспное, кашель, бронхоспазм.

З боку ШКТ: часто — нудота, біль у животі, диспепсія, діарея, блювання; нечасто — запор, метеоризм, відрижка, сухість у роті, гастрити, виразка шлунка, абдомінальний біль у верхній частині живота, виразка дванадцятипалої кишки, виразки слизової ротової порожнини; рідко — мелена, блювання з кров’ю, стоматит, езофагіт, гастроезофагеальний рефлюкс, дисфагія, афтозний стоматит, глосит, перфорація пептичної виразки, шлунково-кишкова кровотеча.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів: нечасто — підвищення рівня печінкових ферментів (АлАТ, АсАТ); дуже рідко — токсична дія на печінку, у результаті чого можливий розвиток печінкової недостатності, гепатиту, жовтяниці, холестазу.

З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто — висипання, свербіж, підвищене потовиділення, еритематозне висипання, уртикарія, ангіоневротичний набряк, алопеція; рідко — дерматити, екзема, пурпура; дуже рідко — набряк і бульозні реакції такі як мультиформна еритема, синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.

З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: нечасто — артралгія; рідко — відчуття болю в кістках, м’язові спазми, міалгія.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: рідко — ніктурія, порушення сечовиділення, підвищення рівня азоту сечовини і креатиніну в крові; дуже рідко — лорноксикам може спричинити гостру ниркову недостатність у пацієнтів із захворюваннями нирок, що залежать від ниркових простагландинів та відіграють важливу роль у підтримці ниркового кровотоку (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Нефротоксичність у різних формах, включно з нефритами та нефротичним синдромом, є класоспецифічним ефектом НПЗП.

Загальні розлади: нечасто — нездужання, набряк обличчя; рідко — астенія.

Особливості застосування

при наступних порушеннях препарат слід призначати тільки після ретельної оцінки очікуваної користі від терапії і можливого ризику.

Слід з обережністю застосовувати лорноксикам у пацієнтів з легкою нирковою недостатністю (рівень креатиніну у сироватці крові 150–300 мкмоль/л) та помірною нирковою недостатністю (рівень креатиніну у сироватці крові 300–700 мкмоль/л) через важливу роль простагландинів у підтримці ниркового кровотоку. У випадку погіршення функції нирок лікування лорноксикамом слід припинити.

Пацієнтам після обширних хірургічних втручань, з серцевою недостатністю, тим, які приймають діуретики або засоби, що можуть спричинити ушкодження нирок, необхідно ретельно контролювати функцію нирок.

Пацієнтам з порушенням згортання крові рекомендується проведення ретельного клінічного дослідження та оцінки лабораторних показників (наприклад активованого часткового тромбінового часу).

Пацієнтам з печінковою недостатністю (наприклад цироз печінки) після застосування препарату в дозі 12–16 мг/добу рекомендується регулярно проводити лабораторні тести у зв’язку з можливістю накопичення лорноксикаму в організмі (підвищення AUC). Але відхилень фармакокінетичних параметрів у пацієнтів з печінковою недостатністю порівняно зі здоровими добровольцями не виявлено.

При тривалому лікуванні (понад 3 міс) рекомендується проводити оцінку стану крові (визначення рівня гемоглобіну), функції нирок (визначення креатиніну) і печінкових ферментів.

Особам літнього віку (від 65 років) рекомендується спостерігати за функцією нирок та печінки та з обережністю застосовувати після хірургічних втручань.

Слід уникати поєднаного застосування лорноксикаму з іншими НПЗП, у тому числі з селективними інгібіторами ЦОГ-2.

Небажані реакції можна мінімізувати за допомогою прийому найнижчої ефективної дози препарату протягом найкоротшого періоду, необхідного для контролю симптомів захворювання.

Під час застосування будь-якого НПЗП у будь-який час протягом лікування можливе виникнення (з або без попереджувальних симптомів, або серйозних розладів ШКТ в анамнезі) шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації, що може мати летальний наслідок.

Ризик шлунково-кишкових кровотеч, виразок або перфорацій зростає з підвищенням дози НПЗП, у пацієнтів з виразками в анамнезі, особливо ускладненими кровотечами або перфорацією (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ), а також у пацієнтів літнього віку. Цим групам пацієнтів слід з особливою обережністю розпочинати лікування препаратом у найнижчих терапевтичних дозах.

З обережністю слід застосовувати НПЗП для лікування вищезазначених груп пацієнтів та хворих, які паралельно приймають низькі дози ацетилсаліцилової кислоти або інші препарати, що підвищують ризик виникнення шлунково-кишкових ускладнень (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Для пацієнтів, які потребують такої поєднаної терапії, лікування можна проводити на тлі одночасного прийому захисних агентів (наприклад мізопростолу або інгібіторів протонної помпи). Рекомендується проведення клінічного спостереження через регулярні проміжки часу.

Пацієнти з токсичним впливом на ШКТ в анамнезі, особливо літнього віку, мають повідомити про будь-які незвичні абдомінальні симптоми (особливо про шлунково-кишкову кровотечу) на початкових етапах лікування.

З особливою обережністю призначати препарат пацієнтам, які одночасно застосовують лікарські засоби, що можуть підвищувати ризик виникнення виразки чи кровотечі, наприклад пероральні ГКС, антикоагулянти (варфарин, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антитромботичні препарати (ацетилсаліцилова кислота) (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ)).

У випадку виникнення кровотечі або виразки шлунково-кишкового тракту у пацієнтів, які приймають лорноксикам, лікування необхідно припинити.

НПЗП слід з обережністю приймати пацієнтам зі шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки їх стан може погіршитися.

У пацієнтів літнього віку підвищується частота виникнення побічних реакцій під час застосування НПЗП, зокрема шлунково-кишкової кровотечі та перфорації, що може призвести до летальних наслідків (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).

Слід з обережністю застосовувати препарат у пацієнтів з АГ та/або серцевою недостатністю в анамнезі, оскільки внаслідок прийому НПЗП можливі набряки та затримка рідини в організмі.

Необхідно спостерігати за пацієнтами з АГ та/або застійною серцевою недостатністю від легкого до помірного ступеня тяжкості в анамнезі, оскільки терапія НПЗП може супроводжуватися такими явищами, як затримка рідини і набряки.

Є клінічні дослідження та епідеміологічні дані, які дозволяють припустити, що застосування деяких НПЗП (особливо довготривала терапія та у високих дозах) може бути пов’язано з незначним підвищенням ризику артеріальних тромботичних явищ (наприклад інфаркту міокарда чи інсульту). Недостатньо даних для того, щоб виключити такий ризик при прийомі лорноксикаму.

Пацієнтам з неконтрольованою АГ, ХСН, ІХС, захворюваннями периферичних артерій та/або цереброваскулярними порушеннями лорноксикам слід призначати тільки після ретельної оцінки показань. Оцінка також потрібна перед призначенням тривалого лікування пацієнтам із факторами ризику виникнення серцево-судинних захворювань (наприклад АГ, гіперліпідемія, цукровий діабет, куріння).

Одночасне лікування НПЗП і гепарином підвищує ризик спинномозкової/епідуральної гематоми при спинномозковій або епідуральній анестезії (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

Дуже рідко на тлі застосування НПЗП виникають тяжкі шкірні реакції, що включають ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона і токсичний епідермальний некроліз, іноді деякі з них закінчуються летально (див. ПОБІЧНІ РЕАКЦІЇ). Ризик розвитку таких реакцій найбільш високий на початку лікування: у більшості випадків такі реакції виникають у перший місяць прийому препарату. Прийом лорноксикаму слід припинити при перших ознаках шкірного висипу, ураження слизових оболонок та інших проявах гіперчутливості.

Застосовувати з обережністю у хворих на БА або з даним захворюванням в анамнезі, оскільки НПЗП провокують бронхоспазм у цих пацієнтів.

У пацієнтів із системним червоним вовчаком та змішаним захворюванням сполучної тканини може підвищуватися ризик розвитку асептичного менінгіту.

Лорноксикам пригнічує агрегацію тромбоцитів, збільшуючи час згортання крові. Препарат слід з обережністю призначати пацієнтам зі схильністю до кровотеч.

Супутнє лікування НПЗП і такролімусу може підвищувати ризик нефротоксичності внаслідок послаблення синтезу простацикліну в нирках. При такій комбінованій терапії необхідно ретельно контролювати функцію нирок.

Як і інші НПЗП, лоноксикам може спричиняти епізодичне підвищення рівня трансаміназ, білірубіну в сироватці крові, а також підвищення концентрації в крові сечовини і креатиніну, так само, як і інші відхилення лабораторних показників від норми. Якщо відхилення лабораторних показників суттєві та тривають довгий час, лікування необхідно припинити та провести необхідне дослідження.

Препарат містить лактозу. Пацієнтам, які мають рідкісну спадкову непереносимість галактози, лактазну недостатність або порушення всмоктування глюкози-галактози, не слід застосовувати препарат.

Лорноксикам, як і інші препарати, що пригнічують ЦОГ/синтез простагландинів, можуть послаблювати фертильність, не рекомендується застосовувати у жінок, які намагаються завагітніти. Жінкам, які мають труднощі з настанням вагітності або проходять обстеження щодо причини безпліддя, необхідно відмінити прийом лорноксикаму.

За наявності вітряної віспи у виняткових випадках можуть розвинутися тяжкі інфекційні ураження шкіри та м’яких тканин. До цього часу не можна виключити вплив НПЗП на погіршення перебігу цих інфекційних захворювань. Рекомендується уникати застосування лорноксикаму у разі наявності вітряної віспи.

Застосування у період вагітності або годування грудьми

Вагітність. Лорноксикам протипоказаний у ІІІ триместр вагітності. Клінічних даних щодо застосування лоноксикаму у І–ІІ триместр вагітності та під час пологів немає, тому препарат не рекомендується застосовувати у цей період.

Немає достатніх даних щодо застосування лорноксикаму у вагітних жінок. Дослідження на тваринах показали репродуктивну токсичність.

Пригнічення синтезу простагландину може негативно позначитися на вагітності та/або розвитку ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень свідчать про підвищення ризику невиношування вагітності, а також розвитку вад серця при застосуванні інгібіторів синтезу простагландинів на ранніх термінах вагітності. Ризик зростає при підвищенні дози та тривалості терапії. У тварин застосування інгібіторів синтезу простагландинів призводить до збільшення кількості випадків пре- та постімплантаційної загибелі плода та ембріо-фетальної летальності. Інгібітори синтезу простагландинів не слід застосовувати у І та ІІ триместр вагітності. Застосування можливе тільки в разі крайньої необхідності.

Під час ІІІ триместру вагітності при застосуванні будь-яких інгібіторів синтезу простагландину можливі такі наслідки для плоду:

– серцево-легенева токсичність (передчасне закриття артеріальної протоки і легенева гіпертензія);

– порушення функції нирок, яке може прогресувати до ниркової недостатності, а відтак до зменшення кількості навколоплідних вод.

Вагітна та плід наприкінці вагітності можуть піддатися таким впливам від застосування інгібіторів синтезу простагландинів:

– можливе збільшення тривалості кровотеч;

– пригнічення скорочувальної функції матки, що може призвести до затримки або збільшення тривалості пологів.

Таким чином, застосування лорноксикаму протипоказане під час ІІІ триместру вагітності (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).

Період годування грудьми. Немає даних щодо екскреції лорноксикаму у людське грудне молоко. Відносно високі концентрації лорноксикаму екскретуються з молоком годуючих щурів. Тому лорноксикам не слід застосовувати в період годування грудьми.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами

У разі виникнення запаморочення та/або сонливості внаслідок прийому лорноксикаму не слід керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами.

Діти. Лорноксикам не рекомендується застосовувати у дітей віком до 18 років у зв’язку з недостатністю даних щодо ефективності та безпеки застосування препарату.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

одночасне застосування лорноксикаму та наступних лікарських засобів:

Циметидин: підвищення концентрації лорноксикаму у плазмі крові (взаємодії між лорноксикамом та ранітидином або лорноксикамом та антацидами не виявлено).

Антикоагулянти: НПЗП можуть підсилювати дію антикоагулянтів, наприклад варфарину (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Слід проводити ретельний моніторинг міжнародного нормалізованого відношення.

Фенпрокумон: знижується ефективність лікування фенпрокумоном.

Гепарин: НПЗП підвищують ризик виникнення спинномозкової/епідуральної гематоми при застосуванні одночасно з гепарином під час спинномозкової або епідуральної анестезії (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Інгібітори АПФ: може зменшувати дію інгібіторів АПФ.

Діуретики: послаблення діуретичного та гіпотензивного ефекту петльових, тіазидних і калійзберігаючих діуретиків.

Блокатори ?-адренорецепторів: зниження гіпотензивного ефекту.

Блокатори рецепторів ангіотензину ІІ: зниження гіпотензивного ефекту.

Дигоксин: зниження ниркового кліренсу дигоксину.

ГКС: підвищення ризику виникнення шлунково-кишкових виразок або кровотеч (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Антибактеріальні засоби групи хінолону: підвищується ризик виникнення судом.

Антитромбоцитарні препарати: підвищується ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Інші НПЗП: підвищується ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч.

Метотрексат: підвищення концентрації метотрексату в сироватці крові, що призводить до збільшення його токсичності. При одночасному застосуванні необхідний ретельний моніторинг.

Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну: підвищений ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Препарати літію: НПЗП знижують нирковий кліренс літію, таким чином концентрація сироваткового літію може перевищувати поріг токсичності. Необхідно контролювати рівень літію в сироватці крові, особливо на початку лікування, при коригуванні дози та припиненні лікування.

Циклоспорин: підвищення концентрації циклоспорину у сироватці крові. Можливе підвищення нефротоксичності циклоспорину, що зумовлено ефектами, опосередкованими простагландинами нирок. При комбінованій терапії необхідно контролювати функцію нирок.

Похідні сульфонілсечовини (наприклад глібенкламід): підвищується ризик гіпоглікемії.

Відомі індуктори та інгібітори CYP 2C9 ізоферментів: лорноксикам (як і інші НПЗП, що залежать від цитохрому Р450 2С9 (ізофермент CYP 2C9)) взаємодіє з відомими індукторами та інгібіторами ізоферментів СYP 2С9 (див. Біотрансформація).

Такролімус: підвищений ризик нефротоксичності внаслідок зниження синтезу простацикліну в нирках. При комбінованій терапії необхідно контролювати функцію нирок (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Пеметрексед: НПЗП можуть знижувати нирковий кліренс пеметрекседу, внаслідок чого підвищується ниркова та шлунково-кишкова токсичність та мієлосупресія.

Оскільки вживання їжі уповільнює абсорбцію лорноксикаму, таблетки Ксефокам не слід приймати з їжею у разі необхідності швидкого початку їх ефективної дії (зменшення вираженості болю).

Прийом їжі знижує абсорбцію приблизно на 20% та збільшує T_max.

Несумісність. Лікарський засіб у вигляді р-ну для ін’єкцій не слід змішувати з іншими лікарськими засобами, за винятком зазначених в інструкції для медичного застосування.

Передозування

на сьогодні даних щодо передозування, що дозволили б визначити його наслідки або запропонувати специфічне лікування, немає. У результаті передозування лорноксикаму можуть спостерігатися такі симптоми: нудота, блювання, церебральні симптоми (запаморочення, порушення зору). У тяжких випадках: атаксія, з переходом в кому і судоми; ураження печінки і нирок; можливе порушення згортання крові.

При реальному або передбачуваному передозуванні слід припинити застосування препарату. Завдяки короткому Т_? лорноксикам швидко виводиться з організму. Діалізу не піддається. На сьогодні специфічного антидоту немає. Необхідно провести звичайні невідкладні заходи, включаючи промивання шлунка. Виходячи із загальних принципів, тільки застосування активованого вугілля за умови його прийому одразу після передозування лорноксикаму може сприяти зменшенню всмоктування препарату. Для лікування шлунково-кишкових розладів можна, наприклад, застосовувати аналог простагландину або ранітидин.

Умови зберігання

в оригінальній упаковці. Ксефокам, р-н для ін’єкцій, — при температурі не вище 25 °С, Ксефокам, таблетки, — при температурі не вище 30 °С. Зберігати в недоступному для дітей місці.