Секнідокс, таблетки вкриті оболонкою, 1 г, №2
Laboratoires Bailly-Creat, Франція

Фармакологічні властивості

фармакодинаміка. Секнідокс — протипротозойний препарат групи нітроімідазолів з антибактеріальною дією. Секнідокс характеризується бактерицидним (проти грампозитивних та грамнегативних анаеробних бактерій) та амебіцидним (внутрішньо- та зовнішньокишечним) ефектом. Секнідокс особливо активний щодо Trichomonas vaginalis, Entamoeba histolytica, Giardia lamblia. Проникаючи всередину клітини мікроорганізму, секнідазол активується в результаті відновлення 5-нітрогрупи, за рахунок чого взаємодіє з клітинною ДНК. Відбувається порушення її спіралеподібної структури та руйнування ниток, інгібування нуклеотидного синтезу та загибель клітини.

Фармакокінетика. Після застосування внутрішньо Секнідокс швидко та повністю абсорбується зі ШКТ. Біодоступність становить приблизно 80%. Секнідазол проходить через ГЕБ, проникає у грудне молоко. T_? секнідазолу становить приблизно 25 год, що дозволяє спростити схему прийому препарату, зробивши її більш зручною для пацієнтів.

Показання

трихомонадні уретрити та вагініти (спричинені Trichomonas vaginalis);

бактеріальний вагіноз;

амебіаз кишечнику (спричинений Entamoeba histolytica);

амебіаз печінки (спричинений Entamoeba histolytica);

лямбліоз (спричинений Giardia lamblia).

Застосування

Секнідокс слід застосовувати внутрішньо безпосередньо перед вживанням їжі, запиваючи невеликою кількістю води.

Дози для дорослих.

Трихомонадні уретрити та вагініти, бактеріальний вагіноз: 2 таблетки одноразово.

Амебіаз кишечнику:

— гострий амебіаз: 2 таблетки одноразово;

— безсимптомний амебіаз, включаючи осередкову та цистну форми: щоденно по 2 таблетки за 1 прийом протягом 3 днів.

Амебіаз печінки: щоденно по 1,5 таблетки (1,5 г) за 1 або 2 прийоми, протягом 5 днів.

Лямбліоз: 2 таблетки 1 раз на добу протягом 3 днів.

Дози для дітей. Препарат застосовувати у дітей віком від 12 років.

Амебіаз кишечнику:

— гострий амебіаз: 30 мг/кг маси тіла одноразово;

— безсимптомний амебіаз, включаючи осередкову та цистну форми: щоденно за 1 або 2 прийоми в дозі 30 мг/кг маси тіла протягом 3 днів.

Амебіаз печінки: щоденно за 1 або 2 прийоми у дозі 30 мг/кг маси тіла протягом 5 днів.

Лямбліоз: з розрахунку 30 мг/кг маси тіла (1–1,5 г) одноразово.

Протипоказання

гіперчутливість до секнідазолу та інших похідних імідазолу; органічні захворювання ЦНС.

Побічна дія

Секнідокс легко переноситься, але можлива поява побічних ефектів:

загальні порушення: загальна слабкість;

з боку травної системи: порушення травлення, нудота, біль у ділянці шлунка, металевий присмак у роті, глосит, стоматит.

Менш розповсюджені:

з боку системи кровотворення: помірна оборотна лейкопенія, оборотна нейтропенія;

алергічні реакції: реакції гіперчутливості, включаючи гіперемію, висипання, кропив’янку.

Особливості застосування

препарат не слід призначати хворим з дискразією крові в анамнезі. При лікуванні препаратом може проявлятися оборотна нейтропенія. Кількість лейкоцитів відновлюється після припинення лікування. Під час застосування препарату слід уникати вживання алкоголю.

Застосування у період вагітності або годування грудьми. Не застосовувати в період вагітності або годування грудьми.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. Не впливає.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

секнідазол при одночасному застосуванні посилює дію непрямих антикоагулянтів (похідних кумарину та індандіону), підвищується ризик виникнення кровотеч.

Сумісний прийом секнідазолу з дисульфірамом може спричинити параноїдальні реакції та психози. Поєднання з алкоголем спричиняє симптоми дисульфірамоподібної реакції (спазми у животі, нудота, блювання, головний біль, припливи), можливі деліріозні напади та запаморочення.

Секнідазол при одночасному застосуванні з препаратами літію підвищує його концентрацію у плазмі крові.

Препарат не рекомендується поєднувати з недеполяризуючими міорелаксантами (векуронію бромід).

При поєднанні з амоксициліном підвищується активність щодо Helicobacter pylori (амоксицилін пригнічує розвиток резистентності).

Передозування

симптоми: можливе посилення побічних ефектів.

Лікування: специфічного антидоту не існує. У разі необхідності проводити симптоматичну терапію.

Умови зберігання

при температурі не вище 25 °С у сухому місці.

Актуальна інформація

Секнідокс ? антипротозойний препарат

Препарат Секнідокс (INN ? секнідазол) належить до групи препаратів — похідних нітроімідазолу, до протипаразитарних лікарських засобів.

Нітроімідазол ? група препаратів, найбільш придатних для терапії амебіазу, що пов’язано з їх низькою токсичністю (Silva, 2006). Основними похідними нітроімідазолів є метронідазол, тинідазол, орнідазол і секнідазол (Silva, 2006; Goodman et al., 2007).

Ці препарати мають однаковий загальний спектр дії проти анаеробних мікроорганізмів, а також ефективні при лікуванні амебіазу, лямбліозу і трихомонад (Gillis et al., 1996).

Секнідокс характеризується бактерицидним і амебіцидним ефектом. Після прийому всередину препарат швидко всмоктується і повністю абсорбується в ШКТ (його біодоступність становить 80%). Т_? препарату ? близько 25 год, що особливо важливо для спрощення схеми прийому препарату (підвищується прихильність пацієнтів до терапії). Метаболізм секнідазолу недостатньо добре описаний, але, як і метронідазол, препарат, ймовірно, піддається окисненню в печінці. Спектр призначень Секнідоксу: трихомонадні уретрити і вагініти, бактеріальний вагіноз, амебіаз кишечнику, печінки, лямбліоз (інструкція МОЗ України). Профіль переносимості секнідазолу істотно не відрізняється від інших 5-нітроімідазолів. У клінічних дослідженнях найчастіше повідомлялося про небажані реакції з боку ШКТ (нудота, блювання, глосит, анорексія, біль в епігастрії та металевий присмак), які відмічали у 2–10% пацієнтів. Головний біль та запаморочення відзначали у близько 2% пацієнтів. Препарат однаково добре переносився дорослими і дітьми, побічні реакції не потребували відміни терапії (Jane C. Gillis et al., 2012).

У пацієнтів з кишковим амебіазом або лямбліозом показники клінічного або паразитологічного лікування (80–100%) досягаються після лікування одноразовою дозою секнідазолу 2 г (30 мг/кг маси тіла для дітей), що аналогічно показникам відповіді на терапію, досягнутим при схемах прийому декількох доз метронідазолу або тинідазолу. Пацієнти з печінковим амебіазом, мабуть, добре реагують на 5–7-денну терапію секнідазолом, але для того щоб підтвердити ефективність цього режиму терапії, необхідна подальша оцінка його ефективності в терапії більшого числа пацієнтів.

ВООЗ рекомендує, щоб члени сім’ї хворого на лямбліоз та контактні особи також проходили терапію. Амебіаз печінки слід лікувати секнідазолом в дозі 1,5 г/добу (або 30 мг/кг маси тіла для дітей) протягом 5 днів.

Після введення одноразової дози секнідазолу паразитологічна ерадикація була досягнута у близько 92–100% пацієнтів з урогенітальним трихомоніазом. Пацієнти з бактеріальним вагінозом реагують на одноразову дозу секнідазолу так само добре, як на одноразову дозу тинідазолу або на одно- або 7-денне лікування метронідазолом; клінічне поліпшення та/або мікробіологічні докази лікування були досягнуті у близько 59–96% пацієнтів.

У рандомізованому подвійному сліпому дослідженні показники клінічного вилікування та/або зменшення вираженості симптомів були подібними у жінок з бактеріальним вагінітом, які отримували одноразову дозу секнідазолу (90,8%) або тинідазолу (87,5%); рівень ерадикації бактерій становив 81,5 і 78,5% відповідно. У результаті двох несліпих досліджень було встановлено, що одноразова доза секнідазолу була не менш ефективна, ніж 7-денне лікування метронідазолом (показники клінічного або мікробіологічного лікування: секнідазол 73,3–93,1%; метронідазол 58,5–95,8%) (Jane C. Gillis et al., 2012).

Секнідокс і бактеріальний вагіноз. Чи є вихід?

Вагініт ? одна з найбільш частих причин звернення жінок до гінекологів. Однак багатьом жінкам так і не вдається встановити чіткий діагноз або через деякий час після терапії симптоми повторюються. Три найбільш поширених лабораторно підтверджених етіології вагініту ? трихомонада, бактеріальний вагіноз та кандидозний вульвовагініт, на які припадає близько 70% всіх випадків. Решта 30% можуть бути пов’язані з іншими причинами вагініту, включаючи атрофічний вагініт, десквамозний запальний вагініт та ерозивне захворювання піхви (Neal C.M. et al., 2020).

Бактеріальний вагіноз (БВ) ? це тип вагініту, який виникає в результаті зміни бактеріальної флори піхви, що пов’язано зі зміною числа лактобацил, які б виробляли перекис водню, і надлишкового зростання анаеробних бактерій і Gardnella vaginalis. БВ ? найбільш часта гінекологічна інфекція у жінок дітородного віку, що уражує 40–50% жінок цього віку в усьому світі (Gibbs R.S. et al., 2008). Мікрофлора піхви містить різні види лактобацил, які допомагають підтримувати кислотність піхви (pH <4,5) (Biggs Wendy S. et al., 2009). Мікробіологія піхви визначається факторами, які впливають на виживаність бактерій, включаючи рН піхви, наявність молочної кислоти, що продукується лактобацилами, і гормонів, таких як естроген, який підвищує продукцію глікогену в поверхневих епітеліальних клітинах піхви (Terraf M. et al., 2012). У США захворюваність БВ становить 29,2%, його виявляють у близько 21 млн жінок, і це захворювання ? основна причина 10 млн щорічних відвідувань гінеколога (Koumans E.H. et al., 2007). Клінічні симптоми БВ характеризуються посиленням виділень з характерним запахом риби, які за своєю консистенцією однорідні, сіруватого кольору (Oduyebo O.O. et al., 2009). До відомих факторів ризику цього типу вагініту належать поганий соціально-економічний статус, порушення роботи імунної системи, раннє статеве життя, наявність декількох сексуальних партнерів, психологічний стрес і біогенетичні фактори (Li X.D. et al., 2015). На підставі клінічних критеріїв діагноз БВ підтверджується, якщо виявлено не менше 3 критеріїв (критерії Амселя). До них належать:

• однорідні і неоднорідні виділення з піхви сірого/білого/жовтуватого кольору;
• рH виділень з піхви ?4,5;
• позитивний тест на запах (запах аміну після додавання 10% гідроксиду калію до виділень з піхви) і наявність ключових клітин у зразку мазка вагінального слизу (принаймні 1 з 5 клітин вагінального епітелію) (Armstrong N.R. et al., 2009).

Неправильне лікування БВ може призвести до серйозних ускладнень, таких як післяпологовий ендометрит, запальні захворювання органів малого таза, передчасний розрив плодових оболонок, передчасні пологи, підвищений ризик розвитку постгістеректомічної інфекції, хоріоамніоніт, мимовільний аборт, рецидивна інфекція сечовивідних шляхів і підвищений ризик розвитку інтраепітеліальної неоплазії шийки матки (Marrazzo J.M. et al., 2009).

Інші ускладнення цієї інфекції включають підвищений ризик інфекцій, що передаються статевим шляхом, таких як хламідіоз, гонорея, ВІЛ і простий герпес 2-го типу (Bradshaw C.S. et al., 2016), тому так важливі рання діагностика БВ і його лікування.

Методи лікування БВ. Місце секнідазолу в схемі терапії

Основні методи лікування БВ включають пероральний прийом метронідазолу 500 мг 2 р/добу протягом 7 днів, вагінальний гель метронідазолу 0,75% 2 р/добу протягом 5 днів і вагінальний гель кліндаміцину 2% 1 р/добу протягом 7 днів. Незважаючи на те що ці схеми терапії доступні, через 60–90 днів після лікування спостерігається 30% рецидивів, число яких з часом збільшується (50% рецидивів через 12 міс) (Sobel J.D. 2017). Інші методи лікування включають актиназол з групи нітроімідазолів (Bohbot Jean-Marc et al., 2010), для якого характерний більш тривалий Т_?, ніж у метронідазолу (близько 17 год порівняно з 8 год).

У результаті різних клінічних досліджень було встановлено терапевтичний ефект 1–2 г перорального секнідазолу в терапії БВ. Однак незважаючи на численні клінічні дослідження, проведені в цій сфері, немає оглядового дослідження, що порівнює терапевтичну ефективність секнідазолу з іншими методами лікування у зменшенні вираженості симптомів БВ. Таким чином, мета систематичного огляду ? вивчити дані рандомізованих клінічних досліджень терапевтичної дії секнідазолу на БВ і порівняти їх з метронідазолом або плацебо.

Основним препаратом для лікування БВ є метронідазол, ефективність якого становить 90%, але частота рецидивів висока (Amaya-Guio J. et al., 2016). Секнідазол ? це 5-нітроімідазол нового покоління, який схвалений в Європі та Азії для лікування БВ (курс терапії: доза 2 г одноразово). У 2004 р. цей препарат був схвалений для застосування в США (Nyirjesy Paul et al., 2018). FDA схвалило одноразову дозу секнідазолу 2 г для лікування БВ, що підтверджується 2 рандомізованими контрольованими дослідженнями, проведеними в США.

Результати систематичного огляду показали, що 1 г секнідазолу може значно поліпшити показник клінічного лікування у жінок з БВ порівняно з плацебо, але рівень мікробіологічного лікування істотно не відрізнявся від плацебо у жінок з ?4 епізодами БВ за останній рік.

Також встановлено, що 2 г секнідазолу значно ефективніше при лікуванні БВ у жінок з ?3 або ?4 і більше епізодами БВ за останній рік порівняно з плацебо. Крім того, було зафіксовано, що терапія 2 г секнідазолу значно ефективніша з точки зору швидкості клінічного лікування і мікробіологічного впливу, ніж 1 г секнідазолу.

Було знайдено лише 1 дослідження, в якому порівнювали ефект 2 г секнідазолу з метронідазолом (500 мг 2 р/добу протягом 5 днів) або 2 г одноразової дози метронідазолу. Результати не виявили суттєвої різниці щодо клінічної ефективності обох методів.

У результаті систематичного огляду було встановлено, що 2 г і 1 г секнідазолу ефективніше, ніж плацебо, проте 2 г секнідазолу більш ефективні, ніж 1 г. Результати терапевтичної схеми, що включає 2 г (разово) секнідазолу, аналогічні терапевтичній схемі метронідазолу (500 мг 2 р/добу протягом 5 днів), або аналогічні терапевтичній схемі секнідазол + вагінальний метронідазол. Секнідазол можна розглядати як альтернативу лікування БВ у жінок, у яких зафіксовані побічні реакції/рецидиви при застосуванні стандартних препаратів для лікування БВ (Abd El Aziz M.A. et al., 2019).

Секнідазол. Лямбліоз. Діти. Чи є зв’язок?

Giardialamblia ? збудник лямбліозу людини. Giardialamblia ? це найпростіші, що паразитують в тонкій кишці й іноді в жовчному міхурі людини і викликають лямбліоз. В основному вони уражують дітей і мають широкий спектр клінічних проявів ? від безсимптомного носійства до гострої або хронічної діареї зі зневодненням, болем у животі, нудотою, блюванням, надмірним метеоризмом і зменшенням маси тіла. Стандартне лікування лямбліозу зазвичай полягає у застосуванні сполук 5-нітроімідазолу або нітазоксаніду; однак, на жаль, у деяких пацієнтів лікування неефективне. Для них ефективним лікуванням є комбінація з двох або більше препаратів. В одному з досліджень проводилася терапія 11 педіатричних пацієнтів з лікарсько-рефрактерним лямбліозом, яким призначили комбінацію секнідазолу (30 мг/кг/добу, розділені на 2 прийоми, протягом 3 днів) і альбендазолу (400 мг/добу протягом 5 днів), вилікували 9 з 11 (82%) пацієнтів. Ця комбінація препаратів добре переносилася. Повідомлялося лише про легкі, минущі та самообмежувальні побічні ефекти, які не потребували припинення терапії. Ці результати підтверджують застосування схеми, що складається з 2 препаратів у якості альтернативного методу лікування педіатричних пацієнтів з лямбліозом, у яких традиційні методи лікування не призвели до позитивних терапевтичних результатів. Однак необхідні подальші дослідження, щоб встановити безпеку цієї комбінації і порівняти її з іншими комбінованими стратегіями (Escobedo A.A. et al., 2018).

Секнідокс. Секнідазол. Висновки

Секнідокс (діюча речовина секнідазол) являє собою пероральний протимікробний препарат широкого спектра дії, який активний проти бактерій, а також деяких паразитів і застосовується в терапії бактеріального вагінозу.

Секнідазол ? нітроімідазол, його терапевтична дія аналогічна метронідазолу, але він застосовується у вигляді разової дози і, на відміну від метронідазолу, його застосування не пов’язане з підвищенням рівня ферментів у сироватці крові під час терапії або з випадками клінічно очевидного гострого пошкодження печінки.